Аліна Кувалдіна ■ РОЗМОВА ■ №16, 2023-04-23

Сашко Даниленко – український художник-мультиплікатор, котрий живе та працює у США. Багато робіт Сашка після 24 лютого пов’язані із російським вторгненням, він також бере участь у різноманітних ініціативах для збору коштів на допомогу Україні. Ми поспілкувалися з художником про те, які проекти він реалізовував за останній рік та яка роль гумору, котрий часто присутній у його творчості, під час війни.

Розкажіть, що вам малюється після початку повномасштабного вторгнення?

Було багато різних робіт. Наприклад, був проєкт, де команда з різних IT-спеціалістів з Києва зробила додаток, в якому тактична медицина показана дуже просто на картинках. І я та ще одна моя подруга робили там ілюстрації.

Були також різні проєкти для збору коштів. Наприклад, в Нью-Йорку ми робили таку ініціативу з «Razom for Ukraine» – як фейс-бокс. Це виглядає як автомат для отримання портретів, в який люди закидають кошти та отримують малюнок. Але в середині тієї коробки сиджу я, малюю цей портрет і видаю назовні, імітуючи – що це наче механічний процес.

Також ми фокусувалися на багатьох проєктах, створених аби поширювати українську культуру та українські ідеї. Щоб люди знайомилися між собою, зав’язувалися якісь зв’язки. Бо те, що люди бачать в новинах, – це одна справа. Але добре, коли в когось з іноземців є ще знайомий українець, який може доповнити контекст, сам підтвердити і розповісти, що відбувається.

Знаю, що в Сіетлі проходила виставка серії ваших робіт «Супергерої серед нас». Як люди реагували на неї?

Ми робили її в кількох різних місцях, але в Сіетлі був цікавий формат, де ця виставка працювала як вітрина. Тобто в будь-який час прохожі могли зупинитися, подивитися і почитати. Також це все супроводжували тими самими відео, на основі яких були створені деякі малюнки, аби пояснити, що дійсно відбувалось. Наприклад, про українську жінку, яка на самому початку вторгнення казала, щоб окупанти поклали насіння в кишені, аби після їхньої смерті виросли соняшники. Те, що людина бачить просто картинку, нам було мало, ми хотіли показати, що за нею є реальна історія, провести цю межу– що тут є частиною міфу, а що є реальністю. Люди підходили, цікавилися, хтось йшов далі шукати більше інформації.

Чи важко для вас бути в контексті подій в Україні, перебуваючи за кордоном?

Думаю, що точно щось може не співпадати. Але весь той час, що знаходжуся за кордоном, я постійно живу в українському інформаційному просторі. В мене є таке відчуття, що підписки в соціальних мережах означають більше, ніж прописки. В сенсі, що та інформація, яку ти споживаєш, і те, з ким ти спілкуєшся, більше формує твої думки та дії, ніж місце проживання. 

Ви часто передаєте свої ідеї за допомогою мемів. Чим для вас цікавий такий спосіб комунікації?

Меми* – це найшвидший спосіб передати ідею. В мене є різні проєкти, і якраз формат мемів зараз став більш актуальним, бо їх бачать люди, поширюють, більше реагують. Це дуже легка форма взаємодії і рефлексії. Натомість для анімації треба більше часу, більше усвідомлення, більше процесів організації. В моменти, коли відбуваються якісь жахливі потужні події і найбільше переповнюють емоції, сісти і мати холодну голову, щоб робити ту ж саму анімацію або щось більш комплексне – це неможливо. А от такий формат мемів, швидких скетчів та швидких малюнків – він добре підходить. Ти береш цю емоцію в той самий день, в ту ж саму годину і можеш її «закинути», висловитися і почути від людей інші ідеї.

Яка, на вашу думку, роль гумору під час війни? Чи є теми, на які краще не жартувати?

Я думаю, що гумор дуже добре допомагає бачити людей, які думають так само, як і ти. Це завжди такий певний фільтр. Також це дуже сильна підтримка – і психологічна, і моральна. Тому, як не дивно, мені здається, що такий страшний час – це насправді дуже великий поштовх для розвитку в сфері гумору. Хоча за цим і стоять дуже жахливі події. 

Щодо тем, про які краще не жартувати, я думаю, що в кожної людини є свій перелік. Також мені здається, що люди зараз реагують дуже чітко на те, що є прийнятним, а що є неприйнятним. Тобто, наприклад, якісь жарти про жінок в армії, коли хтось тягне стару тему сексизму, – це зовсім не сприймається. 

Як загалом, думаєте, війна змінює українську культуру?

До великих військових дій мене дивувало, як багато різного мистецтва, літератури, ілюстрації і тої самої анімації, фільмів на тему війни було з двадцятого століття. Іноді навіть думав, чому ж не можна творити про щось інше. Але насправді виявляється так, що коли приходить війна, то всі інші аспекти життя сприймаються через цю призму. 

Мені здається, що ця тема з українською культурою дуже надовго. Також з цього народжується дуже багато важливих проєктів, котрі потужно формують образ України в світі. 

 Аліна Кувалдіна

* Мем – мовне, текстове, графічне чи відеоповідомлення, що швидко поширюється від людини до людини в інтернеті чи особистому спілкуванні. Часто носять гумористичну складову, мають форму смішних малюнків. Стали частиною популярної культури.

Поділитися: