«ФЕСТИВАЛЬ – це певні обов”язки»

Розмовляв Григорій СподарикРОЗМОВА2011-09-08

{mosimage}

Так вважає голова Об’єднання українців у Польщі (ОУП) та організаційного комітету цьогорічного ХХ Фестивалю української кульутури (ФУК) Петро Тима.

Нещодавно Головна рада ОУП підбила підсумки ХХ ФУК, центральні події якого відбувалися в Кошаліні. Якою є Ваша особиста оцінка цього заходу?
Петро Тима: Заплановану програму вдалося реалізувати майже повністю – як у Кошаліні, так і в Ґданську та Щецині, де відбувалися супровідні заходи. Це показує, що в нас є організаційний потенціал. Спираючись на відгуки глядачів, знаємо, що сама програма була привабливою. Її основна концепція базувалася на відзначенні 20-річчя незалежності України, що було виражене в музичній та театральній формах, а також у дискусіях та інших ініціативах. Важливо, що нове місце чи наявність багатьох інших культурних заходів не стали перешкодою, і глядачі прибули до Кошаліна.

Часто вони долали сотні кілометрів і витрачали власні гроші на проїзд, проживання й харчування. Це слід високо оцінити, бо наша публіка таким чином заявила про своє ставлення до ідеї фестивалю та активної участі в культурі. Нам також удалося створити успішну команду волонтерів, особливо в Кошаліні. Частина людей уперше організовувала фестиваль, а те, що не було великих промахів, свідчить: ми маємо “запліччя”.

У деяких відгуках лунали закиди, мовляв, організатори менше цінують місцевих виконавців, ніж артистів з України. Це промовляють вражені амбіції, чи повторюється відома з минулого проблема пропорцій між виступами артистів з двох країн?
Думаю, що крім епізоду з суботнім вечірнім концертом (коли прийшлося трохи перенести виступ наших виконавців – ред.), непорозумінь було набагато менше – порівнюючи з попередніми фестивалями. Хочу підкреслити, що проблеми виникали не через небажання, а через непередбачувані обставини. Наприклад, замість виступу двох політиків було чотири. Треба також зберегти здоровий глузд: мені здається, що “ображених” було небагато, більшості присутніх форма концерту подобалася. Інколи я мав враження, що частина наших колективів бачить себе на фестивалі в ролі головного учасника, який обов’язково мусить тут представити повну свою програму. Вони чомусь не брали до уваги, що завданням професійного режисера було збудувати драматургію концерту і залучити до участі всіх запрошених артистів. Проте не це було основною проблемою фестивалю – найбільше ускладнень спричинено організацією заходу в новому місці. Тому при реалізації теорії на практиці багато що виглядало зовсім по-іншому. Наприклад, щойно під час фестивальних концертів виявилося, що клуб “Коваль” з огляду на акустику не зовсім підходить для концертів. Були й інші проблеми, наприклад, з харчуванням виконавців, координацією дій.

Можливо, процес планування потрібно починати набагато раніше?
-Ми, тобто Головна управа, як відповідальні не лише за фестиваль, а й за всю організацію, не можемо брати на себе зобов’язань, не маючи ґарантій їхнього покриття, це накидає певну схему дій. Правда, дещо можна запланувати заздалегідь, але не все. Ми часто залежимо від фінансових рішень наших спонсорів – в цьому випадку міста Кошаліна, МВСіА чи коштів з України. Крім того, інколи елементарно не вистачає часу, а цим разом підготовка до двадцятого фестивалю співпала в часі з подіями повернення Народного дому в Перемишлі. Можливо, дещо було б інакше, якби за організування такого заходу відповідав, наприклад, окремий фонд, який не займався б іншими справами.

Чи ОУП працює над створенням такої структури?
-Зараз я звертаю увагу на серйозний ризик: зосереджуючись на самому фестивалі, можемо занедбати інші дії на рівні ОУП. Оргкомітет зазвичай складається з людей ОУП, а таких великих заходів виключно власними силами не вдасться організувати. Окремий фонд створювати треба, хоч може не відразу, однак більша професіоналізація в підготовці фестивалю просто необхідна. Крім цього, якщо домовляємося на засіданні ради ОУП про те, що ФУК є візитною карткою української громади, то тут має бути справжній консенсус, внаслідок якого фестиваль стане центральною подією року: як в організаційному плані, так і щодо якості продукту на сцені. Пропонуючи в цей самий час місцеві заходи, на які вхід безкоштовний, ми самі собі створюємо проблеми: наша публіка тоді буде змушена вибирати і не виключено, що віддасть перевагу тому, що відбувається ближче.

Можливо, подекуди існує переконання, що призупинений одного разу захід потім нелегко буде відтворити?
-Цей арґумент – мовляв, не можемо робити перерви, бо тоді на наше місце прийде хтось інший – дійсно з’являється. Так діється на наших очах, ми – вже не “монополіст” в організуванні українських заходів: подібні амбіції мають різні суб’єкти. Натомість ФУК, його масштаби та призвичаєння публіки – це наш капітал. Повторюю – ми не повинні його розтринькувати, організовуючи в той самий час інші заходи. Варто пам’ятати, що в історії фестивалів важливим елементом були не лише події на сцені, а й мобілізація на різних рівнях наших структур – організовувалися масові поїздки глядачів, була реклама фестивалю в реґіонах тощо. Вертаючись до сьогодення: одне засідання ради ОУП не зможе вирішити складних питань, тому потрібні дальші дискусії щодо долі нашого головного фестивалю, в тому числі на сторінках “НС”. Якщо існують позитивні відгуки і фестиваль себе виправдовує, то слід водночас пам’ятати, що цей захід несе з собою і певні обов’язки.

Цього року з фестивалем, мабуть, мала проблеми й Україна.
-Ми тут не виняток: протягом багатьох років наголошується, що допомога з боку України для діаспори в цілому залежить від випадковостей, а не базується на системному співробітництві. Я маю чисту совість – ми на кілька місяців раніше подавали інформацію в Київ, оформляли необхідні документи тощо. Нам дали певні декларації, але потім важко було з реалізацією зобов’язань. Враховуючи те, що фестиваль був ювілейний, що він мав почесний патронат президентів обох країн, можна було сподіватися на підтримку на рівні попередніх фестивалів, чи навіть більшу. Насправді ж вона зменшилася. Це змусило нас витратити багато часу на “кризовий менеджмент”, наприклад, шукати виходів на людей, структури, які б оплатили для виконавців проїзд зі Львова. Концерт “Мова гайова”, як і спектакль “Солодка Даруся”, театру з Івано-Франківська стали важливими елементами у програмі фестивалю, проте Міністерство культури України відмовилося взяти кошти проїзду на себе. Ми вирішили, що я в офіційній подяці зверну увагу на ці неґативні – на думку оргкомітету і громади – моменти. Але чи це стане предметом аналізу з боку української урядової сторони – мені важко ствердити. Варто пам’ятати, що фестиваль є часткою польсько-українського договору про культурне співробітництво, тож обидві держави заявляють про його підтримку, тому виражена тут оцінка – це не вияв надмірних уявлень про роль нашого заходу, а наслідок аналізу результатів співпраці.

На засіданні Головної ради Ви сказали, що фестиваль стоїть на роздоріжжі. Як це розуміти?
-Тут треба врахувати різні аспекти: фінансовий, організаційний чи глядацький. По перше, стоїть питання – чим цей захід має бути для громади? Добре, що цього року вдалося організувати його згідно з планом і програмою, проте названі вище проблеми й надалі залишаються в переліку кризових питань, тому нам не можна потрапити в ейфорію. Після минулих фестивалів нам не вдавалося провести підсумкові зустрічі, тому зараз я дозволив собі оформити деякі зауваження на папері. У даний момент ми підводимо підсумки, розраховуємо фінансову частину ФУК, і повинні поставити питання: що далі з фестивалем? Частково тема фестивалю з’явилася офіційно під час останнього засідання Головної ради 13 серпня, всі її члени отримали опрацьований мною матеріал, в якому я представив своє бачення як останнього проведеного фестивалю, так і організування чергових. Це повинен бути початок розмов про те, що маємо робити далі. Дискусія щодо наступного фестивалю повинна починатися з реального аналізу того, що вже зроблено, і викликів, які стоять перед нами.

“Наше слово” №37, 11 вересня 2011 року {moscomment}

Петро Тима (при мікрофоні) на сцені цьогорічного Фестивалю української культури. Зліва: Маркіян Мальський – посол України в Польщі, Михайло Кулиняк – міністр культури і туризму України, Оксана Білозір – голова постійної комісії Верховної Ради з питань українського зарубіжжя, Володимир Литвин – голова Верховної Ради України, Ґжеґож Схетина – маршалок Сейму РП, Станіслав Ґавловський – державний секретар в міністерстві середовища. Фото автора статті

Поділитися:

Категорії : Розмова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*