ГІРКИЙ хліб заробітчан

Степан МігусМІҐРАНТИ2010-03-12

Їх залишилося троє. Двоє інших українців (а хтозна, чи не більше?), не дочекавшись грошей за важку леґальну роботу на будівництві в Ольштині, поїхали на батьківщину. Їм дали по 400 злотих на дорогу додому. Не дочекалися всіх грошей за роботу й троє білорусів. Інженер-економіст Наталія Чорна з чоловіком Сергієм Єрмошенком та інженер-будівельник Олександр Тищенко – усі з Харківщини – вирішили боротися до останнього. Їхній польський працедавець за кількамісячну важку роботу винен їм, як вони стверджують, по 5600 злотих. Проте його теж ошукали. А українців не лише ошукали, але й принижували, ставлячись до них як до “тупого бидла”.

Ця трійка українців потрапила до Ольштина з Вроцлава, куди вони приїхали в пошуках кращої долі. Там мали роботу, але не могли отримати посвідку на тимчасове проживання. Знайомі краяни, які працювали в Ольштині, повідомили їх, що на Вармії є робота, а їхній майбутній працедавець допоможе їм в оформленні документів, що надають можливість леґального заробітку. У серпні минулого року вони приїхали до Ольштина і подалися до молодого підприємця Міхала Пщулковського, власника фірми “Майка”. Згадана фірма була якраз субпідрядником у головного виконавця – будівельного підприємства “Лех-Буд”, яке виграло тендер на отеплення будинків у житловому кооперативі “Яроти” в Ольштині, пропонуючи найнижчу ціну. Українці домовилися з Міхалом Пщулковським, що він їм платитиме по десять злотих за годину роботи, а гроші виплачуватиме щотижня. Обіцяв також премію за добру роботу.
Минали тиждень за тижнем – а зар плати так і не було. Підприємець відмахувався і пояснював усе тимчасовими клопотами. Українці відпрацювали два місяці, одержавши за цей час раз 40 злотих, а двічі по… 20 злотих. З ними працювали поляки. Їм підприємець платив, а українцям – ні. Треба було щомісяця оплачувати оренду житла, харчуватися, і за оформлення посвідки на проживання теж слід було розрахуватися. Документи підприємець допоміг оформити, але не заплатив за них, хоч раніше обіцяв. На щастя, українські заробітчани мали ще гроші, зароблені у Вроцлаві. А коли скінчилися й вони, звернулися по матеріальну допомогу до рідних на батьківщині. Але скільки ж можна жити за позичені гроші?
Українці працювали по 10-14 годин на добу, кладучи плитку на балконах п’ятиповерхового будинку на вулиці Турковського, 13 в Ольштині, приклеюючи й прикручуючи до стін пінопласт, носячи будівельні матеріали. Керівник робіт фірми “Лех-Буд” хвалив їх за виконану роботу, шеф -підрядник теж. Однак коли приходив власник фірми “Лех-Буд” Лешек М., починався крик, лайка, бо, мовляв, “тупі українці” не вміють якісно працювати. Лайка лунала в присутності польських робітників, а часто й мешканців будинку. Дехто з них жалів українців, частував їх кавою, канапками, але більшість ставилася до них байдуже, а то й вороже, не шкодуючи “рускім” образливих епітетів. А єдина жінка в бригаді, пані Наталія, зазнавала ще більших образ.
На додаток, не було відповідних забезпечень на риштуваннях. Коли хтось вкрав шнур, яким на поверхи тягнули цемент, фарби, клей та плитки, українцям казали носити їх на власних спинах (вони мають записане це на відео мобільним телефоном). На нещастя не довелося довго чекати. 26 вересня О. Тищенко упав з риштувань з четвертого поверху. Вибив собі плече так, що воно опинилося аж в нього перед обличчям. Власник “Лех-Буду” наказав: “Не кричіть, про це ніхто не повинен дізнатися”. У міській лікарні виправляли плече протягом трьох годин і не змогли нічого зробити. У воєвідській лікарні через кілька годин його вдалося поставити на місце. Лікарям, як цього вимагав Лех М., сказали, що чоловік мав нещасний випадок на землі. Через три дні пан Олександр повернувся на роботу, знов-таки працювати задарма.
Українські заробітчани розповідають, що жодні умови безпеки праці на будові не дотримувалися, робота виконувалася незгідно з проектом. О. Тищенко бачив випадково цей проект, він, як досвідчений будівельник, добре знається на цьому, адже раніше працював інженером на різних будовах, наприклад, таких масштабних, як газопровід “Ямал” тощо. Тут, в Ольштині, головний виконавець робіт чіплявся за все. Виразно хотів позбутися українців, не платячи їм за виконану роботу. Врешті звинуватив їх у тому, що вони змарнували понад 20 (!) контейнерів будівельних матеріалів.
Терпець українців увірвався в грудні минулого року. Довелося залишити роботу, пропрацювавши чотири місяці майже задармо. Тоді вони повели свого шефа-підрядника до профспілкової “Солідарності”. Там подивувалися й сказали, що вперше бачать, як робітники приводять свого начальника. Начальник тоді пообіцяв, що незабаром візьме кредит і розрахується з українцями. Кредиту до кінця другої декади лютого не одержав.
Ще в грудні заробітчани подалися до юриста Славоміра Т. Той пообіцяв: “До ваших різдвяних свят матимете свої гроші”, проте вимагав 10% від суми, яку нібито відвоює для них. Радник теж не зробив нічого, але, знаючи складну ситуацію українських заробітчан, запропонував роботу в себе при ремонті цілого поверху будинку. Українські інженери почали складати кошторис, вписуючи якнайнижчі ставки. Вийш ло, що їм за роботу припадатиме сума 36 тис. злотих. Юрист запропонував… 20 тис. злотих й ані гроша більше. Заробітчани, яким терміново були потрібні гроші, погодилися, домовляючись додатково, що новий працедавець платитиме їм щотижня по сто злотих, тобто виплачуватиме суму 1200 злотих у місяць. Якийсь час той дотримувався домовленості, а далі перестав платити.
Заробітчани витоптали стежки до поліції, до інспекції праці, писали до кооперативу “Яроти”, але поки що справа не рушила з місця. Поліція мовчить, інспекція стверджує, що вона нічого не може, бо заробітчани працюють на основі договору підряду, М. Пщулковський відмахується тим, що головний виконавець і йому не платить, а банк ще не дав кредиту. Натомість Лех М. усім розповідає, що українські працівники нікудишні. Зрештою, про всіх інших підрядників, яким винен понад 50 тис. злотих, говорить те саме.
Про ситуацію добре знає керівництво житлового кооперативу “Яроти”. Його голова Роман Пшедвойський каже, що підрядники чи не щодня приходять зі скаргами на “Лех-Буд”. Керівники кооперативу вирішили не платити “Лех-Буду” за виконану роботу до того часу, поки той не розрахується з підрядниками, у тому числі й з українцями. Кооператив готовий теж виплатити затримані гроші підрядникам, але не відомо – кому й скільки. Українці, для прикладу, в договорі підряду мають записану суму по 4 500 злотих, хоча усно вони домовлялися на 5 600 злотих. Нижчу суму зафіксовано для того, щоб працедавець платив менші податки. Тимчасом працедавець тепер заявляє, що й оці 4 500 злотих на особу не виплатить, бо мусить відрахувати… податок. А в договорі при записаній сумі не визначено, нетто це чи брутто. Отже, і тут обманули українців. Тепер потрібні експерти й суди, щоб встановити, яка сума належить українським заробітчанам.
У кожному разі, щонайменше кілька установ – прокуратура, поліція, інспекція праці, податкова інспекція, врешті суд та інші, що фінансуються з грошей податників, мали б щось зробити, щоб розплутати цей вузол. Проте це може ще тривати довго.
* * *
Хто навчить пошани до людей, які тяжко працюють, хто відповість за топтання їхньої гідності, за принижу вання, за трактування їх як бидло? Ще не так давно польські заробітчани в Західній Європі зустрічалися з подіб ним ставленням. Тоді вони, а слідом за ними – ЗМІ та польські державні установи, зробили шум на весь світ. Нині в Польщі часто спостерігаємо таке ж принизливе ставлення до заробітчан з України, Білорусі, Росії, Тайвані, Китаю… А хотілося б сказати словами польської таки приказки: “Не робіть іншим того, що вам немиле”.

“Наше слово” №11, 14 березня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Міграція

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*