Орест Лопата ■ СТАТТІ ■ №5, 2025-02-02

Українська громада столиці Нижньої Сілезії ще з другої половини 50-х років виявляла велику активність. Це було, ніби збирання окрушків після депортаційної акції «Вісла». Тут у 1947 році опинилися «сироти» з рідних земель Закерзоння, зокрема Лемківщини. Для них називання свого пристановища, що було на вулиці Руській, стало своєрідним табу. Зв’язком цього почуття з рідним почали вони тоді своє культурне та відроджене національне життя у місті, що стоїть не на березі Сяну, а річки Одра.

У домівці, що її надала тодішня влада ПНР, ще в період УСКТ несподівано для всіх процвітало культурне життя. Існували самодіяльні колективи, приходили люди. Варто тут теж згадати покійного Левка Галя та інших інтелектуалів з кола діячів Нижньої Сілезії. Для нас важливим є те, що, окрім насамперед «української справи», вони вважали пріоритетом своїх діянь і «Наше слово». Цих людей сьогодні можна назвати «реформаторами УСКТ», вони випередили епоху.

Однак загальновідомим українським осередком домівка стала набагато років пізніше, у 90-х роках, завдяки місцевій молоді та студентам. Крім ідейних суперечок, тоді почалась серед наступних українських поколінь щоденна копітка робота. А поширилося знання про осередок тому, що молоді випускники лігницького українського ліцею вступили до вроцлавських вишів. Тим часом їхні друзі, роз’їхавшись по всій Польщі, пізніше почали відвідували своїх товаришів із Вроцлава. У домівці відбувалися вечірки «Післярейдові зустрічі» (за участю учасників походів «Рейд Карпати»), грали Маланки, концерти, у Вроцлаві існував також рок-колектив «Руська 46». Здавалося, що це місце ніколи не зачинялося. Попри розваги, цей період можна назвати як молодіжний вроцлавський «Ренесанс українства».

Проте одним тривожним симптомом було те, що домівка перебувала у поганому технічному стані та вимагала негайного ремонту. Незважаючи на фінансову скруту, за цю справу взявся Ігор Саламон. Завдяки його копітким старанням ремонтні роботи вдалося завершити. Підсумовуючи цей час, варто було б перефразувати назву головного заходу Вроцлава та сказати: «VIVA Ігор Саламон!»

«Наше слово» розпитало лідера вроцлавської української громади про те, що було колись і буде у майбутньому за адресою Руська 46А.

Вулиця Руська – а де було б нам краще?

– Це найкраще місце для українців у Польщі. Я завжди підкреслюю, що Руська 46 – найкраща адреса серед українських установ у Польщі. Історія цієї вулиці нараховує багато років. Українська громада оселилася тут, умовно кажучи, ще у 1959 році. Нам тодішня влада пропонувала домівки в інших місцях Вроцлава, ми, однак, вперто наполягали на цій історично сентиментальній для нас адресі.

Події 90-х років і ОУП

– Кожного тижня, у середи, домівка була відкрита для молоді та студентів. Цей час було повністю віддано їм. Однак ці роки, після процесів демократизації у країні, позначилися фінансовою скрутою для нашої громади. Свою діяльність ми тоді фінансували лише із членських внесків наших вроцлав’ян, не було іншої допомоги. Студенти своєю чергою у відповідь на нашу відкритість брали участь у ремонті домівки, скажімо, малювали стіни. 

Найгірші труднощі викликала проста, на перший погляд, проблема: відсутність у нашій домівці туалетів. Здається, що це невелика незручність. Але коли тут проходили велелюдні заходи, як Маланка, тоді для нас це ставало трагедією. У залі налічувалось 150 людей, а туалет був поверхом вище.

Хоч жилося нам тоді відносно бідно, проте мої спогади все-таки залишаються добрими. У нас діяв танцювальний гурток, хор, молодіжний рок-колектив «Руська 46». Усі ці починання розпочато ще у 60-ті роки. Потім у 90-х трапилося так, що в нас не було грошей на поточну діяльність. 

Я взявся за громадську роботу у Вроцлаві 30 років тому. Звісно, на першому плані був ремонт домівки. Крок за кроком ми його закінчили. Тоді ми почали якби все «від початку», нам вдалося вийти із, умовно кажучи, національного гетто. 

Головним заходом була і залишається багатонаціональна Вроцлавська кутя. Цього року відзначаємо її 28-му річницю, коли за одним святковим столом збираються представники народів світу. Вони мають тут чи не єдину нагоду представити себе, свій фольклор, зокрема святкові страви. Цікаво, що в нашій домівці зустрічаються палестинці, тобто мусульмани, та представники єврейської громади. 

Крім цього, ще з давніх років маємо дитячий конкурс «Любімо рідну мову». Запрошуємо місцевих дітей, також – із Лігниці та Білого Бору, а ще з України. Можна ще довго вести перелік наших культурних проєктів, однак головне місце у наших заходах посідає фестиваль «Viva Ukraina, Viva Polonia». Товариською подією є спортивні змагання з багатоборств, організатором яких став спортивний клуб із Харкова.

Про З’їзд

– Щодо майбутнього українського Вроцлава я оптиміст. Маємо тут стабільну ситуацію, якщо взяти до уваги кадрове питання 

та матеріальний складник. Будемо продовжувати дотеперішні проєкти. Дуже активно працюють у нас мігранти з України. Були нещодавно збори гуртка, після яких відчуваю, що хочеться працювати з цими людьми. Наша політика дуже проста – користуємося допомогою друзів, а недругів із націоналістичних середовищ ігноруємо.

Поділитися: