Степан Мігус ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №16, 2019-04-21

Розмова з ЯРОСЛАВОМ СЛОМОЮ, головою Комісії національних і етнічних меншин cеймику Вармінсько-Мазурського воєводства.

У Вармінсько-Мазурському воєводстві живе чи не найбільше українців у Польщі. Чимало тут й інших меншин – німців, ромів, білорусів, литовців чи вірмен. У сеймику діє єдина в Польщі Комісія національних і етнічних меншин, є уповноважені маршалка і воєводи у справах меншин, у бюджеті знаходяться гроші на культурно-освітню діяльність, діє також комплекс шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому. Після останніх самоврядних виборів ви очолили комісію національних меншин. Як допомагатимете цим громадянам нашої спільної малої вітчизни?

Ми як представники воєводського самоврядування вважаємо присутність національних меншин у нашому регіоні за великий козир, який сприяє різноманітному збагаченню Вармії та Мазур. Ми раді, що, маючи таке велике багатонаціоналне, багатоетнічне, а разом з тим – і релігійне та культурне розмаїття – ми не маємо жодних міжнаціональних проблем. Я б сказав, що існує симбіоз. Це – наслідок того, що ми намагаємося давати усім можливості дбати про свою мову, релігію, культуру, традиції. У випадку нашого регіону це дуже важливо, бо ж переважна більшість мешканців Країни тисячі озер – це приїжджі. Після ІІ Світової війни одні прибували сюди добровільно, інших, серед яких – близько 60 тисяч українців – депортували силоміць у рамках акції «Вісла», яку, до речі, наш сеймик засудив як злочин з елементами геноциду. Усі ці багатонаціональні і багатоетнічні громади – і люди, що живуть на цій території століттями, і переселені сюди українці та інші національні й етнічні групи, і поляки з-за східних кордонів, і переселенці з центральної Польщі – усі разом вони становлять особливе багатство і розмаїття. Всі вони об’єднані через різноманітність, тобто pluribus unum, як говорять про цей феномен у Європейському союзі. Ми усвідомлюємо, наскільки важливе для меншин, а особливо для найчисельнішої української, формування еліт, які надалі підтримуватимуть національну свідомість, рідну культуру, звичаї та традиції. Ми бачимо, яким знаковим у цьому процесі є комплекс шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому, про який піклується саме наше воєводське самоврядування й управління маршалка воєводства.

У чому, на вашу думку, полягає особливість комісії, яку ви очолили після останніх виборів?

Насамперед наша комісія національних та етнічних меншин є символічним, але заслуженим визнанням національних меншин, культурного і релігійного розмаїття Вармії та Мазур. Її створили одразу після реформ місцевого самоврядування та перших виборів. Незважаючи на заклики (зокрема, парламент рекомендував нашу комісію як взірець для інших воєводств), жоден регіон Польщі не скористався нашою моделлю співпраці з національними меншинами. Така комісія – це в першу чергу форум, на якому ми маємо нагоду ознайомитися з проблемами меншин, їхніми очікуваннями, постулатами. Це також орган, який може забезпечити матеріальну підтримку. Ідеться, зокрема, про конкурси для меншинних неурядових організацій, на які самоврядування щорічно виділяє відповідні суми. Цього року це 40 тисяч злотих. Як на мене, це надто мала сума. Наша новообрана комісія запропонувала маршалкові збільшити її хоча б до 100 тисяч злотих. Маю надію, що це візьмуть до уваги в бюджеті на 2020 рік. Це особливо важливо, бо, як ми знаємо, уряд значно обмежив матеріальну підтримку для національних меншин. Хоча наша комісія не надто чисельна, але вона є дуже важливою в діяльності воєводського самоврядування у регіоні, який чи не найбільше в Польщі насичений національними та етнічними меншинами. Зазначу, що жоден депутат «Права і справедливості» не захотів у ній працювати.

Ольштинський відділ Об’єднання українців у Польщі ще понад 20 років тому пропонував створити регіональний центр української культури з окремими філіалами та з кількома найнеобхіднішими штатами для хореографів, музичних інструкторів, адміністратора, книговода. Досі цього не вдалося здійснити, зокрема, через надто високу вартість такої ініціативи, покриття якої мусило б узяти на себе воєводське самоврядування. Однак спільно з центральними органами держави, хоча б із відомством культури, це могло би стати можливим. Але чи було би прихильне до такої ідеї воєводське самоврядування, зважаючи на те, що теперішня політична сила при владі не дуже схильна допомагати українцям та іншим меншинам?

Воєводське самоврядування не могло би самостійно створити таку установу. Насамперед треба було би запитати згадану політичну силу, чи погоджується вона на таку спільну ініціативу. У цьому випадку необхідна тісна співпраця між меншиною, державною адміністрацією і самоврядними структурами. Нам треба дочекатися результатів виборів, які відбудуться цьогоріч, і тоді починати розмови. Ми не забаримося з підтримкою при іншій політичній ситуації. Ми повинні підтримувати національні меншини у нас в Польщі, на місцях, якщо хочемо, щоб інші держави підтримували польську діаспору у світі. Мало би бути обов’язкове правило – ми створюємо у себе оптимальні умови для розвитку культури меншин, і хочемо створення таких самих умов для розвитку польської культури – в якнайширшому розумінні – в інших державах.

Минулий, цей і наступний роки – це час вшанувань 100-ліття повернення незалежності Польщі, але також і України; спільної перемоги поляків та українців над більшовицькою навалою у Варшавській битві. Українці Вармії та Мазур хотіли би вшанувати пам’ять цих героїв армії УНР, хоча б назвавши одну з вулиць чи площ у столиці регіону іменем генерала Марка Безручка, який суттєво допоміг перемогти більшовиків під час так званого «чуда над Віслою». Ольштинський відділ Об’єднання українців у Польщі нещодавно звернувся з такою пропозицією до ради міста Ольштина. Чи ви підтримаєте цю ідею?

Ми як комісія вже одноголосно підтримали цю вашу ідею, і направили до голови ради міста Ольштина і мера листи з підтримкою цієї ініціативи. Справді, при нагоді вшанування 100 роковин Варшавської битви, однієї з вирішальних битв світу, завдяки якій вдалося зупинити марш більшовиків на Європу, варто пригадати тодішнє побратимство польського й українського солдата. Генерал Марко Безручко, запорізький козак (уродженець міста Токмак – С. М.), є своєрідною символом цього побратимства і боротьби за польську та українську незалежність, охорони Європи перед більшовицькою навалою. Я мав нагоду запалити лампадку на могилі генерала Марка Безручка на цвинтарі на варшавській Волі, де, до речі, похований цвіт української нації, люди, які боролися за вільну Україну і демократичну Європу. Про них треба пам’ятати і полякам, і українцям. Також слід пам’ятати слова визначного науковця, який знав більшовицьку систему як ніхто – американця польського походження Збігнєва Бжезінського, який однозначно підкреслював, що існування вільної України лежить в інтересі Польщі. Незалежна Україна є бар’єром і гарантією того, що у цій частині Європи не відродиться імперія зла. Про це треба пам’ятати, а якщо той чи інший поляк нехтує цією правдою, або з націоналістичних переконань виступає проти польсько-українського співробітництва – тоді така людина, на мою думку, діє проти польських державних інтересів. Слід усвідомити, що немає безпечної Польщі без незалежної України.

Ви роками спостерігаєте за подіями в Україні, захоплюєтеся Запорізькою Січчю. Звідки береться це зацікавлення і чи можна налагодити співробітницво між нашими регіонами також в економічній чи інших сферах?

Наше воєводство налагодило співпрацю з Рівненською областю, міське ольштинське самоврядування співпрацює з Луцьком. Таких партнерських відносин наших територіальних самоврядувань з аналогічними осередками в Україні – близько тридцяти. Натомість Запоріжжя є символічним місцем, у якому знаходиться серце України і козаччини – Запорізька Січ, Хортиця. Козаки готові були служити, і подекуди служили, давній Речі Посполитій. Доля, а радше недалекоглядні магнати-політики, розпорядилася так, що козацтво виступило проти Речі Посполитої, і це завдало шкоди обом сторонам. Із цього треба винести урок – ми могли створити велику і сильну державу трьох народів, яка була би неперевершеною потугою в цій частині Європи, й історія розвивалася би зовсім по-іншому. Роблячи висновки з подій у цій частині Європи, нині нам варто будувати сильні партнерські польсько-українські відносини на користь наших обох народів і безпеки в усій Європі. Як бачимо, таке партнерство вкрай потрібне. Україна нині залишилася практично сама, при словесній підтримці Європи та санкціях, які діють слабко; у таких умовах вона бореться проти одвічного московського агресора. Нам слід усвідомити, що вона воює за Європу, а новітні козаки віддають за неї своє життя. Я захоплююся історією козацтва, яке якоюсь мірою є нашим спільним минулим. Українці, у першу чергу на основі прекрасних патріотичних зразків Запорозької Січі, можуть об’єднати свою країну. І вони це роблять, а нам, завдяки Ольштинському відділу ОУП, вдалося налагодити зв’язки з представниками сучасного запорізького козацтва, побувати на Хортиці, у скансені «Київська Русь» під Києвом, де минулого року проходили міжнародні змагання з козацького бойового мистецтва. Запорожці кілька разів побували і в нас на Вармії та Мазурах, зокрема, на фестивалі міжнародних бойових мистецтв в Ольштині. Я радий, що козацьким бойовим мистецтвом захопився і мій син, який збирається їхати в Запоріжжя, щоб взяти участь у майстер-класах козацького бойового мистецтва на Хортиці. Отже, ми налагоджуємо контакти, а це вже – суттєвий крок до тіснішої співпраці в майбутньому.

Поділитися: