Газовий шантаж: як Росія примушує ЄС до «миру»

Марія Золкіна ■ УКРАЇНА ■ №48, 2021-11-28

Ціни на природній газ в Європі б’ють рекорди. Росія устами прессекретаря Путіна відверто  говорить Європейському Союзу: запустите Північний потік-2,  ціни, може, і нормалізуються. Україна  тим часом б’є на сполох, бо газопровід іще не запрацював, а Росія вже душить Європу у своїх газових обіймах. У незалежних експертів немає сумнівів: це нова газова  війна Кремля. Замість законів ринку, ціни на газ та інше природне паливо все частіше диктують недемократичні режими. Росія – яскравий приклад використання такої зброї. Втім, газовий шантаж Європи – не єдиний інструмент, що його застосовує зараз Росія проти західного світу і України. Що Кремль має на меті? Як газова війна пов’язана з міграційною кризою на польсько-білоруському кордоні? До чого тут скупчення російських військ на кордоні з Україною?  

Примус до миру  – нова стара пісня Москви

Спочатку – про цілі і мотиви Росії. Газова війна – не окрема історія, а лишень епізод в масштабній міжнародній грі, яку Москва нині розгорнула проти західної спільноти. Ключова мета – примусити Захід, передовсім ЄС, перезавантажити відносини з Росією.

Кремль не домовляється на міжнародній арені. Ні, він лякає ще гіршими сценаріями, затискає в дискомфортних обставинах своїх візаві  і в такий спосіб примушує їх піти на оновлення взаємовідносин на вигідних для Росії умовах.

У Кремлі чудово розуміють: очікувати, що в ЄС вже сьогодні забудуть про політичні претензії до нього (від проблем з правами людини в самій Росії – до Криму і Донбасу) – неможливо. Утім, примусити ЄС повернутися до «business as usual» з Росією – цілком реалістичний план. Лобісти і прихильники Північного потоку-2 саме так і виправдовували його запуск: це ж, мовляв, економічна необхідність. Політичні проблеми з Росією нехай будуть окремо, а енергетика і економіка – окремо. Саме цього, тільки із залізними гарантіями, й добивається Росія. Вона розраховує: через 3-5 років і політичні претензії до неї можуть виглядати вже не так катастрофічно в очах європейців.

Північний потік-2 – яскравий приклад та інструмент цієї тактики. Втім, не єдиний інструмент. Паралельно Росія всіляко живить міграційну кризу на білорусько-польському кордоні. Москві вигідно створити нестабільність,  напруження. З одного боку, це штовхає м’який у своїй реакції Брюссель до пошуку  компромісу з РФ, а з іншого, творить розбрат в самому ЄС. Поки стара Європа вважає, що з Росією простіше домовитися і заспокоїти її апетити, Центральна і Східна Європа, особливо  Польща і країни Балтії всіляко цьому пручаються. А внутрішні конфлікти в ЄС Москві – тільки на руку. Ще один елемент тиску поряд з газовим – це  загроза воєнної ескалації чи навіть вторгнення в Україну. Нарощування техніки і сил на українсько-російському кордоні не значить, що Росія автоматично піде в наступ, але Захід всерйоз стурбований, що Росія до цього цілком готова. Безпекова концепція ЄС «Стратегічний компас», представлена країнам-членам минулого тижня, робота в НАТО над новою концепцією стримування і оборони – все це наслідок побоювань, що Росія з її військовими погрозами діє серйозно.

У всій цій грі за газовою темою, як бачимо, стоїть ціла низка іншої гібридної зброї, яку використовує Росія. І все це – взаємопов’язано.

Будуть подальші проблеми з сертифікацією Північного потоку-2 (німецький регулятор відклав це, допоки оператор не зареєструється в Німеччині згідно з німецьким законодавством, і тепер процес може тривати до травня 2022 року) – Росія з легкістю натисне з іншого боку, так би мовити.

Прогноз тут, на жаль, невтішний. Росія діє нахабними і агресивними методами. ЄС намагається відповідати м’яко та інтелігентно. Нинішній рівень санкцій проти Росії – комфортний  максимум для колективного Брюсселя. Старій Європі геть не хочеться  миритися зі збільшеною напругою, вводити нові санкції, визначати, що це – гібридна війна вже проти самого ЄС. І значно легше (але стратегічно – помилково) погодитися і з запуском нового газопроводу, і з «вбивством» нормандського формату Росією, і з брязканням зброї на українсько-російському кордоні, і з шантажем мігрантами.  Тому відлига, якої Росія прагне у відносинах з ЄС, реалістична як ніколи.

Газове відлуння для України: чого чекати?

Після енергетичної кризи в Молдові українські посадовці одразу казали: Україна може бути наступною.

Так само, як і ЄС, Україна сьогодні потерпає від непомірно високих цін на газ, неможливості швидко заповнити напівспорожнілі сховища (вони заповнені на 56%, що на 37% менше, ніж торік), але невідомості для України у газовому питанні – куди більше.

Так, вже сьогодні Росія наполегливо  готується до ще серйознішого газового удару – можливого непродовження контракту на транзит з Україною (чинний діє до 2024 року). Росія поширює міф про начебто технічну непридатність української газотранспортної системи і  створення небезпеки для транзиту через Україну. Все це – політичний супровід, аби після запуску Північного потоку-2 дотягти до 2024 року (або і не дотягувати) і не продовжувати транзит Україною.

В Україні розглядають різні сценарії. Найгіршим у «Нафтогазі» називають такий, коли Північний потік-2 буде запущений ще взимку, а Росія автоматично повністю припинить транзит газу Україною. Більше того,  очікується, що за такого розвитку подій для України ціна на газ в Словаччині, де ми його купуємо,  зросте ще більше. І хоча запуск Північного потоку-2 саме взимку вже малоймовірний, але виключати цього не можна.

В уряді, щоправда, запевняють: газу Україні вистачить на весь опалювальний сезон. Але цифри насправді не такі оптимістичні. Газу у сховищах не вистачає до рівня попередніх зим, вугілля, за підрахунками експертів, в 10 разів менше, аніж потрібно, а анонсовані президентом Зеленським поставки вугілля кораблями не покриватимуть потреб  зимового періоду.

Тут очікування теж не такі радісні, як в офіційних заявах урядовців: експерти передбачають, що у січні-лютому 2022 року Україні не уникнути масових віялових відключень електроенергії. Про це говорить місцева влада, зокрема і в українській столиці. А оскільки подібна тема смертельно небезпечна  для політиків,  підтвердження таких прогнозів навіть для Києва є куди більш красномовним  свідченням реального масштабу проблем.

Утім, якщо повернутися до першої частини нашого аналізу ситуації, то буде зрозуміло:  нестача енергоносіїв може бути далеко не найбільшою проблемою України. Станом на сьогодні на російсько-українському кордоні стоять більше 90 тисяч військових. Західні розвідки зазначають, що росіяни значно активізували розвідувальні заходи, а це більш серйозний сигнал про можливий наступ, аніж скупчення військ саме по собі.

У недільному інтерв’ю «Military Times» глава Головного управління розвідки Міноброни України Кирило Буданов підтвердив: ймовірність повномасштабної атаки Росії на Україну з використанням не тільки наземних засобів, але і авіаударів – висока як ніколи від початку війни. Більше того,  якщо Росія таки зважиться на такі дії – це буде в рази масштабніше за будь-які зіткнення на Донбасі.  

Напруження, яке розпочалося на фоні газового питання, розкручується Росією і по інших напрямках. І головний ризик для України в тому, що напівпорожні сховища, проблеми з опалюванням і роботою підприємств можуть мати місце на фоні воєнної ескалації  з боку Росії.

Поділитися:

Категорії : Україна, Статті

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*