Леся Самчинська ■ ІСТОРІЯ ■ №23, 2025-06-16

Нині у Києві пора каштанів – зеленої візитівки міста. Вони квітнуть усюди – від старовинних пагорбів на Печерську і гамірливого Хрещатика до «спальних» районів, що розкинулись по обидва береги Дніпра. Попри нелегкі часи, серце України живе і пульсує у своєму столичному ритмі: манить запахом ранкової випічки, дихає гулом транспорту в години пік, мерехтить світлом багатоповерхівок увечері. Звісно, Київ – місто не для всіх, але у кожного, хто колись закохався в нього, це почуття лишається назавжди. І наша історія саме про таку любов. Він знав Київ не з мап чи книжок – а з власного життя. Знав його кожен закуток, кожну цеглинку і став першим літописцем міста, яке заговорило через нього – старовинне, справжнє, українське. Це розповідь про киянина Миколу Закревського, який не лише любив Київ, а й зберіг його пам’ять для нас.

11 червня 1805 року у Києві на Подолі в родині ротмістра Василя Григоровича Закревського (із козацько-старшинського роду Закревських) й Ганни Яківни Омелянович (з інтелігентної родини киян) народився син Микола – майбутній науковець, історик, етнограф і києвознавець, який згодом напише перший бестселер про Київ і доведе, що краєзнавча історія – це не щось нудне, а справді захопливе та цікаве.

Дитинство хлопчика минало в атмосфері міського Подолу ХІХ століття – міста в місті, серця ремесел і торгівлі з його вузькими вуличками, дерев’яними будинками та строкатими крамничками. Поділ височів куполами понад сорока церков, гомонів ринками, пах свіжим хлібом і рибою, дзвенів колесами бричок. Тут мешкали ремісники, купці, дрібні чиновники, священники – люди, які творили життя старовинного Києва. Проте в липні 1811 року в житті 6-річного Миколи і його родини сталася велика біда: загорілась одна з дерев’яних садиб, і вогонь охопив усі будинки Подолу. За три дні згоріла майже весь Поділ – понад тисяча будинків, церкви й монастирі, ратуша і садиба сім’ї Закревських. Пожежа була такої сили, що її бачили навіть у далекому Ніжині на Чернігівщині.

Зоставшись без будинку, хлопчик разом з батьками був змушений жити у льосі всю зиму. Його батько продав останні речі за безцінь, аби якось вижити, аж поки нарешті збудував невеличкий будинок. Але за рік затвердили новий план київського Подолу, за яким нова оселя Закревських мала відійти до Флорівського монастиря. Батько Миколи не витримав такого потрясіння і помер від інфаркту.

Мама хлопчика попри матеріальну скруту розуміла важливість освіти і спромоглася назбирати грошей, аби в 1820 році віддати сина до Першої київської гімназії. Юний Микола в той час захоплювався замальовками і вже під час навчання в гімназії створив свої перші ескізи старих київських вулиць, будівель, а також Подолу.

У гімназії Закревському викладав історик і археолог Максим Берлінський – великий шанувальник київської старовини, який в той час якраз опублікував свою працю «Короткий опис Києва». Справа Берлінського дуже захопила молодого Миколу, але йому не сподобалось, що книга вчителя закоротка і він поставив собі за мету – написати повну історію рідного міста. Ця ідея настільки захопила юного студента, що він починає потроху збирати матеріал – читає старовинні літописи, знайомиться з картами, свідченнями мандрівників, фотографіями міста. Микола розуміє, що Київ швидко змінюється і потрібно дуже ретельно все фіксувати. 

Закінчивши в 1829 році гімназію, Закревський їде до Імператорського харківського університету, потім навчається юриспруденції в Дерптському університеті в Естонії. Однак через брак коштів він не зміг здобути фах юриста і, аби мати на що прожити, починає викладати російську мову, історію та географію – спочатку в Дерпті, потім у Ревелі (нині Таллінн). 

Перебуваючи далеко від рідного Києва, Закревський не полишав думок про своє місто та плекав свою ідею – книгу про історію Києва. Він продовжує збирати матеріали у бібліотеці Дерптського університету. І в березні 1833 року розпочинає роботу над описом рідного Києва – міста, яке, за його словами, ставало тим дорожчим, чим далі він від нього перебував. Незважаючи на труднощі у пошуку матеріалів та брак коштів, Закревський замовляв історичні книги, збирав архівні відомості та ілюстрації. Будучи дослідником, він також мав любов і хист до малювання. Тому, аби зобразити стародавній Київ, постійно робив замальовки – щось по пам’яті, а щось за знайденими старими ескізами. 

Нарешті у 1836 році в Ревелі Закревський видає свою першу працю – брошуру «Нарис історії міста Києва» обсягом 68 сторінок із п’ятьма гравюрами, яка була насичена фактами про архітектуру і топоніміку міста. Книга не довго лежала на полицях і швидко знайшла свого читача.

Микола Васильович не зупиняється на цьому і продовжує збирати матеріали й упорядковувати документи, адже готує більш масштабнішу працю – «Літопис та опис Києва». Тим часом 1847 року переїздить до Москви. Тогочасна оселя дослідника мала атмосферу справжньої художньої студії – скрізь були ескізи і креслення, старі книжки. Через це він здобув славу не лише як вчений, а й як художник-історик.

Потім у житті Закревського був Петербург, де він працював дрібним чиновником і продовжував роботу над головним твором свого життя. Нарешті, у 1858 році побачила світ така виплекана праця Миколи Васильовича – «Літопис і опис м. Києва» у двох томах на 266 сторінок. У цій роботі він зібрав багатий матеріал з історії Києва, починаючи з найдавніших часів, помістив максимально доступні на той час історичні, археологічні, топографічні та статистичні відомості. Ця книга сьогодні вважається першим путівником з історії міста Києва.

В 1859 році Закревський переїздить до Москви, але не полишає працювати з історичними даними про своє рідне місто. В 1864 році відвідує Київ і активно збирає матеріали для перевидання свого літопису. Тут він оглядає пам’ятки, оновлює ескізи, робить замальовки фресок та різних історичних пам’яток, шукає карти і креслення міста, вивчає археологічні звіти. Однак історик розуміє, що йому потрібні чималі гроші на перевидання своєї книги про Київ, тож повертається до москви і стає членом московського археологічного товариства, до якого 1865 року він подає на розгляд остаточний варіант своєї роботи і отримує позитивний результат – рішення виділити кошти на її друк. 

Перевиданий літопис під назвою «Опис Києва» мав справжній резонанс. Це була титанічна праця 35 років життя Закревського – величезне узагальнення, що включало археологічні дані, ретроспективу розвитку вулиць, аналіз історичних документів, плани Києва Х-ХІХ століть, Десятинної церкви, Печерського монастиря, Софії Київської, а також 218 малюнків, створених самим істориком. У своєму творі дослідник-краєзнавець уперше систематизував історію Києва так, як її не писав ще ніхто. Він навіть зібрав перекази, топографічні деталі, народні легенди – усе, що міг, аби Київ не зник із пам’яті на тлі нової забудови. Багато із зібраних ним даних були новими першоджерелами історії Києва, а його книга і зараз вважається найбільш достовірною і високо цінується істориками та краєзнавцями.

Проте наукові інтереси Миколи Васильовича не обмежувалися тільки історією Києва, а поширювалися на етнографію та фольклор. Він зібрав 190 українських пісень і дум, понад три тисячі прислів’їв та приказок, які побачили світ у вигляді збірки «Старосвітський Бандурист» (1860-1861). Збірка складалась з двох томів українських народних пісень (малоросійських і галицьких) і третього тома – словника, що містив понад 11 тисяч українських слів-ідіом. Згодом вона стала своєрідною хрестоматією української фольклористики. Що цікаво, у передмові до видання Закревський чітко зазначив право української мови на літературну спадщину.

Будучи палким киянином до глибини душі, Закревський насправді прожив у рідному Києві зі своїх 66 років лише двадцять – дитинство і юність. Решту часу поневірявся у заробітках на життя, будучи незаможним істориком-дослідником. Був одружений, але дружина рано пішла з життя. Тож, не маючи поряд коханої жінки та дітей, Закревський всю свою любов віддав рідному місту і проніс її через все життя: старий Київ жив у його думках, звучав у зібраних піснях та приказках, дихав між рядками рукописів, оживав на малюнках. 

Свої праці історик завжди підписував як «Киянин Микола Васильович Закревський». Друзям же часто казав, що найбільше за все хотів би повернутися на «рідне згарище» – на Поділ. Однак зробити це йому так і не судилося. Поклавши все своє життя на вівтар особистої і наукової любові до Києва, помер Закревський 2 серпня 1871 року на чужині – у Москві. 

Ця дата стала завершенням життя першого дослідника-києвознавця. Закревський залишив по собі унікальні карти та плани стародавнього Києва, які сьогодні представляють цінний науковий інтерес. Його праці як історика й художника – це не тільки літопис старого Києва, а й фундамент для сучасних урбаністичних та історичних досліджень. 

Цікаво, що Закревський також сформулював для своїх колег принципи об’єктивності історика, які актуальні і нині: бути об’єктивним і неупередженим у судженнях, не видавати вигадок за правдиві факти, завжди посилатися на джерела, не допускати особистих емоцій, досліджувати явища, виходячи з їхньої першопричини, а будь-яку критику сприймати із вдячністю. 

І зовсім не дивно, що ім’я цього видатного києвознавця з’явилося на карті міста, яке він так любив, – у 1983 році в Києві в честь Миколи Васильовича назвали одну з головних вулиць-магістралей Деснянського району столиці. Ця вулиця стала своєрідним мостом єднання старого і нового Києва, як нагадування молодим киянам про те, що майбутнього немає без минулого.

Поділитися: