Людмила Лабович ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №33, 2019-08-18

Фестиваль музики, мистецтва і фольклору «Підляська октава культур» – це найбільший захід, що презентує пісні й танці з усього світу в Підляському воєводстві. Кожного року на фестивалі дуже помітні українські виконавці. Так було й цьогоріч – під час кільканадцяти концертів у вісьмох населених пунктах, на майстер-класах і танцювальній забаві виступили чотири українські колективи з України і Підляшшя. Увазі читачів пропонуємо розмову з головним організатором фестивалю, Даріушем Кришпинюком з Воєводського осередку анімації культури (ВОАК) у Білостоці.

У рамках «Підляської октави культур» цього року відбулося 40 концертів у понад 30 місцевостях. Це вражає.

Дійсно, цього року пройшли 40 концертів, з них 5 – у Білостоці та 35 – у 33-х населених пунктах Підляського воєводства. Це рекорд. Ми завжди організували презентації у трохи понад 20-ти місцях, але цього разу концертів набагато більше. Тому можна сказати, що «Октава» – це найбільший фольклорний фестиваль на Підляшші.

Яка ідея цього заходу?

Колишній директор Осередку анімації культури і перший директор фестивалю – Анджей Дирдал – захотів зробити захід, який репрезентував би всі меншини, що живуть на Підляшші. Це наша основна ідея – показувати ансамблі національних громад та колективи з країн, пов’язаних з цими меншинами. Однак за 12 років ідея дещо змінилася, і зараз фестиваль презентує культури з різних куточків світу або меншини із зовсім невідомих країн. Наприклад, цього року в нас виступає група «Хуун-Хуур-Ту» з Туви з Російської Федерації.

Досить помітними учасниками фестивалю від самого початку є українські ансамблі. Як ви їх підбираєте?

За 12 років у нас виступило багато колективів з України, не було лише танцювального ансамблю танцю імені Вірського. Ми співпрацюємо з Миколою Сергієнком із Кропивницького, він завжди нам підказує, які колективи з України варто запросити. Однак наш фестиваль став уже настільки відомим, що гурти самі до нас пишуть. Потім ми добираємо те, що пасує до нашої ідеї та програми. Варто зауважити, що ми повинні брати до уваги, не лише сцену в Білостоці, на якій можемо показати кожен ансамбль – і малий, і величезний. Бувало, що до нас приїжджали колективи, які налічували 80 виконавців, і всі вони одночасно виступали на сцені. Однак фестиваль – це також кілька десятків населених пунктів у регіоні, тому, вибираючи групи, ми мусимо думати й про те, що Волинський народний хор або хор імені Верьовки ми зможемо показати не всюди. Відтак ми запрошуємо різні колективи, оркестри, зокрема невеликі, які можуть виступити скрізь.

Цього року відбулося аж 11 концертів за участі українських ансамблів. Де вони виступали? Куди ви їх направляли?

Куди ми направляємо колективи, залежить не від того, чого ми хочемо, а від бажання людей, що приймають у себе фестивальні групи. Цікаво, що у Більську-Підляському, Гайнівці або Сім’ятичах не хочуть українських колективів, бо там вже є багато заходів, на які приїжджають гурти з України. Натомість на фестивалі тамтешні мешканці  мають можливість побачити виконавців з Іспанії, Ізраїлю, Словаччини.

Коли ми знаємо, які групи приїдуть на фестиваль, ми організовуємо зустрічі з директорами культурних центрів, і вони із врахуванням своїх технічних можливостей вибирають 5-6 колективів. Потім під час складання програми я вже сам обираю виконавців, які виступлять у конкретних місцях. Зазвичай виходить так, що українські колективи вирушають туди, де українську музику знають не дуже добре. Наприклад, цього року ансамбль «Кралиця» їздив до Калінувки-Косцєльної, де виступив після богослужіння в костелі. Натомість у Білостоці ми показуємо всіх, тут немає винятків – всі гурти виходять на білостоцьку сцену.

Часто трапляється так, що зірками завершального концерту в Білостоці є саме українські гурти.

Це вже традиція – ми завжди запрошуємо якийсь потужний український колектив. Цього року це Волинський народний хор. Таких виступів хоче білостоцька публіка, яка завжди прийде подивитися на той ансамбль, який представить довгу, цікаву програму, гарно заспіває та професійно станцює. Однак мені особисто хотілося би дещо змінити формулу фестивалю.

Чому? Адже людям на Підляшші дуже подобаються хори, які співають в академічній манері.

Я працюю на фестивалі десятий рік, але у ролі координатора – другий, і в мене є свої плани щодо нього. Моя мета полягає у тому, щоби показувати не тільки величезні академічні хори, адже ми їх презентуємо вже 12 років. Я особисто хотів би, щоб на фестивалі виступали групи на зразок минулорічних  «Ethno XL» та цьогорічних «GO-A», тобто такі, що поєднують традиційний спів з сучасними ритмами. Також я хотів би бачити більше колективів, які презентують неопрацьований фольклор, традиційні пісні і побутові танці. Фольклор не є монолітною структурою, і ми не можемо обмежуватися лише опрацьованими варіантами.  Коли я розмовляю з молодими українцями, вони часто називають концерти академічних колективів «шароварщиною». Просто їм не підходить така манера виконання. Однак на те, щоб змінити формулу фестивалю, потрібен час. Це – окремий процес, і головне, що ми повинні зробити – це виховати глядача. Якщо ми гратимемо диско-поло (аналог шансону та поп-музики – ред.), задоволених глядачів буде достатньо. Однак якщо ми спробуємо запросити групу, яка грає складнішу автентику, серед публіки може залишитися небагато людей. Для прикладу, коли цього року виступав «Хуун-Хуур-Ту», на концерті залишилися лише обрані, підготовані глядачі. Однак я пробую, роблю експерименти і дивлюся, чи є ефекти, як глядач сприймає різні колективи. Змінюю формулу, шукаю нові рішення. Це непросто. Але  я думаю, що фестиваль такого масштабу дає можливість показати різні групи, тож це – нагода виховати для себе глядача.

Чи співпрацюєте ви з українським середовищем?

Ми кожного року стараємося запросити якийсь місцевий колектив. Цього року в рамках фестивалю у Високому-Мазовецькому виступила «Гілочка», яку я думаю запросити і наступного року. Раніше двічі виступав «Ранок», були й інші українські колективи з Польщі. За всю історію фестивалю в нас ніколи не було проблем з ансамблями з України, тому ми ніколи не шукали допомоги на місці. У нас є консультант в Україні, окрім того, я сам цікавлюся українською музикою. Тому з українським середовищем у Польщі ми співпрацюємо лише тоді, коли запрошуємо місцеві колективи. Буває, що я зауважую якийсь ансамбль на українському заході. Так було з гуртом «GO-A», який я почув минулого року під час «На Івана, на Купала» та вирішив запросити на «Октаву».

Варто сказати, що ти є не лише організатором «Октави», але й ініціатором та учасником українських проектів у регіоні: наприклад, проводиш майстер-класи з українського народного співу і танцю.

Я вже 15 років або й довше цікавлюся українською музикою. Почалося з того, що на початку 2000-х років я грав в українському ансамблі «Яр». Потім був гурт «Позитив», ми виступали на різних українських фестивалях. Я довгий час танцював у польському колективі «Курп’ї зелені», однак кілька років тому почав займатися не опрацьованими, а так званими побутовими танцями. Робив майстер-класи з українських побутових танців з гуртом «Божичі». Зараз під час щотижневих майстер-класів у ВОАК я також вчу цих танців. Я ніколи не співав, але завдяки танцювальній діяльності  почав ширше цікавитися традиційною музикою. Граю на бубні, наприклад, на танцювальній забаві в рамках фестивалю я виступав разом із білоруською капелою. Вже кілька років у Загороді в Козликах я організовую «Меандри – літню школу традиційного співу», на яку завжди запрошую когось із України. Навесні цього року я проводив майстер-класи з українського чоловічого співу. Не скажу, що я експерт з української музики, але багато слухаю, шукаю щось нове, цікаве.

Майстер-класи, які зараз відбуваються у рамках «Октави» – це твоя ідея?

Так, моя. Коли ми почали запрошувати ансамблі, які виконують традиційну музику і танці, з’явилася можливість організувати з ними майстер-класи. Для прикладу, Волинський народний хор – це професіонали, але навчити за дві години людей гопака неможливо. Ансамблі на зразок «Кралиці» – теж професійні, всі учасники – це студенти або випускники кафедри фольклору Київського національного університету культури і мистецтв. Однак вони ідуть в іншому напрямку, ніж академічні хори, та виконують традиційні побутові танці. Тому запрошувати на майстер-класи саме їх – хороша ідея. Цього року в рамках «Октави» ми провели майстер-класи з російських та українських пісень і танців. Наприклад, на перші такі заходи з «Кралицею» прийшло понад 30 людей, тобто доволі багато. Уже другий рік в рамках фестивалю є ще одна можливість, пов’язана з традиційними танцями – тобто танцювальна забава. На цьогорічній виступило п’ять колективів, серед них і «Кралиця».

Яку, на твою думку, роль відіграє фестиваль у популяризації української пісні і танцю?

Я думаю, що на Підляшші є щораз більше заходів та можливостей, пов’язаних з українською музикою, адже відбуваються різні концерти в клубах, майстер-класи з традиційного співу, «Підляська осінь». Однак «Октава» відрізняється тим, що вона проходить не в приміщеннях, а надворі. Коли Анджей Дирдал почав робити цей фестиваль, він сказав, що захід має проходити на відкритому просторі, бо такі концерти мають більше охоплення та роблять твори, які на них виконуються, більш доступними. Часто буває так, що люди приходять до центру міста просто провести час. Вони сидять у кав’ярнях, спілкуються зі знайомими і водночас слухають, що відбувається на сцені. Українські колективи – цікаві, і я не пам’ятаю, щоб з України коли-небудь приїхав поганий гурт. Я часто бачу, як люди встають зі своїх місць і йдуть просто під сцену, щоб подивитися на колективи. Таким чином українська музика доходить до ширшого кола слухачів.

Фото авторки статті

Поділитися: