Тетяна Семаковська ■ КУЛЬТУРА ■ №27, 2022-07-03

Російська культура в Україні замовкла на тлі звірств, які щодня вчиняють окупанти, однак в світі все ще немає одностайної думки, як вчиняти з музикою, полотнами та творами, що стали культурним надбанням російської федерації. Та чи всі вони насправді російські? Сьогодні ми розповімо про українців, чиї творчі здобутки привласнила держава-агресор.

Казимир Малевич

Казимир Малевич – це український художник-авангардист, який народився та виріс в Києві. Його картину «Чорний квадрат» знають у всьому світі. Однак навіть у Вікіпедії країни-агресора першочергово не згадують про походження художника. Натомість називають його російським та радянським митцем. До переїзду у москву талановитий юнак жив на Поділлі, а малюванням почав займатися в Конотопі. Професійно взявся до фарб під керівництвом Миколи Пимоненка, а вже згодом удосконалюватися вирушив у столичну мистецьку школу, яка утримувалася за кошти тогочасного мецената Івана Терещенка. 

В 1904 році Казимир поїхав навчатися до москви, де юнак працював над своїми навичками у роботі зі скульптурою та живописом, зацікавився і архітектурою. Талановитий українець брав участь у виставках, викладав у білоруській школі, а невдовзі став директором Інституту художньої культури в Ленінграді.

Після студіювання Малевич переїхав назад до рідного Києва, де продовжив займатися вчителюванням та малярством. В 1930-х роках в Україні почалися репресії проти української інтелігенції. Казимир поспішно рушає до Ленінграду, але навіть впливове коло не рятує художника від тоталітарного режиму, тож митець тікає до Європи. З собою Малевич бере свій архів праць, який і понині зберігається в Берліні.

Під час допиту чекістів у росії Казимир наголошує, що за національністю він українець, ці дані є і в його кримінальній справі. Попри це, росія цинічно привласнила собі як самого художника, так і його мистецькі шедеври.

Тарас Шевченко

«Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі – чужі люде, роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине, піде в свою Московщину, а дівчина гине…»

Тарас Шевченко – борець за свободу та щирий патріот. Він точно б здивувався тому, що в 2021 році філія російської держагенції «Россотрудничество» назвала його «російсько-українським поетом». 

На думку агенції, аргументами на підтвердження послужило те, що деякі твори Шевченка були написані російською мовою. Слід зауважити, що в тогочасних реаліях солов’їна була під суворою забороною, тож часом і поетам, і прозаїкам доводилося писати російською, щоб не потрапити у московське заслання або ж у царську немилість.

Власне твори, полотна та висловлювання Шевченка гостро підкреслюють його проукраїнську позицію, однак російська пропаганда вирішила заплющити на це очі та привласнити собі мистецькі здобутки українця. Втім, зробити це буде вкрай важко, адже твори Шевченка – це любов до України та відверта демонстрація російського насилля до українців. Тож, щоб «перевиховати» Тараса Григоровича на російський лад, доведеться переписати історію.

Микола Гоголь

Микола Гоголь народився на мальовничій Полтавщині, яка зараз час від часу страждає від бомбардувань російських окупантів. Попри те, росія стверджує, що письменник та його твори є російським культурним надбанням. Якщо зазирнути в біографію українця, то і справді можна знайти сліди його перебування у росії – так само, як і козацьке походження та зізнання у любові до України.

«Дякую тобі за все: за лист, за думки в нім, за новини і т. д. Уяви, я також думаю: Туди! Туди! До Києва! До древнього, прекрасного Києва! Він наш, він не їх – чи неправда? Там або довкола нього робилися справи старовини нашої…» – уривок з листа Миколи Гоголя до доброго товариша.

Російські наративи знайшли шлях і до західного читача, тож Гоголя і досі вважають російським письменником, одначе він не ідентифікував себе таким – митець щиро захоплювався локальним фольклором. Українську мову називав рідною, хоча і критикував Шевченка за його твори, написані нею. Безумовно, росія вплинула на погляди Гоголя, та вона не була його домом, а тим більше Батьківщиною.

Григорій Сковорода

Григорій Сковорода також потрапив до переліку українців, чию творчість привласнила росія, хоча сам філософ народився на Полтавщині, освіту здобув у Києві, а знання – у мандрівках. Втім, попри очевидні факти, росіяни називають Сковороду російським і українським філософом, але достовірних фактів про те, чому українця зарахували до свого роду, не наводять.

Сковорода писав староукраїнською літературною мовою, у своїх творах відстоював ідеї морально-духовної свободи, самопізнання та добрих справ. Філософ вирізнявся серед тогочасному соціуму – він не приймав нагороди та не любив почестей. Цілком можливо, що, народившись у сучасному світі, митець став би представником покоління міленіалів або ж гіпі. 

Ще один вельми цікавий факт стосується вчителювання поета. Той не був прихильником звичайного оцінювання студентів, натомість міг написати власні судження щодо того чи іншого учня, до прикладу такі: «вельми туп», «справжнє безглуздя», «досить гострий», «звєрок востроє» тощо. Григорій надавав перевагу аскетичному способу життя – мандри були для нього життєво необхідні, бо в них приходили світлі думки та писалися філософські трактати.

Архип Куїнджі

Архип Куїнджі народився у нинішньому Маріуполі – у цьому місті від рук росіян загинуло вже понад 20 тисяч цивільних осіб, а полотна самого художника були викрадені окупантами, їхнє теперішнє місцезнаходження невідоме. росія називає Куїнджі своїм художником, хоча, якщо заглибитися в біографію митця, можна побачити, що він має навіть грецьке коріння, але аж ніяк не російське. 

Пейзажні роботи Куїнджі отримали міжнародне визнання, а його картини експонувалися на престижних виставках, хоча сам маляр з дитинства мусив тяжко працювати. Попри те чоловік, навіть здобувши славу, залишався дуже скромним – він пожертвував свій маєток в Криму Спілці художників, чимало коштів віддав на благодійність, в основному на потреби новачків у малярстві. 

Сам митець захоплювався природою України, чимало його картин натхненні морськими та сільськими пейзажами. Свобода думки була рушійною силою у творах Куїнджі, його полотна стали взірцем для сотень художників, а сам маляр неодноразово підкреслював свою любов до волі та польоту думки.

Олександр Мурашко

Олександра Мурашка також помилково вважають російським художником, але насправді чоловік народився у Києві, і справедливо називається українським художником. Крім малярської роботи, він був видатним педагогом, а під його керівництвом зросла не одна плеяда талановитих митців. Натхнення маляр черпав у сільських народних мотивах – власне, про це свідчать і його полотна, одне з найвідоміших – це «Селянська родина». Наразі деякі картини митця є у приватних колекціях в Англії та Америці, також вони були частиною експозиції королівського музею картин в Бухаресті.

Полотна Мурашка були на виставках у Берліні, Кельні та Дюссельдорфі, а своє творче життя художник провів у Києві – тут він заснував школу, проводив вечори з товаришами, писав полотна на виставки, гуляв та, врешті-решт, просто жив звичайним життям. Столиця України посідала чільне місце у серці художника.

«Тут сонце, тут чудесна природа, тут власна культура…» – так тепло відгукувався Мурашко про свій рідний Київ.

Давид Бурлюк

Давида Бурлюка називають «батьком російського футуризму», проте народився він у Сумській області та є одним із творців українського модернізму. Цікаво, що попри твердження росії, сам Бурлюк представлявся як «татарсько-запорозький футурист». Власне, і про своє коріння він відгукувався не так, як планував радянський союз.

«…З боку батькового – ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько „Писарчуки“, ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші по-російськи й по-українськи, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще за всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків напам’ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам зазвичай батько», – згадував художник.

Вже у дорослому віці Давид Бурлюк ухвалив рішення переїхати з росії – це відбулося в часи Революції 1917 року. Власне, саме тоді чоловік усвідомив, що не зможе жити в більшовицькій країні. Згодом він емігрував до Японії, пізніше – до США.

Іван Айвазовський

Іван Айвазовський також втрапив до так званого «культурного надбання росії» – художник народився в Криму, а ця територія незаконно окупована росіянами з 2014 року. Роботи Айвазовського з музею в Маріуполі викрали російські загарбники. Хлопчик виховувався в сім’ї вірменського крамаря, який оселився в Криму, перед тим родина мешкала на Галичині. Айвазовського називають найвидатнішим вірменським художником 19 століття. 

В молодості юнак багато мандрував, та все ж повернувся до рідного півострова, а сумарно за своє життя створив близько 6 тисяч полотен. Сьогодні окремі картини можна побачити в Стамбулі та у приватних колекціях. 

Власне, до столиці Туреччини художника запросив сам султан, який був зачарований його творчістю. На полотнах Айвазовського можна побачити чимало українських пейзажів, в основному натхненних морськими глибинами та степами. Цікаво, що навіть роботи митця, які виставлялися у Луврі, вважалися російським надбанням, хоча сам маляр не акцентував на цьому увагу.

Максим Березовський

Максима Березовського вважають класиком європейської музики, однак не завжди правильно тлумачать його походження. Березовський народився у Глухові – сьогодні це Сумська область, яка межує з російською федерацією. Попри те, композитора помилково називають російським митцем, посилаючись на неоднозначність даних у його біографії. 

Дослідники ж доводять, що родина композитора мала не просто українське, а й козацьке коріння. Раніше вона жила на заході України, але з політичними перипетіями переїхала до Глухова, який став столицею Гетьманщини. 

Ще дитиною Максима забрали до росії – справа в тому, що тогочасна Московія прагнула здобути всі найкращі розуми, тож, помітивши талант хлопчика, його вислали на навчання. Цікаво, що навіть вчителем Березовського став українець Марко Полторацький. Крім того, юнак багато спілкувався з вихідцями з України, так знаходив однодумців і товаришів. Тож справедливіше називати Максима Березовського «українським Моцартом», а не російським композитором.

Дмитро Бортнянський 

На Дмитра Бортнянського чекала схожа доля, адже він так само, як і Максим Березовський, є уродженцем України, а саме – Глухова. Однак росія квапливо прибрала до рук талановитого виконавця. Цікаво, що саме Бортнянський мав чималий вплив на розвиток російської музики – іншими словами, він був тогочасним «інфлюенсером» у світі акордів та нот. 

Втім, росія воліла не визнавати, що еталоном для неї став українець, тож вирішила просто назвати Дмитра Бортнянського росіянином. У тогочасних обставинах талановитих українських дітей часто забирали з маленьких провінцій, і тому, крім освіти, їм давали і «нове російське коріння».

Вчителем композитора був той самий Марко Полторацький – саме він побачив обдарованість юнака та всіляко підбадьорював його. Чимало натхнення та умінь юний талант здобув в Італії, ця країна закохала в себе українця. Свою любов до музики Дмитро передавав учням, а у його творах можна помітити характерні інтонації української народної пісенності.

Поділитися: