Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №16, 2022-04-17

Про війну і акцію допомоги в регіоні говорить лідер нашої громади, віцемаршалок Вармінсько-Мазурського воєводства Мирон Сич.

– Війна вплинула не лише на життя громадян України. Що відбувається у вас?

Звичайне життя в усіх нас змінилося 24 лютого. Моя доба, здається, триває довше ніж 24 години. Ранок починаю із зустрічей у Воєводському центрі кризових ситуацій. Раніше головною темою була пандемія. Тепер – це війна в Україні і справи біженців у регіоні. Пізнім вечором починаються дзвінки лідерів діаспор США чи Канади. Оскільки допомога Україні в основному йде через Польщу, то допомагаю їм контактувати з місцевими українськими дипломатами. Ті, хто телефонують, запитують яким чином можна транспортувати в Україну медикаменти, в тому числі спеціалізовані, та доставити допомогу Збройним силам України. Кожен з нас знаходить собі місію до виконання. І такою місією не завжди повинна бути доставка речей на кордон або далі в Україну. Звісно, що це теж важливе завдання, але не менш потрібна допомога і на місцях. 

– Яка ситуація у Вармії та Мазурах?

Спочатку в нашому регіоні біженців було не багато. Їх приїзд гальмувала не лише складна в ментальному плані близькість кордону з Калінінградською областю. Люди хотіли дістатися до більших міст. Коли великі міста заповнилися, біженці почали приїжджати й до нас. Тут вони отримали непогані умови і головне – фізичний спокій від війни. До опіки над гостями практично зразу підключилося самоврядування та волонтери. В цій групі активними стали й представники наших громадських і церковних структур. Серед останнього можна виокремити те, що ми організували в Ольштині та Елку чергування українських дипломатів, які приїхали з Ґданська. Вони допомагали в оформленні різних документів, а люди вишиковувалися в черги вже від п’ятої години ранку. 

Зараз у місяцях, підготовлених владою, перебуває близько 4,2 тис. біженців. Вони живуть у 125 осередках. Якщо додати до цього тих, хто потрапив до приватних осіб, то в нашому регіоні може перебувати 10 тис. українців, які втекли від війни. Ми, як сеймик Вармінсько-Мазурського воєводства, маємо українського партнера – Рівненську область. Практично не минає і дня, щоб ми не контактували. Щотижня відправляємо туди транспорт із допомогою. Донині вже певно назбиралося більше 30 тонн допомоги. Крім цього, ми виділили 200 тисяч фінансової підтримки і завершуємо виїзд до Відня  онкологічно хворих українських дітей. На останньому засіданні нашого сеймику виступив онлайн голова Рівненської обласної державної адміністрації Віталій Коваль. Він подякував за підтримку і розповів про ситуацію в державі та регіоні. Але наша розмова була перервана, оскільки в Рівному оголосили повітряну тривогу і голова мусив евакуюватися в укриття. 

– Наскільки інтенсивними є зараз приїзди біженців до Вармії та Мазурії?

Найсильніша хвиля напевно вже пройшла, оскільки, як ми знаємо, до Польщі прибуло більше 2 млн українців. Варто підкреслити, що велику роль взяла на себе українська школа в Ґурові-Ілавецькому. Тут прийняли біля 160 дітей. З огляду на відсутність мовного бар’єру вони змогли відразу почати навчання. Школа опікується також приблизно 50 мамами цих учнів. Зі школи до нашого партнера на Рівненщину також було відправлено близько 20 тонн різного виду допомоги – харчі, одяг, засоби гігієни. До акції підтримки України приєдналися також всі міста і містечка регіону. Особливо активним є центр, створений при греко-католицькій парафії у Ольштині, до якого щодня долучається з різними формами підтримки щонайменше 200 осіб. Водночас ми повинні усвідомлювати, що час загального ентузіазму надавати допомогу помалу минає. 

– Які це означає виклики?

Зрозуміло, що тільки щирим серцем не вдасться забезпечити усіх потреб. В таких ситуаціях завжди постає питання коштів. Тому важливими є декларації США та Брюсселю про фінансову підтримку для Польщі у зв’язку з прийняттям біженців, які приїжджають часто лише з одним наплічником. Вони нерідко вже хочуть повертатися до себе, але в багатьох випадках не мають куди. Напевно, багато з них залишиться в нас на більш тривалий час. Наразі роботи для чоловіків в регіоні не бракує, але з жінками ситуація гірша. Водночас ми не знаємо коли ця велика трагедія закінчиться. Знищена Буча дає багато приводів для роздумів, і невідомо скільки ще таких містечок з’явиться в Україні. Цей бандитизм і геноцид має бути засуджений та покараний. Захід не може спонсорувати цю трагедію і повинен різко змінити свій підхід. Якби в 2014 році були введені хоча б такі санкції як зараз, то нині ми б не мали цієї трагедії. Україна мусить виграти війну, бо цього потребує весь цивілізований світ. Мають бути повернені Донбас та Крим і засуджений не лише путін, але й вся верхівка російської влади. 

– Це можливо?

Якщо Україна виграє, у що я щиро вірю, то це можливо. Вбиті цивільні люди і знищені українські міста повинні бути однозначним сигналом для західного світу. До того ж, залишається проблема: піддані путінській пропаганді росіяни самі довго не сприйматимуть свою провину. Водночас я не уявляю собі ведення зараз якихось мирних переговорів з президентом росії путіним. Для мене єдиний можливий сценарій – це перемога України при допомозі США та інших друзів у західному світі. Зі злочинцем, терористом і людиною-вбивцею не можна вести переговорів. Цивілізований і демократичний світ повинен раз і назавжди закінчити відносини з путінською росією.

– Чи після розірвання співпраці сеймику з Калінінградською областю була якась реакція з їхнього боку?

Не було, а контакти ми не підтримували вже давно. Ми їх поінформували і все. На жаль, з інформації, яка надходить до нас, влада й цього регіону перебуває під впливом московської пропаганди. Вони думають так, як їм повідомляють державні режимні медіа. Варто також відзначити, що в нашому регіоні була реалізована європейська програма «Польща – росія». Вона вже зупинена, а бенефіціари можуть анексувати договори і отримані кошти направляти на потреби українських біженців у нашому регіоні. У новій фінансовій перспективі Європейського Союзу ця програма вже не буде реалізована. Зараз тривають переговори з Брюсселем, і, можливо, частину коштів вдасться передати на проєкти, спрямовані на підтримку біженців. Але оскільки процес триває, то нічого конкретного у даному напрямі ще не можна сказати. 

– Як загалом оцінюєте те, що відбулося в Польщі від початку російської агресії в Україні?

Як усюди, так і в нас, позитивно вражає жертовність і відкритість польського суспільства. Я особисто зустрічаюся з великою доброзичливістю представників різних служб, зокрема поліції та військових. Це важливо, адже без такого підходу не можна було б вирішити багатьох справ. Ще раз хочу підкреслити, що кожен із нас наразі має велике завдання до виконання, кожен з нас може багато зробити. Нині регіональна влада, як державна, так і самоврядна, в процесі допомоги Україні та біженцям часто користується потенціалом нашої громади, в тому числі представників Об’єднання українців у Польщі, а також наших шкіл і релігійних спільнот. Це свідчить, що нам, як національній меншині, вдалося випрацювати сильну позицію у Вармії та Мазурах, і є запорукою того, що цей регіон надалі залишатиметься толерантним і відкритим до багатокультурності. Ймовірно, багато нинішніх біженців залишиться у нас на довше. Вони мають також потенціал, оскільки приїхало багато людей з вищою освітою, лікарів, науковців та підприємців. Але основним є те, щоб ми не мусили бути свідками того, що, на жаль, відбувається зараз, – коли дитина, яка прибула до Польщі, стає напівсиротою, а жінка втрачає чоловіка.

Поділитися: