Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №27, 2018-07-08

Анджей Шептицький, д-р габ. Варшавського університету, експерт Польського інституту міжнародних відносин (PISM) розповідає про причини та наслідки останніх змін у законі про Інститут національної пам’яті (ІНП, поль. IPN).

Чому у законі про ІНП залишається так звана «українська» поправка: запис про кримінальну відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів»?

На мою думку, є дві головні причини. Для Польщі дуже важливу роль відіграють відносини зі США та Ізраїлем. На політичному рівні основною проблемою після прийняття на початку року поправок до закону про ІНП були польсько-американські та польсько-ізраїльські відносини. Тому дане питання Польща мусила вирішити. Звичайно, закон був неґативно сприйнятий також у Києві. Про це у Польщі всі добре знають. Але це була менша проблема, бо всі ми вже звикли до того, що між Польщею та Україною віддавна є історичний конфлікт.
Звичайно, коли на початку року приймали у Польщі даний закон, були також критичні оцінки щодо т.зв. української частини закону. Це стосується не тільки факту, що ІНП повинен досліджувати злочини Української повстанської армії (це ще можна зрозуміти), він стосується зовсім незрозумілого періоду 1925-1950 років – у законі українців зрівняли з німецькими колаборантами. Польсько-українські відносини зараз не мають такого великого значення для Польщі, як польсько-американські.

Який вплив на це мала невелика активність Української держави?
У справі закону тиск з боку США на Польщу був набагато сильніший, ніж зі сторони України, і це не дивує. Що більше могла зробити Україна? Завжди можна про це питати. Не знаю, що би було більш ефективним. Переконати поляків – як виборців «Права і справедливості», так і противників цієї партії в тому, що є сенс змінювати закон через півроку від прийняття, і що це є перемогою, було дуже великим викликом для «ПіС». Якби вони до цього додали ще поправку до українського питання, усі б твердили, що «ПіС» піддався «бандерівцям».
Найважливіше, що в останні дні дискусії за зміну закону, коли, звичайно, «ПіС» пояснював, що це «велика перемога», а інші політичні сили показували, що це, свого роду «шизофренія», майже не було теми про зміну положень закону, які стосуються українського націоналізму. Просто така дискусія не відбулась. Усі зосередилися на польсько-американських та польсько-ізраїльських відносинах, а про польсько-українські більшість політичних діячів уже й забула, бо всі звикли до таких, якими вони зараз є.

Дехто бачить у цьому законі «руку Кремля». Польський політолог Єжи Тарґальський ще у лютому говорив, що при проекті, що вийшов з партії «Кукіз ’15», працювали експерти, які підтримують зв’язки з людьми, котрі виступають «проти цілісності Української держави».
Очевидно, що Росія активно діє у Польщі та Україні, але вона використовує ті можливості, які реально існують. Росія, безперечно, задоволена, що у Польщі прийнято такий закон. Однак, це не Росія придумала партію «Кукіз ’15», що запропонувала українську частину законопроекту та експертів, які допомагали цій партії опрацьовувати її. Вживаючи у питанні законопроекту про ІНП арґументи про вплив Росії, треба бути обережним. Якщо є конкретні факти, треба діяти на рівні спецслужб і так далі. Проте, коли в нас нема підтвердження підозр, то це неефективно. Адже все тоді можна пояснити російським фактором, але це абсурд. Саме тому треба бути обережним: якщо є російський слід, його потрібно досліджувати, а якщо ні, то не шукати його насилу. Звичайно, частина політичного клубу «Кукіз ’15» — це представники національного руху. Ці люди мають чіткі антиукраїнські та проросійські погляди. Чи в них є якісь зв’язки з Кремлем? Думаю, що на одному, другому чи третьому рівні – так. Я не говорю про гроші, а про ідеологію. Але чи дійсно можна сказати, що це Кремль написав українську частину закону, – не знаю.

Польсько-українські відносини зараз не найкращі. Чи вони такими й залишаться?
Cитуація з законом не покращує польсько-українських відносин. У Польщі небагато людей заперечує, що наші відносини зараз погані. Ситуація ускладнилася після історичних законів, прийнятих в Україні у 2015 р., після знищення пам’ятника у Грушовичах і рішення українського ІНП про мораторій на пошук польських жертв на території західної України, врешті-решт, на початку року відбулись також зміни закону про Інститут національної пам’яті. Думаю, якщо би Польща відмовилася зараз від української частини закону, у якійсь мірі це би покращило міждержавні стосунки між Польщею та Україною. Але цього не буде. Якщо змінили закон один раз, вдруге його змінювати навмисно для українців не будуть. Наголошу ще один раз, що є дві категорії проблем стосовно української частини закону. Перша з них – чи ІНП має досліджувати злочини ОУН та УПА під час ІІ Світової війни? Думаю, що частина поляків скаже, що це добра ідея, бо поляків вбивали німці, НКВД і УПА. Звичайно, Україна сприйме це неґативно. Друга категорія проблем – усі деталі, які записані у законі. Це стосується періоду 1925-1950 років, зрівняння українців з німецькими колаборантами. І тут є різниця. У питанні США та Ізраїлю не було проблем у деталях. Це була проблема фундаментальна, де «ПіС» дійшов висновку, що це було помилкою. З Україною ситуація інша, тому цей парламент уже не буде торкатись даного закону. ■

Поділитися: