Олександр Хоменчук ■ ІСТОРІЯ ■ №4, 2023-01-29

Про походження видатного винахідника та пілота-аеронавта, генерала авіації Олександра Кованька є суперечливі дані. За російською Вікіпедією, він народився в Санкт-Петербурзі, за українською – у Полтавській губернії, а згодом навчався в Миколаївському інженерному училищі. Але багатолітній дослідник минувшини з Полтавщини, краєзнавець Василь Вельможко вважає, що предки Кованька були козаками і походили саме з Полтави. Ще в ХVІІ ст. вони обіймали високі посади в тамтешньому краї. Від царської влади одержали землі, мали маєтки під Полтавою. Як переконливий аргумент краєзнавець наводить той факт, що до наших днів там збереглися села, назви яких походять від цього роду – Кованьківка, Кованчик. Місце народження генерала підтверджують метричні записи. А до Миколаївського інженерного училища він не мав ніякого стосунку, це міг бути інший представник великої родини. 

Народився Олександр Кованько 16 березня 1856 року. Його батько, служивий дворянин, гірничий інженер Матвій Кованько помер у 45-річному віці. Мати Софія Олександрівна походила з Німеччини. У родині зростало дев’ятеро дітей. Всі вони, завдяки допомозі з боку батькових братів, отримали гарне виховання та освіту. Олександр знав кілька іноземних мов, писав вірші, грав на роялі, малював олійними фарбами, займався різьбою по дереву. Навчався хлопець у першій Санкт-Петербурзькій класичній гімназії. У 19-річному віці добровільно пішов служити до війська. Роки навчання та служби припали на російсько-турецьку війну 1877-1878 років. Молодий офіцер брав участь у військових діях, споруджував переправи та укріплення. Після війни він поглиблює фахові знання, вступає на гальванічні курси, по закінченню яких був призначений на посаду начальника гальванічної команди батальйону. Він починає активно займатися розробкою підводних мін. Винаходи для мінної війни на воді випробовували на Чорному морі. Офіцер Кованько поселився в Одесі. Та ця робота для нього хоч і була цікавою, та не задовольняла допитливої душі. Хотілося чогось нового, незвіданого. Певне, тоді й зародилася думка про використання повітряних куль для розвідки, спостереження за пересуванням військ та зв’язку. Проєкт допитливого офіцера дістав схвалення у військових колах та був підтриманий владою. У 1884 році було створено комісію з питань використання повітроплавання, голубиної пошти та сторожових веж у військових умовах. Гвардії підпоручик Кованько призначався справовиробником. Таку назву придумали невипадково. Адже планувалося займатися новим, невідомим на той час проєктом. Спливло небагато часу і влада доручила йому сформувати експериментальну кадрову команду військових аеронавтів та виготовити для армії перші повітряні кулі. Він стає командиром новоствореної військової авіаційної частини. З тих пір для винахідника почалася цікава робота, яка полонила його на все життя. Він випробовував аеростати, вчив перших пілотів вмінню ширяти в небі і приземлятися у визначене місце.

Стрімкий розвиток аеронавтики у тогочасній росії був зумовлений здібностями і організаторським талантом Олександра Кованька. У технічних питаннях він виявився дуже ерудованим фахівцем, хоч і не мав спеціальної підготовки. Знання іноземних мов дало змогу дізнаватися про новинки за кордоном у цій галузі та передавати своїм учням. Він власноруч випробовував нові літальні апарати, здійснюючи посадки у несподіваних місцях – на дахах будинків, деревах, на воді. Згодом було створено ще сім повітроплавних відділень в інших містах, які очолили його вихованці.

За підтримки Олександра Кованька в 1887 році підготували політ повітряної кулі для наукових спостережень, які здійснив славнозвісний вчений Дмитро Менделєєв. Політ був успішним і тривав дві години, куля досягла висоти 3550 метрів, подолавши відстань 90 км.

Того ж року Кованько одружився з Єлизаветою Поповою, донькою відомого адмірала Андрія Попова.

Невдовзі після польоту повітряної кулі йому присвоїли звання гвардії полковника. Проте справа, яка стала сенсом життя, на жаль, не знаходила належної підтримки в суспільстві. Вважалося, що повітряні кулі здатні служити лише для розваг заможної публіки. Але час спростував ці твердження, нагода трапилася під час російсько-японської війни у 1904-1905 роках. Тоді було сформовано повітроплавний батальйон, який очолив полковник Кованько. До його складу увійшов також старший син Олександр, котрий всіляко підтримував батька. Батальйон здійснював розвідку та спостереження за пересуванням японців, забезпечував зв’язок між військовими з’єднаннями.

Повернувся Олександр Кованько з фронту у званні генерал-майора й одразу очолив навчальний повітроплавний парк у Гатчині. Йому вже 50, та він ще повен енергії і планів. Генерал передбачав розвиток авіації, тоді якраз з’явилися перші дирижаблі. Всіма засобами підтримував молодих пілотів та творців небаченої досі справи. На власні кошти купував нові літальні апарати, фінансово допомагав молодим дослідникам. До слова, першою жінкою-пілотом стала його старша дочка. У небі літали також сини генерала. Коли в Києві заговорили про молодого авіаконструктора Ігоря Сікорського, Кованько був одним із перших, хто оцінив його талант. З Сікорським працював його зять Володимир Нижевский – один із улюблених учнів.

Напередодні Першої світової війни Олександра Кованька було підвищено до звання генерал-лейтенанта. На фронт добровільно полетіли служити два його сини.

Після жовтневого перевороту у 1917 році більшовики запропонували відомому аеронавту залишитися на службі в Червоній армії. Обіцяли створити належні умови для дослідів в авіації. Однак генерал відмовився від пропозиції, щойно дізнавшись про звільнення сина з полону (врятувати його вдалося завдяки українській владі). Під час Гетьманату в Україні Олександр Кованько отримує український паспорт і їде на терени своїх предків, а звільнений з полону син Олександр стає офіцером військового флоту новопосталої Української держави.

З поваленням влади гетьмана Павла Скоропадського, генерал з дружиною і дочками їде до Одеси. Вони винаймають помешкання з двох кімнат на вулиці Софіївській. Поруч з ними жила сім’я інженера-залізничника Вінцентіні, донька якого Оксана згодом стала дружиною легендарного авіаконструктора Сергія Корольова. В цьому місті і помер генерал Кованько на Великдень 20 квітня 1919 року. Саме тоді місто захопила орда червоного отамана Григор’єва. Причиною смерті вважають параліч серця. 

Нелегка доля випала й родині генерала (в сім’ї було семеро дітей). Молодший син, який служив у Білій гвардії, мешкав у Ленінграді. У 1931 році радянська влада його репресувала за справою «гвардійських офіцерів». Старший син Олександр емігрував до Югославії, де загинув в авіакатастрофі. Старша дочка з полковником Нижевським емігрувала до Франції, подальша доля невідома.

Одеса шанує пам’ять про засновника авіації. На могилі Олександра Кованька було збудовано пам’ятник у вигляді двох пропелерів. 1967 року його замінили новим постаментом. У тамтешньому музеї є експозиція матеріалів, присвячена цій непересічній особистості. Пам’ятають про свого славного земляка і в Полтаві. Тут в музеї авіації та космонавтики є величезний розділ, присвячений піонеру авіації.

За матеріалами інтернет-ресурсів

Поділитися: