Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №41, 2020-10-11

На 40-й день від смерті Генрика Вуйца

«Завжди привітний, готовий підтримати та наполегливий у діалозі, навіть якщо цей діалог був важким, особливо у польсько-українських відносинах. Добрий і скромний. Таким ми Вас запам’ятаємо». Ці слова про Генрика Вуйца опублікувало на своїй фейсбук-сторінці Об’єднання лемків. Польський політик та громадський діяч помер 15 серпня на 79-му році життя.

Генрик Вуєц – один із найвідоміших опозиціонерів часів Польської Народної Республіки, співзасновник та діяч «Солідарності», якого інтернувала комуністична влада під час воєнного стану. Після 1989 року він був депутатом Сейму кількох каденцій, віцеміністром сільського господарства, радником президента із суспільних питань. За освітою Генрик Вуєц був фізиком. 1962 року розпочав діяльність у варшавському Клубі католицької інтелігенції. У 1976-1980 роках разом із дружиною Людвікою Вуєц – уродженкою Львова – брав участь в діяльності Комітету захисту робітників, долучався до допомоги працівникам із заводу в Урсусі (район Варшави, за яким назвали тамтешнє підприємство – ред.) і Радома. 1989 року Генрик Вуєц взяв участь у засіданні Круглого столу як член групи з питань профспілкового плюралізму.

В уряді Єжи Бузека він займав посаду державного секретаря у Міністерстві сільського господарства і розвитку села. З 2010 по 2015 рік був радником президента Броніслава Коморовського із суспільних питань. Проте для багатьох, зокрема й українців, він відомий передусім як громадський діяч та член неурядових організацій, які займалися польсько-українською співпрацею та покращенням відносин між двома народами.

Генрик Вуєц від 2000 року був головою Польсько-українського форуму, став одним із засновників Громадянського комітету солідарності з Україною, який виник 30 січня 2014 року у Варшаві. Цю організацію створили для роботи у різних напрямах: безпосередньої підтримки України, зв’язків зі структурами місцевого самоврядування у Польщі, інформаційної, юридичної сфер тощо. Підписи Генрика Вуйца можна побачити на низці офіційних документів: наприклад, Посланні до країн Східної Європи від 1981 року, у якому поляки виступили за політичні зміни в усьому регіоні.

Але не тільки: це були також різноманітні заяви про примирення між двома народами, приміром, відповідь представників польської інтелігенції на звернення українських інтелектуалів з проханням про прощення від липня 2016 року. «Дякуємо за вашого листа і просимо вибачення за всі кривди, завдані нашим братам-українцям з польського боку», – починався лист відомих політиків та громадських діячів до українців, який 5 липня 2016 року опублікувала «Gazeta Wyborcza». Вуєц підписав також звернення польських активістів від листопада 2019 року, які закликали владу відновити зруйновані українські місця пам’яті на території Польщі.

2009 року Генрик Вуєц приєднався до збору підписів на захист україномовної передачі «Теленовини», коли з’явилася інформація про те, що суспільний мовник «TVP» вирішив припинити трансляцію програми. Він завжди цікавився справами української та лемківської громад.

– Коли Генрик Вуєц був заступником міністра сільського господарства і харчової промисловості, ми звернулися до нього з проханням – проконтролювати дотримання закону з боку держпідприємства «Державні ліси». Нагадаю, що земельні ділянки у лемків воно відібрало незаконно. У цій справі ми писали і до Вуйца, – говорить Василь Шлянта, який очолював Об’єднання лемків (ОЛ) у 1991-1997 роках, а зараз є заступником голови організації.

Олександр Маслей, колишній голова ОЛ, нині – член Головної управи організації, згадує, що Генрик Вуєц часто приїжджав на Лемківщину: – Ми запрошували його на «Лемківські ватри», він багато разів бував у нас із дружиною. Раз приїхав на Лемківщину у довшу відпустку. Генрик Вуєц та інші представники антикомуністичної опозиції – як-от Збіґнєв Буяк чи Богдан Борусевич – любили ходити в гори. Навіть під час воєнного стану вони приїжджали на Лемківщину. Робили записи у пам’ятній книзі в туристичному притулку у Бортному. Але сторінки з їхніми підписами хтось вирвав.

Олександр Маслей додає – познайомився з Вуйцем під час однієї із зустрічей у Яцека Куроня у Варшаві: – Ми товаришували. Він завжди розпитував про справи українських та лемківських громад у Польщі, цікавився ними. Генрика Вуйца можна було побачити на багатьох подіях, що їх проводили меншини.

У березні 2014 року брав участь у літургії та панахиді за жертвами Майдану у церкві отців василіан у Варшаві. 14 серпня 2018 року – в урочистому покладенні квітів до пам’ятників воїнам Української Народної Республіки на кладовищі на варшавській Волі, а минулого року взяв участь у першій акції Пласту і гарцерів «Полум’я братерства».

Був також учасником культурних заходів – як-от Фестивалю української культури в Кошаліні чи «Українського етно» (цей захід з нагоди 28-ї річниці Незалежності України у вересні минулого року у варшавському центрі «Łowicka» організувало Об’єднання українців у Польщі).

Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі

Про Генрика Вуйца я вперше прочитав у самвидаві «Солідарності». Він був відомою постаттю польської опозиції. Особисто я зустрівся з ним, коли він уже був секретарем клубу «Об’єднання свободи» («Unia Wolności»). А також – із його дружиною Людвікою, яка, здається, тоді працювала у крайовому бюро цієї організації. Зустрічей стало більше, коли Вуєц почав контактувати з представниками Польсько-українського форуму. Це був кінець 90-х років – у ті часи було небагато відомих політиків, які хотіли би займатися польсько-українськими відносинами чи питаннями України. Потім була спільна поїздка поляків та українців до Києва, у якій Вуєц також брав участь. Звичайно, лідером в українських питаннях був Яцек Куронь. Коли його не стало, саме Геньо став єдиним опозиціонером, активним у цій сфері. Варто поглянути на це з тодішньої перспективи. Від часів Помаранчевої революції багато політиків говорить про Україну; тоді, у 80-ті та 90-ті роки, їх були одиниці.

Геньо був серед них. Його підписи є на багатьох важливих документах, які стосуються співпраці й підтримки східних сусідів Польщі. Одним із видів діяльності Польсько-українського форуму була організація місій зі спостереження за виборами. Я мав нагоду їздити разом з Генриком на перший тур президентських виборів в Україні; потім ми опинилися у групі, яка на другий тур поїхала до Донецької області. Ми спостерігали за голосуванням у Артемівську. Коли починався Майдан, ми були разом у Донецьку.

Треба сказати, що, відколи Генрик Вуєц долучився до роботи Польсько-українського форуму, він послідовно займався українськими справами на різних рівнях: через контакти і з політиками з України, й опозицією, й українськими організаціями у Польщі. Вуєц узагалі цікавився питаннями меншин. Певно, одна з причин цього – те, що він народився біля Білґорая на Підкарпатті. Не раз він розповідав про стереотипи щодо українців, які тоді були поширені, про пропаганду Польської Народної Республіки на цю тему. Вуєц був серед групи людей, яка у другій половині 70-х років виступила проти змін назв населених пунктів, зокрема тих, що звучали як українські. Наприклад, село Чистогорб мали перейменувати на Каролево-Свєрщево (назва походить від імені генерала Кароля Свєрчевського – ред.). Уже навіть підготували карти. Із цим не погодилися інтелектуали – переважно пов’язані з опозицією, до якої належав і Генрик Вуєц.

Він був також активним учасником Клубу католицької інтелігенції. Ще перед 1980 роком вони писали про меншини та людей інших віросповідань у Польщі. Пов’язані з тодішньою опозицією розуміли історію Польщі – не сфальсифіковану, а ту, у якій своє місце і роль мали також меншини. Тому у виборах 1989 року серед кандидатів від виборчого комітету «Солідарності» балотувалися представники цих громад, з’явилася заява про створення Комісії нацменшин. Думаю, особиста роль Генрика у цьому теж була.

Тут варто звернути увагу, що, окрім українських питань – наприклад, вшанування роковин виселення – він був відкритий і до обговорення проблем, пов’язаних із антиєврейською кампанією березня 1968 року чи знищенням гетто. У такому ж контексті він розглядав і акцію «Вісла», не поділяючи націоналістичного погляду на Волинь. Генрик завжди намагався бути присутнім на заходах, присвячених акції «Вісла», зокрема, брав слово під час конференції до 55-ї річниці виселення українців, яка відбулася у Фонді імені Стефана Баторія у 2002 році.

Намагався відвідувати й інші українські та лемківські заходи – серед іншого, їздив із дружиною на «Лемківську ватру» у Ждині, був на Фестивалі української культури у 2011 році в Кошаліні. Важливою також була його участь у 2013 році у громадських вшануваннях Волинської трагедії разом з українською стороною. Тоді відбулася спільна поїздка українців і поляків до Порицька, Павлівки, конференція у Луцьку, а також поїздка до Сагрині.

Пам’ятаю, що після цього останнього візиту Геньо розповідав, як його вразив вік убитих, чиї імена зазначені на пам’ятнику. Він тоді зрозумів, що це була класична пацифікація села. Він публічно висловлювався, коли з’являлися українські заяви щодо депортації українців до Радянської України у 1944-1946 роках. Генрик Вуєц просто не був догматиком і фанатиком – він був відкритий до інших. Також він займав виразну позицію і в справах, які замовчувалися, наприклад, щодо антисемітизму у Польщі.

Попри те, що походив із традиційного села, Генрик був налаштований на відкритий ліберальний католицизм. Звичайно, це пов’язано з Клубом католицької інтелігенції, який завжди був відкритий до діалогу з євреями. Ці питання мали різні виміри – й історичні, й сучасні. Польсько-єврейські контакти стали важливими також, коли Польща відновила дипломатичні відносини з Ізраїлем. Тому Генрик Вуєц перебував у ліберальному руслі, відкритому до середовищ меншин у різних аспектах. Він не ставився до цього як до виключно історичної теми, що була актуальною тільки у ІІ Речі Посполитій. Генрик намагався допомагати у багатьох польськоукраїнських питаннях. Наприклад, є його заслуга в тому, що 2015 року президент Польщі Броніслав Коморовський відзначив високими державними нагородами – медалями «Хрест відродження Польщі» та «Хрест заслуги» – десятьох представників української національної меншини.

Генрик Вуєц був тоді радником президента. Також, наприклад, коли ми просили про почесний патронат для Фестивалю української культури у Кошаліні у 2011 році, кресові середовища почали цьому протидіяти – а Генрик стежив за такими справами, був своєрідним лобістом. Був активним у Економічних форумах у Криниці, на яких обговорювали, серед інших, українські питання.

Поділитися: