Мацєй Пйотровський ■ РЕЦЕНЗІЇ ■ №28, 2022-07-10

Роман «Доця» української авторки Тамари Горіха Зерня з’явився у 2022 році у польських книгарнях як “Córeczka” Tamary Dudy. Протягом останніх років ця книга стала дуже важливою для української літератури. Варто лише згадати, що серед її нагород – Книга року BBC-2019, спецвідзнака журі Літакценту, а передусім – дещо неочікувана Шевченківська премія-2022. Видання роману у Польщі зробило його вагомою подією також для польської культури. 

Небувале зацікавлення серед польської аудиторії

Те, як медіасфера та література, кіномистецтво та театр розкажуть про Україну саме зараз – у пік зацікавлення нею і її жителями у світі – збудує візерунок країни на роки. І «Доця», яка вже викликає неймовірний ажіотаж на польському книжковому ринку, матиме на це немалий вплив. 

Про цей роман на сторінках «Нашого слова» згадували вже не один раз: у формі огляду його україномовного варіанту, а також в інтерв’ю з самою авторкою. У цій статті я б хотів звернути увагу на його сприйняття, роль та можливості у Польщі. 

Роман цей вже здобув незвичайне для української книги визнання на польському ринку. Його публікація видавництвом Колегії Східної Європи, що спеціалізується на літературі нашого регіону, була запланована ще до початку повномасштабної війни. “Córeczka” побачила світ у березні 2022, відповідаючи актуальним на той момент потребам читачів. Перший наклад розійшовся нечувано швидко, і видавництво було змушене підготувати друге видання, що навряд чи траплялося досі з українськими книгами у Польщі. «Доця» також викликає неймовірну цікавість у медіа  – про неї згадували на польському радіо та телебаченні, в популярних газетах, таких як «Політика» чи «Високє Обцаси»; її огляд робили топові книжкові блогери та важливі культурні інтернет-портали. У травні та червні Тамара Горіха Зерня побувала під час туру з авторськими зустрічами в Варшаві, Кракові, Лігниці, Любліні та Лодзі. Чимале зацікавлення книга (принаймні, в її українсько- та англомовному варіанті) викликала під час Книжкового ярмарку у Варшаві 2022. Текст потрапив також до театру – 11 червня  відбулось сценічне читання „Córeczka. Work in progress” на основі книги. Організатором був Театральний інститут імені Збіґнєва Рашевського у Варшаві, режисером стала Аґнєшка Ліпєць-Врублевська, а читання відбулось зa участі польських та українських акторів та з музичним супроводом DJ Beniovska. Це все робить «Доцю», мабуть, однією з найбільш успішних українських книжок останніх років у Польщі.

Цікавою та нестандартною ідею, яка, безумовно, полегшує промоцію книги у Польщі, є зміна імені авторки в польському виданні книги, а саме – відмова від застосовуваного у українському варіанті псевдоніму «Горіха Зерня», який складно було б вимовляти та запам’ятати полякам. І, звісно, такий варіант перекручували б в будь-який можливий спосіб ведучі авторських зустрічей чи передач на радіо і телебаченні. Справжнє ім’я письменниці – Тамара Дуда – набагато простіше для вимови, тож його і її побачимо на обкладинці “Córeczki”.

За переклад книги польською відповідає Марцін Ґачковський, який до того робив переклади, в тому числі, «Магнетизму» Петра Яценка (pol. Magnetyzm, 2020) та «Довгих днів» Володимира Рафєєнка (pol. Najdłuższe czasy, 2020). Книги дуже різні, якщо йдеться про авторський стиль, сюжети, акценти та послання, але всі певним чином дотичні до теми російської агресії на Донбасі 2014, досвіду жителів того регіону, а згодом – переселенців. Ґачковський також працює над перекладом наступної важливої книги про Донбас: «Світлий шлях»: історія одного концтабору» Станіслава Асєєва (польською за назвою Świetlana droga. Historia obozu koncentracyjnego w Doniecku її має опублікувати вже згадана Колегія Східної Європи). Тож можемо бути певні, що перекладач вже має неабиякі знання з історії Донбасу, подій 2013-2014 років та лексики, пов’язаної з військовою справою. Це дозволяє йому підготувати якісні переклади на цю тему.

Інтригуючий сюжет

Звісно, головна причина неймовірного зацікавлення «Доцею» у Польщі невесела – всі її знаємо. Польське суспільство під час російської повномасштабної агресії хоче дізнатися, чим живуть українці, як виглядає війна з точки зору звичайних людей та як це проявляється у літературі. І тут варто звернути увагу, що роман Дуди (Горіха Зерня) має деякі якості, що можуть позитивно вплинути на розуміння українців поляками. 

Книга, по-перше, читається легко, швидко – і неодмінно зацікавить широке коло читачів. Завдяки цьому наша література може вийти за межі інформаційної бульбашки вже зацікавлених Україною експертів, культурологів чи дослідників літератури. Великою перевагою роману є динамічний, інтригуючий, майже кінематографічний сюжет (тільки й чекати, коли за її мотивами знімуть фільм або серіал!). Це справжня книга-екшн. Нагадаємо: головна героїня, в підлітковому віці залишена батьком, потрапляє до бабусі на Донбас. Там за декілька років відмовляється від роботи продавчинею та починає займатись мистецтвом, здобувши неабиякий успіх. Принагідно вона гуртує навколо себе колоритний колектив друзів – незвичайних особистостей. Мініатюрна дівчина командує групою донецьких відчайдухів, а коли на Донбас приходить «русскій мір» та війна – всі вони беззаперечно стають на бік України. Головна героїня з друзяками бере участь у проукраїнських протестах та з початку війни долучається до постачання продуктів та інформації українській армії, допомагає біженцям дістатися до контрольованих українським урядом територій. Один з її товаришів вступає до лав російських колабораціоністів (так званої «ДНР»), де відіграє роль подвійного агента, яка для польського читача може асоціюватися із героєм Адама Міцкевича Конрадом Валленродом, тільки замість того, щоб ввести війська в засідку противника (як Валленрод), наводить на російський загін (а, отже, і на себе) артилерійський обстріл.

При цьому – 2014 рік у книзі показаний не тільки в сумних кольорах. «Мене приваблює смішне. В результаті книга вийшла трагічною і комічною – це всього лише книга життєвих ситуацій», – сказала авторка в інтерв’ю для Yakaboo. Читач з «Доці» не просто дізнається про трагедію Донбасу, але і відчує весь спектр почуттів, характерний для українців останніми роками, в тому числі страх, печаль, але і надію та розраду. 

Образ сильної українки

В польському контексті досить важливо, що авторка змалювала образ сильної духом жінки, успішної в бізнесі, здатної ухвалювати рішення у важкій ситуації та допомагати людям (особливо іншим жінкам, яких вона також підтримує психологічно, будуючи міцні відносини «сестринства»). Такий образ – хороброї української жінки – дуже корисно презентувати саме зараз у Польщі, адже хвиля еміграції після лютого 2022 року складається найбільше з жінок. Тож нехай образ сильної українки, що вміє боротися за свої права, замінить присутній в наших країнах топос тендітної та слабкої жінки, яка не може вирішувати власну долю. 

Ще один важливий аспект – висвітлення в романі ролі українського волонтерського руху. Героїня книги не сидить в окопі, не є солдаткою, яка зі зброєю в руках воює на лінії фактичного фронту: її фронт – це добровольча допомога, в тому числі доставка «гуманітарки». Цей великий український народний рух не всім у Польщі відомий – з дискурсу медійного знаємо передусім про героїчні вчинки військових та трагедію мирних людей, натомість подвиг українських волонтерів ще не був належно висвітлений. «Доця» у цьому контексті стає своєрідним «гімном» для українських волонтерів, подякою людям, які відіграли величезну роль у захисті всієї країни та життя окремих осіб. Сюжет роману ґрунтується на реальних подіях з життя справжніх людей, але все ж малоймовірно, що вони могли б статися з однією людиною, як це показано в романі, де героїня поєднує життя в Донецьку, волонтерську роботу по обидва боки фронту та постійні зміни занять. Точне відтворення подій, утім, тут не ключове – адже не про нього йдеться в художній літературі. Авторка, здається, хотіла зібрати різноманітний досвід українських волонтерів та передати його в одній сюжетній лінії. В такий спосіб кожен з читачів, який хоч якось брав участь у волонтерському русі, може ототожнити себе з героїнею роману, відчути частиною великої справи. У цьому, до речі, допомагає і відсутність імені головної героїні, яке кожна читачка може замінити своїм. В цьому зізналась сама авторка, в інтерв’ю для Armyfm сказавши: «Мені потрібно, щоб людина, яка читатиме, ставила себе на місце головної героїні, бачила ситуацію її очима. А ім’я відволікатиме». 

Опис українських волонтерів також дає польському читачеві важливе послання про те, що вся Україна стає на захист своєї землі. Мирні жителі представлені не як безпорадні втікачі, а як такі, що беруть участь у допомозі своїй армії, державі, суспільству.  

Врешті, варто відзначити певну сюжетну схожість із «Довгими днями» Володимира Рафєєнка (хоч, звісно, не стилістичну, це ж дві абсолютно різні книжки). В обох романах ми спостерігаємо за долею невеликої групи українських патріотів, друзів, які ведуть підпільну діяльність в Донецьку, попри оточення «русского міра». Ці книги намагаються будувати образ Донбасу іншого, ніж в російській пропаганді – показуючи острів свободи. Це дає читачам надію на майбутнє, а також руйнує імідж виключно «ватного» Сходу України. В Польщі все ще існує міф про Україну, розділену на два табори. Попри те, що цей міф дезактуалізований подіями Майдану чи восьмирічної війни – він ще окреслює уявлення про Україну за кордоном. І хоча в «Доці» можна знайти повторення деяких стереотипів про жителів Донбасу, все ж загальний образ «донецьких», які борються за Україну, покаже полякам дещо іншу перспективу. 

Сильна жіноча постать, акцент на значимості українського волонтерського руху та увага до українського характеру Донбасу – це аспекти, які можуть мати позитивний вплив на формування актуального образу України, додати до нього щось нове і важливе. Тож, якщо вам сподобалась «Доця» українською, тим більше варто порекомендувати “Córeczkę” вашим польським знайомим.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*