Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №17, 2021-04-25

У перші дні Національного перепису населення я вирішив виконати свій обов’язок – і «переписався». На відміну від попереднього перепису 2011 року, коли інтерв’ю проводилося приблизно з однією п’ятою населення Польщі (інші брали участь у переписі за власним бажанням), тепер ми зобов’язані це зробити. Відмова карається штрафом. От тільки Головне статистичне управління (ГСУ) чітко не окреслило – ким власне є ці «всі».

Обов’язково взяти участь у переписі мають усі мешканці країни станом на 31 березня 2021 року (як вказує ГСУ – на 24:00 годину, котрої в природі не існує), тобто громадяни Польщі разом з мігрантами. І постає перше, найголовніше запитання: які саме категорії іммігрантів?

У матеріалах ГСУ знаходимо: «переписатися» мають «громадяни Польщі, які проживають у Польщі, та іноземці,які постійно чи тимчасово перебувають у Польщі 31 березня 2021 року. При цьому не має значення, чи ці особи зареєстровані за місцем проживання в Польщі». Мігранти, котрі тимчасово перебувають на території Польщі – це ті, що мають карту тимчасового перебування, чи ті, хто знаходиться тут понад 90 днів? Закон про іноземців не знає такої категорії як «pobyt tymczasowy», а в інформаційних матеріалах ГСУ це не пояснено. Спеціалістка з питань міграції Ксенія Наранович говорить НС, що поняття «тимчасового перебування» можна розглядати в категорії демографічних досліджень, а не закону, – і воно зазвичай означає перебування понад три місяці. Проте ключове слово – «зазвичай». За великим рахунком подорож людини з України до Німеччини через Польщу 31 березня теж можна оцінити як тимчасове перебування.

Якщо держава вимагає обов’язкової участі в переписі та погрожує за це штрафами і водночас не встановлює конкретно, кого стосується перепис, то це – як мінімум несерйозно.

Хто повідомить?

Чергове питання – якщо записатися під час перепису мають також іммігранти – то чи всі вони усвідомлюють, що участь у переписі є обов’язковою? Поки що реклама перепису є на сайтах державних інституцій і органів самоврядування лише польською мовою. Наскільки мені відомо, в жодному з іммігрантських медіа, чи теж у НС (яке теж читають іммігранти) ГСУ не замовило реклами. Навіть якщо іммігрант побачить банер про перепис польською мовою, то навряд чи зрозуміє, що його зміст стосується і його, а не тільки польських громадян.

В той же час одне з польських видань 1 квітня опублікувало розслідування про те, що 2 мільйони злотих на рекламну кампанію отримала фірма, котра має дуже обмежений досвід у подібних діях, проте пов’язана з людьми правлячої партії «Право і справедливість».

З одного боку держава наклала обов’язок виконання певної дії на велику і малоінтегровану в польський інформаційний порядок денний групу людей (іммігранти, особливо «тимчасові»), проте з другого – нічого не зробила, щоб донести до них цю інформацію. Водночас саме ця група є найбільшою демографічною зміною в Польщі від моменту проведення попереднього перепису. Держава, здається, це усвідомила (у переписі з’явився окремий «мігрантський» перелік питань), проте чи вона зацікавлена в тому, щоби ця група взяла участь у переписі? Складається враження, що ні. Причиною може бути несвідомий брак професійності або цілком свідома настанова на те, щоби показати нижчі цифри. Результати перепису можуть використовувати для натиску на уряд з метою змінити політику, у тому числі в царині імміграції.

Проблеми зі спілкуванням

Взагалі перші тижні перепису показали, що в ГСУ серйозні комунікаційні проблеми. Передусім – але це вже проблема етики і культури – ГСУ воліє спілкуватися з мешканцями наказово-виховним способом: «перепишіться», «обов’язково», «оштрафуємо».

У випадку з українцями і українками проблема стає ще виразнішою. НС уже писало, що головний банер перепису українською мовою містить низку разючих помилок («візьміть участь в перепису по інтернету») – але так само можна сказати про всю систему. Якщо хтось  вирішить «переписатися», використовуючи українську версію, то його чекають жахливі лексичні, синтаксичні і стилістичні покручі, що ставлять весь текст на межу зрозуміння. Так, на першій сторінці система вітає користувача: «Самоперечісленіе (ЩО????? – І.І.) можливо протягом 14 днів з моменту першого входу. Всі особи, внесені в форму і правильно перераховані, звільнені від обов’язку брати участь у переписі». Навіть робот-перекладач в інтернеті видає зрозуміліші тексти. До того ж, система розмовляє з користувачем мало приязними зворотами (також польською) – у них повно канцеляризмів та урядових зворотів, котрі можна було б легко перефразувати «людською» мовою. Як-от згадуваний уже «samospis»: його українські читачі бачать як «самоперечисленіе», а в «кращій» версії «самообчислення» викликає радше незрозумілі асоціації. Згідно зі словником, «обчислення» – це «цифрові розрахунки» (пол. «obliczenia») – а тому читач може подумати, що йдеться про якусь бухгалтерську дію, яка його не стосується. Для українських користувачів значно краще було б передати «samospis» як «самостійна участь у переписі через інтернет».

До того ж, у системі (також в англійській і російській версії) частина повідомлень залишилася польською мовою. До перепису додаються роз’яснювальні матеріали іншими мовами у різному об’ємі (так, летючок найбільше… чеською) – водночас вони перекладені, а не адаптовані до конкретної групи населення. Який сенс в українськомовному матеріалі пояснювати те, як мають переписуватися польські працівники з Німеччини? – Краще було б зрозуміліше описати ситуації безпосередньо з іммігрантського життя українських громадян.

Національність, мова, релігія: далі дуже «штивно»

Важливі та спільні для української меншини і мігрантів питання перепису – про національність, мову домашнього спілкування та віровизнання. Щодо національності – цього разу, як і десять років тому, можна вказати подвійну ідентичність. Якщо для більшості населення Польщі цього достатньо, то все частіше в нашому глобалізованому світі з’являються люди, котрі мають більше ідентичностей. Так, активіст єврейської громади з Сілезького воєводства Славек Пастушка зізнається, що відчуває зв’язок з польською, єврейською і сілезькою ідентичністю – причому це зв’язок сильний і такий, що підтримується щоденно. Проте в переписі від якоїсь з ідентичностей йому доведеться відмовитися. Польське суспільство дуже динамічно змінюється, але уявлення влади щодо власних громадян залишається жорстким, родом зі свідомості ідеологів національних держав XIX століття – складається враження, що завдяки перепису чиновники не вивчають зміни у власному суспільстві, тільки нав’язують йому власну міфологію на тему цього суспільства.

Але гаразд. Не всі походять із змішаних сімей, як Славек – і тут чергове питання: мова – увага! – не рідна, а домашнього спілкування. Їх можна вказати максимум дві. Коли я ще жив в Україні, у мене вдома говорили трьома мовами – а до бабці треба було говорити діалектом. Коли я приїхав до Польщі, польська стала також мовою домашнього вжитку. Для національних меншин, етнічних груп чи іммігрантів вибір максимум двох мов – повна нісенітниця. Найімовірніше, користувачі обиратимуть «престижні» літературні мови, а забуватимуть про діалекти: хоча особи старшого покоління найчастіше послуговуватимуться діалектом – та й загалом у переписі вживається поняття лише мови, а не говірок.

Саме такими методами уніфікації, маю враження, ми отримали у спадок від комуністичної влади уявлення про «моноетнічну» Польщу.

Безпека даних

І останнє, проте істотне: перепис є конференційним – не плутати з анонімним. Під час перепису ми подаємо всі наші персональні дані, а відтак відповідаємо на питання. Частина цих питань – дуже особиста, про котру частина воліє відкрито не розповсюджуватись: для когось це релігія чи національність, для когось стан здоров’я, для когось джерело доходу, а ще для когось неформальні партнерські стосунки. ГСУ запевняє, що ці дані – попри те, що ми їх подаємо під своїм ім’ям і прізвищем – будуть охоронятися. Управління запевняє, що дані будуть анонімізуватися системою. Проте видання, що займається безпекою в інтернеті, Niebezpiecznik.pl, звертає увагу на кілька помилок у самій системі, що може загрожувати витоком даних і прямо закликає своїх читачів не відповідати на запитання чи обманювати у відповідях. Інша річ уже не стосується роботи системи, а нашої довіри до державних органів: чи хочемо ми надавати польським урядовим структурам наші «дуже чутливі» дані? Я знаю людей у Польщі, котрі досі бояться зізнаватися, що їхня мама була українкою чи єврейкою.

І навряд чи вони вкажуть це під своїм номером PESEL.

Поділитися: