ҐЖЕҐОЖ Дзік: Вроцлав заслуговує на професійне консульство України

Юлія ВакулаРОЗМОВА2011-07-07

{mosimage} Від створення Почесного консульства України у Вроцлаві минуло вже понад 2 роки. Про те, чим займається нині консульство, що зроблено і що планується – у розмові з почесним консулом України Ґжеґожем Дзіком

Пане консуле, дивлячись на те, скільки у Вас справ, не уявляю, як вдається поєднувати з усім цим ще й обов’язки почесного консула.
-Почесний консул – це зазвичай особа, яка є самостійною і незалежною в професійному, життєвому, фінансовому плані, може певною мірою профінансувати витрати, пов’язані з діяльністю та обов’язками консула.

І це добре, бо зазвичай вони підприємливі люди, що дивляться прагматично на свої функції. Звичайно, більшість таких консулів ведуть активне професійне життя. Так є і в моєму випадку. Група “IMPEL”, яку я очолюю, є біржовим суб’єктом, об’єднує 50 спілок. Одночасно я є головою Західної економічної палати, головою pади Фонду “Порятунок дітей з онкологічними захворюваннями”. Таке різноманіття занять приводить до того, що багато справ можна поєднати, і дає можливість реалізувати їх більше. Щоб охопити все – як у фірмі, так і в консульстві, – співпрацюю з людьми, які часто беруть дуже багато завдань і доволі самостійні у своїй діяльності. У консульстві такою особою є директор Ольга Барабаш-Ревак, якій я дуже довіряю. Це надзвичайно компетентна, ретельна і, на мій погляд, з великими організаційними здібностями людина.

Що Вам вже вдалося реалізувати як почесному консулові України у Вроцлаві за час своєї діяльності?
-Почесне консульство України у Вроцлаві особливе, адже ми працюємо в оточенні дуже чисельної громади, пов’язаної з Україною. Коли я розпочав свою роботу, то спершу хотів змінити культуру обслуговування громадян України, забезпечити їм більший комфорт, ставитися до них як до клієнтів, а не як до прохачів. Налагодилася активніша співпраця з Генеральним консульством України в Кракові. Ми уклали певну систему контактів з клієнтом, щоб він міг записатися на визначену годину, знав, о котрій може бути прийнятий. Ми також взяли на себе приготування заздалегідь усіх документів. Поки приїде консул з Генерального консульства з Кракова, клієнт вже має заповнені всі бланки, він проведений через всю процедуру. Тому зустрічі з консулом стали коротшими, зникли черги і потреба приходити о 4-й ранку, немає сварок про те, хто зайде першим. Наступна річ, яка з’явилася, – це розширення сфери нашої діяльності. Крім адміністративних справ, є забезпечення правової підтримки, підтримки в контактах з різними державними службами, управліннями, адміністраціями. Це полегшує життя громадян України в Польщі, допомагає запобігти різним загрозам, які можуть чекати на іноземця в іншій країні через незнання чогось. Наприклад, ми втручаємося, коли бачимо, що українського громадянина використовує польський працедавець.

Минулого року тільки протягом одного місяця ми чули про два випадки невиплати заробітку працівникам з України в Нижній Силезії.
-Тоді ми оплатили працівникам проживання в готелі, давши таким чином можливість їм спокійно діяти і відстоювати свої інтереси, забезпечили юридичну допомогу, повідомили про цю проблему управління праці, звертаючи увагу на нечесність працедавця. На майбутнє ж вирішили організувати при консульстві консультаційний пункт з питань трудового права. Щоб не було такого, що працівник іде на роботу і погоджується на все, що йому скажуть, особливо тоді, коли ще й погано знає мову, коли не знає, до кого можна звернутися, коли є самотнім. Тож ми не тільки допомагаємо, підтримуємо, але й проводимо превентивні дії. Ідеться про більш системний підхід, про створення умов для роботи українців у Польщі. На нашу думку, і для Польщі, і для України обмін трудовими ресурсами є дуже корисним, тому створення сприятливих умов для цього має величезне значення для збільшення обсягів цього обміну, для контакту, економічних і суспільних вигод. І це мене дуже цікавить.

Як би Ви охарактеризували на сьогодні польсько-український діалог – економічний, суспільний, культурний?
-Найгіршим і найскладнішим цей діалог є (і тут я, мабуть, Вас здивую) в економічній сфері. Бо такою є реальність. Це бізнес, тут має бути користь сторін, вони мусять дотримуватися певних правил. Україна і Польща знаходяться на різних рівнях розвитку демократії і суспільного життя, це приводить до того, що економічна співпраця – не проста і трохи розчаровує обидві сторони. Але діяльність розвивається: польські підприємства мають свої представництва в Україні, і навпаки – українські підприємці діють на польському ринку, бо тут безпечніше, можна працювати згідно з законами.
Натомість дуже добре, на мій погляд, розвивається наукова і культурна спів праця. У рамках своєї діяльності ми створили при консульстві Об’єднання для польсько-українського діалогу культур “Нова ґенерація”. Це важливо, бо хочемо працювати з людьми нового покоління – молодими, відкритими. В такому сенсі наше тісне співробітництво з місцевою україністикою і професором Аґнешкою Матусяк є великим шансом. Нещодавно я зустрічався з мером Вроцлава Рафалом Дуткевичем і він підкреслив, що лише україністика порушила питання можливості надання стипендій для студентів, які їдуть на практику в Україну. Отже, ще одна моя справа як почесного консула – налагодження партнерства між сторонами. Звісно, сам я б ніколи не налагодив культурного, наукового обміну, але я знайшов доброго партнера в особі проф. А. Матусяк. І саме таких партнерів шукаю в різних сферах діяльності. Тоді наші можливості є більшими.
На осінь ми плануємо реалізацію масштабного проекту “Потяг до України” до відзначення 20-річчя незалежності України. Хочемо провести конференцію, під час якої порозмовляємо про Україну. Крім Вроцлавського університету, буде залучений ще й Економічний університет. Плануємо обмінятися досвідом приготувань до Євро-2012, а також популяризувати сучасну українську культуру. Маємо вже підтримку муніципалітету і мера Р. Дуткевича, маршалка воєвідства Рафала Юрковлянця. Особисто я також вкладаю значну частку з власних коштів у цей проект. Я переконаний, що це буде велика справа для популяризації України в Польщі.

Як складається співпраця почесного консула з вроцлавським гуртком ОУП, загалом з українською громадою у Вроцлаві, громадськими організаціями?
-Ігор Саламон – голова місцевої ланки ОУП – активно включився у спів працю. Він насправді робить чимало – молодь, діти танцюють, співають, грають на бандурі. Водночас тісно співпрацюємо з Греко- католицькою церквою, з єпископом Володимиром Ющаком. Для мене є також важливою співпраця з українською школою в Лігниці. Ми вже розмовляли про потребу привілеїв при вступі для їхніх випускників. Це надзвичайно здібна молодь, а ліцей має дуже високий рівень.
Співпрацюємо також із закладом “Ossolineum”. Працюємо і з Лідією Лемпарт у рамках створення Європейського дому зустрічей, їдемо до Львова на його відкриття. Загалом, якщо до мене приходять люди з власними ідеями, засобами, то я охоче їм допомагаю. Натомість тим, хто просто хоче в мене щось взяти, я нічим не зможу стати в пригоді. Помагаю людям самостійним, які вміють чогось досягти, тоді ефект моєї допомоги великий. Є багато різних організацій та інституцій, зацікавлених у співробітництві з нами. Консульство стало місцем обміну інформацією, об’єднання людей. Я взагалі переконаний, що Вроцлав є містом, яке заслуговує на професійне консульство. Насправді в цьому є велика потреба. Хоч вважаю, що ми сповнюємося як почесне консульство і належимо до найактивніших.

І насамкінець, пане консуле, що нового за цей час Ви дізналися про Україну та українців, що дає Вам ця праця?
-Передусім, виконання обов’язків почесного консула приносить мені задоволення. Навіть більше, ніж я міг сподіватися. Бо для мене це було досить складне рішення, з пропозицією стати консулом я визначався 4 роки. Крім того, я веду ще й економічну діяльність в Україні. Знаю цю країну і з контактів з меншиною, з популяризації в Польщі, але з іншого боку знаю Україну і як підприємець. Залишаюся під впливом підвищення і пониження настроїв щодо співпраці з Україною. Бо коли я ще не знав про Україну і не мав контактів з нею, то вважав її стратегічним партнером, і мені здавалося це досить близькою перспективою. Натомість, коли я дізнався про країну, її звичаї, проблеми з демократією, спосіб обслуговування фірм, то, дивлячись на той ринок, відчув певне зниження настрою. Але й так я надалі переконаний, що Україна є для нас стратегічним партнером, хоч не знаю, скільки часу ще потрібно, щоб це партнерство вповні розвинулося.
Крім того, я захоплений такою кількістю людей, зацікавлених українською темою, які хочуть працювати, щоб збудувати Україну тут, у Польщі. Також бачу, як багато треба вирішити проблемних питань громадян України, щоб їхнє перебування на навчанні, на роботі чи просто під час туристичного візиту було кращим і комфортнішим. Тішуся, що маю такий досвід.

“Наше слово” №28, 10 липня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Розмова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*