Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №36, 2019-09-08

Слово «хейт» (від англ. «hate» – ненависть, ) на позначення мови ворожнечі, дотепер досить обмежене у вживанні, здобуває нових користувачів. Воно щораз частіше звучить у громадській дискусії в Польщі і виходить поза тематику меншин. В оприлюдненому наприкінці літа скандалі, що його назвали «афера П’єб’яка», виявилося, що польське Міністерство юстиції тримає цілу «ферму троллів», організовану подібно до російського Ольґіно, використовує її для нападів на вибраних людей і ймовірно платить з державних коштів. Аналіз цієї справи досить важливий для українців Польщі.

Лукаш П’єб’як, уже колишній заступник міністра юстиції, судячи з повідомлень ЗМІ, координував діяльність «ферми». Інтернет-троллі, тобто анонімні люди, котрі нападали на вказаних координаторами осіб, використовували проти своїх опонентів шантаж, залякування, маніпуляції, погрози. Група атакувала суддів, котрі чинили відкритий опір змінам у судочинстві. Скандал розпочався після того, як одна з діячок ферми, названа «мала Емі», оприлюднила копії повідомлень про спільні дії групи.

Що цікаво, помічником віце-міністра в атаках був Якуб Іванець, суддя з варшавського Мокотува, відряджений до Міністерства юстиції для… боротьби з мовою ворожнечі. На момент початку міністерської праці він мав неабиякі досягнення в цій царині – був дисциплінарно покараний за вульгарне поводження на стадіоні. Роботу плідно продовжив: через нього саме проходили досить прямі накази, нерідко в нецензурній формі: «Треба йому сильно в’їб…ти», – пише він до «малої Емі», переказуючи дані з персональної справи одного з атакованих суддів.

«Ми не саджаємо за добрі справи», – пише віце-міністр до «діячки Інтернету», коли вона півжартома кидає: «усе зроблю, якщо мене не посадять». Інший, не менш цікавий аспект: учасники розмов не тільки вважають, що вони рівніші проти права від інших громадян – вони уособлюють себе на місці «незломних солдатів», порівнюючи з деякими персонажами. «Емі» зіставляють з «Інкою», розстріляною комуністами санітаркою польського підпілля.

Романтизм польського антикомуністичного вояцтва у бесідах групи поєднується з базарною лайкою, наганною моральністю і цинічним браком етики. Поза атаками на суддів, учасники переговорів качають права один в одного. До «Емі», дружини одного з пов’язаною із владою суддів, залицяється інший пов’язаний із владою суддя, детально описуючи фантазію: спершу про «тваринний секс», після якого – пошук компромату і його розповсюдження.

Вподобання головного координатора «ферми», віце-міністра Лукаша П’єб’яка, проаналізувала спеціалістка з питань Інтернету Анна Мєжинська. Він не лише керував фермою ненависті, але й поширював антиукраїнські фейки про Україну. Профіль П’єб’яка вподобав сторінки правих, радикальних порталів «Myśl Polska», «Magna Polonia» та «Kresy.pl». З останнього порталу віце-міністр поширював тексти, зокрема, з тезою, що Україна здобула незалежність через злочини чи що з Україною «приятелювати» Польщу змушують США, тим часом Варшава помилково бачить у Росії «лише ворожу та агресивну державу».

Це – аналіз поводження в Інтернеті лише одного державного високопосадовця, котрий створив цілу неформальну мережу шантажу й натиску почерез всесвітню мережу. А скільки їх є таких, нагодованих романтичними казками про «незломних» польських героїв, підсичених антиукраїнськими фальшивками, позбавлених яких-небудь принципів? Від державних чиновників я ніколи не очікував апостольського життя, проте ця, перенасичена прокляттями і безпринципністю кореспонденція перевищила мої найгірші уявлення про межі людських помислів. Віра у благі починання – що нагадує сектантство, бо обґрунтовувала найгірші дії в ім’я «добра», – часом вміє творити сліпих вояків.

Читаючи листування, я теж намагався уявити, як може виглядати боротьба з мовою ворожнечі проти українців, що її ведуть подібні люди? А що, коли повідомлення про раховані на десятки тисяч прокляття проти нас в Інтернеті отримує афілійований із подібною групою прокурор? Для нього не існує правил, навпаки: він їх нищитиме свідомо, в ім’я приватного «добра» власної групи. З цієї перспективи стають більш зрозумілими реакції правоохоронних органів на повідомлення українських організацій про злочини на тлі ненависті – прокурори нерідко стають на голову, щоб заперечити організований характер атак і їхню антиукраїнську складову – якщо вже й відкриваються провадження, то є намагання перевести їх в абсолютно побутовий контекст.

Переписка «хейтерів» з найвищого рівня показує механізми, чому так відбувається. Орвелловського забарвлення історії додає факт, що величезну хвилю хейту свідомо ініціювали ті, хто був покликаний із ним боротися; найбільш безчесні речі вчиняли ті, хто вважає себе «солдатами честі»; найогидніші розбещення популяризували ті, хто хвалиться «родинними цінностями».

Це – лише одна з історій, котра побачила світло денне. А скільки є інших подібних груп? Судячи з результатів деяких «українських справ», точно не одна.

Поділитися: