Тадей Карабович ■ ПІДЛЯШШЯ ■ №28, 2022-07-10

Великий пісенний успіх українського підляського фольклорного ансамблю «Родина» з Дуб’яжина з Північного Підляшшя на найпрестижнішому фестивалі традиційної музики у Польщі і перше місце в категорії «Співочі ансамблі» – «Башта» («Baszta») стали радісною і неповторною вісткою не лишень для українського середовища Союзу українців Підляшшя, але й узагалі для всіх українців у Польщі.

Нагорода ця є алюзією на сторожову вежу (польською – башту), яка збереглася  серед руїн старовинного замку, що височіє над містом Казімєж-Дольний на річці Віслі. Це емблема фестивалю, який проходить тут щороку і гуртує народні колективи: королівська оборонна вежа, яку видно з Площі ринок, де й відбувається цей відомий на всю Польщу фольклорний захід. Фестиваль проходив 24-26 липня як 56-й Національний фестиваль народних колективів та співаків (56 Ogólnopolski Festiwal Kapel i Śpiewaków Ludowych w Kazimierzu Dolnym). Це свято згуртувало чимало співочих груп із Польщі, умільців і творців народного мистецтва. Для нас фестиваль запам’ятається тим, що на його сцені український підляський фольклорний ансамбль з Дуб’яжина «виспівав» та здобув першу нагороду в категорії «Співочі ансамблі», омріяну багатьма колективами. Адже вона відчиняє двері до різних музичних заходів, включно з виступами на міжнародних пісенних фольклорних фестивалях.

Зі сцени звучали архаїчні твори з Південного Підляшшя: рогулька «А хто ж там по саду ходив» і хрестинна «Ой, чий то город не городжений». Ансамбль «Родина» з Дуб’яжина виступив з піснями, жанр яких відомий зараз лишень музикологам та знавцям білого співу. Тому комісію, яка оцінювала виступ підляських артистів, полонила глибока архаїка, манера виконання та традиційний стиль, у якому вони виступили, показуючи, як багато прекрасного збереглося в український культурі над Бугом і Нарвою. Сьогодні такий спів і народний одяг – це рідкість. Цю пісенну традицію оберігає і розвиває Єлизавета Томчук, керівниця відомого українського молодіжного ансамблю «Ранок» з Більська-Підляського й опікунка фольклорного колективу «Родина», в якому співає і сама. До речі, в гурті багато років виступала також її мати.

 «Родина» з Дуб’яжина існує з 1991 року. У його репертуарі – підляські народні українські пісні, пов’язані з весіллями, хрестинами, обжинками та різдвяними й великодніми звичаями. «Родина» виконує також ритуальні, ліричні та релігійні твори. Із 1995 року керівницею групи є Єлизавета Томчук. Пісенна традиція ансамблю – це плекання рідних музичних скарбів, на які досі щедре Підляшшя між Бугом і Нарвою.

Невипадково Єлизавета Томчук для виконання на фестивальній сцені вибрала пісню під назвою «рогулька» та хрестинний твір. Це давній і дуже цікавий пісенний шар, який уособлює підляську традицію та історію. Ці твори дійшли до наших днів з далекого минулого, коли понад Бугом жили прадавні українські племена дуліби – пізніші підляшуки. Вони мешкали в лісах та на річках Буг і Нарва, а їхній побут відображав історію працьовитого та мирного життя. Рогульки (назва у Галичині – риндзівки), хоч і належать до жанру вітальних Великодніх пісень, мають глибоку дохристиянську сутність. Вони були відомі на Підляшші як етнічний елемент духовного побуту українців. Їх виконання навесні (на Великдень) супроводжувалося хороводами біля церков – це відомі в Україні «волочільні» обряди («волочитися на Великдень для знайомств»). До нашого часу рогульки на Підляшші збереглися в сільський традиції як уособлення першої зустрічі дівчини та хлопця, пізнішого вінчання і сімейної любові.

Виступ українського підляського ансамблю «Родина» з Дуб’яжина на сцені Загальнопольського фольклорного фестивалю викликав велике зацікавлення журі та глядачів. А з іншого боку – це фактор заслуженої нагороди для Єлизавети Томчук за її працю задля збереження пісенної традиції на Північному Підляшші. Вона багато років займається вивченням фольклору на своїй рідній землі. Тому майстерність, яку показали підляські артисти на сцені, очевидна.

Поділитися: