Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №22, 2025-06-01

У 57-му Дитячому фестивалі української культури, що відбувся 17-18 травня 2025 року на сцені Театру імені Александра Севрука в Ельблонзі, взяло участь 350 учасників з різних регіонів Польщі та України. Головним організатором заходу виступив Ельблонзький відділ Об’єднання українців у Польщі. Однією з найважливіших подій стало офіційне присвоєння фестивалю імені Мирона Сича – видатного представника нашої громади, політика, самоврядника та педагога.

За цей жест організаторам подякувала директорка української школи в Ґурові-Ілавецькому Марія Ольга Сич. Вона підкреслила, що вважає великою честю надання фестивалю імені її чоловіка. Подякувала й за окремо організовану в рамах події презентацію ґурово-ілавецької школи, де він був багатолітнім директором. Марія Ольга Сич підкреслила, що її чоловік особливо шанував вчителів, їхню працю, а також дітей. Повторюючи слова Мирона Сича, вона зауважила: 

«Дорогі діти, ви чудові й становите майбутнє кожного народу. Мотто нашої школи говорить – виховувати людину, визначати долю нації. Ви є майбутнім нашої української нації».

Недільний галаконцерт став урочистим завершенням фестивалю, але й у перший день юні учасники вже демонстрували свої таланти, даруючи глядачам багато мистецьких вражень. На сцені виступили, зокрема, ансамбль «Вітрогон» з Білого Бору, колективи «Лісова пісня» з Бартошиць, вперше «Вервечка» і «Зернятко» з Луцька, «Світанок» з Лемборка, «Барвінок» з Кракова, вокальна група «Інтонації» з Кошаліна та інші. Глядачі побачили традиційні пісні й танці, а також зворушливі театральні сценки та поетичні декламації. Захоплення викликала програма «Рік у звичаях – українські обрядові традиції», представлена дітьми з Ельблонґа. Їхня керівниця Оля Грибек пояснила, що програма мала на меті показати образ наших багатих традицій кожному, також полякам, які цікавляться українською культурою. 

«Фестиваль – це такий момент і місце, з якого йде мотивація щось робити. Він був і буде притягати дітей та батьків, котрі не хочуть відходити від українського», – відзначала вона. Її слова підтверджує Мирослава Булка-Максисько, яка привезла дітей зі Слупська. Сама вона на сцені ельблонзького фестивалю виступала, коли мала ще три роки: 

«Я собі не уявляю якогось року не приїхати сюди, де чудова атмосфера. Наші діти мають шанувати свою культуру і мову та знати свої пісні. Коли вони тут, то дуже переживають. Для них – велика нагорода, що вони можуть виступати на цьому фестивалі». 

Одним з таких нагороджених учасників став Дмитро Кирик з Лемборка, який родом з околиць Тернополя в Україні. До Ельблонґа вони з колективом привезли уривки «Лісової пісні» Лесі Українки. Дмитра приваблює у творі використання слов’янської міфології з мавками, русалками та потерчатами. 

«Я зіграв роль Лукаша, який в лісі знайшов Мавку і в неї закохався. Виступ на сцені театру – це пригода та енергія, але й стрес. Напевно потім буде, що згадувати», – зауважив він.

Галаконцерт став також нагодою нагородити почесною грамотою Степана Дембіцького, котрий впродовж 11 років очолював Ельблонзький відділ ОУП. Водночас рада організації вирішила надати Степану Дембіцькому звання почесного голови. Отримуючи нагороду, він подякував усім за співпрацю, зокрема щодо допомоги Україні та біженцям, закликав робити все для збереження української мови як найбільшої цінності громади. 

«Я гордий, що наш фестиваль триває вже стільки років. Пам’ятаю його початок, де виступав з віршем Івана Франка «Каменярі» й здобув перше місце», – згадував Степан Дембіцький. Його мрією є те, щоб фестиваль розвивався не тільки в напрямі пісні й танцю, а щоб тут звучало більше поезії – як класичних творів, так і сучасних.

Зі словом до учасників фестивалю звернувся голова Об’єднання лемків Григорій Трохановський, який підкреслив, що фестиваль давно вийшов за межі Вармінсько-Мазурського воєводства й відомий у всій Польщі. Присутніх він запросив на Лемківську ватру до Ждині. Зауважив, що частина лемків не хоче себе асоціювати з українськістю, але навіть вони знають, що лемківська культура, традиція становлять частину української, а пісні, мова й танці – це фрагменти тієї ж розповіді про українську ідентичність. Голова ОЛ підкреслив тут роль дітей. «Завдяки вам, дітям, можемо спати спокійно, бо знаємо, що пам’ять про наших предків залишиться. А якщо так, то й збережеться пам’ять про нашу історію», – сказав Григорій Трохановський. Учасників та організаторів привітали також голова ОУП Мирослав Скірка, консул України в Ґданську Олександр Плодистий, мер міста Міхал Міссан, член управління Вармінсько-Мазурського воєводства Роберт Турлей, владика ольштинсько-ґданський УГКЦ Аркадій Трохановський та інші.

Цьогорічний фестиваль залишив для Мирослава Притули, голови місцевого відділу ОУП, кілька особливо пам’ятних моментів. Один із них – приїзд гостей з Луцька. Сумніви викликало те, чи час, відведений гостям, відповідатиме їхнім амбіціям. Але дилема вирішилася, коли з’ясувалося, що керівникам колективів ідеться не так про презентацію здібностей вихованців, як просто про можливість дати дітям відпочити від війни, що триває на їхній батьківщині. Другим важливим моментом була кількість учасників, які приїхали з різних куточків Польщі. Це завжди для організаторів сигнал, що їхня праця не марна, є наступники, кому можна передати традицію. Символічним було й надання фестивалю імені Мирона Сича. 

«Колись я сприймав фразу “працювати для України” як щось пафосне, – зізнався Мирослав Притула. – Проте тепер відчуваю, що це – правда. Бо немає значення, де ти – в Ельблонзі чи Лелькові, у Варшаві чи Києві. Якщо робиш щось для української культури, мови, пам’яті, вже працюєш для України». Лідер ельблонзького ОУП наголошував на тому, що діти, є нашим майбутнім. На жаль, розуміє це й російський агресор, який більше нападає не на банки й краде гроші, а викрадає українських дітей. Це трагічне і болісне питання знайшло своє місце також у програмі ельблонзького фестивалю.

Поділитися: