Як дівка з Кольбушовой обманула вільного козака

ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №38, 2018-09-23

Кольбушова – то місто нелемківске, але блиске Лемковині. А тота історія вказує, што і тоти землі не билі ціж чужи для козаччини. Перейдме до той історії, де буде дуже любовії той правдивой та той неправдивой, щастя і нещастя, біди і багацтва, а на конец… самі прочитате.

Ілюстрації Терези Проць

В 1648 р., колі почалося повстаня Хмельницкого, в тодішньому селі Кольбушова вродилася дівка в добоша з Дубна та селянки з Кольбушовой – служки княгині Любомирской, якій дано імя Агнєшка. Дзецко било барз гарде та бистре. Виділа то княгиня Любомирска. Длятого дала згоду на науку Агнєшки на дворі. Дівча слухало лекції, котри приватни вчителі навчали князівски діти та вшитко прібувала запамятувати. І так Агнєшка пізнала кус географії, історії, генеалогії. Але і ціж вивчила на памят мудри латиньски і німецки приповістки, хоц до кінця іх не розуміла. Знала іх повісти, лем не все знала што повідат. Думам, што і гнеска знаме таких люди, так што світ дуже ся не змінив од 17 віку.

Агнєшка почала мріяти про ліпше житя для себе не лем як селянка паньщизняна. В тамтих роках панщина почала штораз барже неволити селян. Про те і знали козаки, колі в тамтих роках починали повстаня Хмельницкого.

Дівча дозрівало та єй гарда врода розцвітала. Почаліся заліцяти хлопці і не лем з села, але і з двору. Виділа то княгиня Гелена Текля Любомирска та, боячись, штоб там до Агнєшки не заходили молоди князі, видала якнайскорше молоде дівча за вільного козака Бартоша Заторского. Але то не била Агнєшки мрія, штоб жити з простим козаком. Вона хтіла штонайменше мати такий двір як князі Любомирски. Довго не дарувала козакові родинне щастя та втекла до Кракова. В місті тим, юж кус векшим од Кольбушовой, почала вчитися жити як пані. Змінила своє назвиско, штоб не било за барз селянске, бо селянка в тамтих часах лем могла піти з села за згодом пана. На житя все є потрібни пінязі, а на дворске житя іщи векши. Агнєшка обманувала залюблених жонатих і нежонатих, лем штоб дарували подарки та пінязі. За тоти багацтва жила як пані, а не як селянка. При тим била барз уважна і скрита, штоб ніхто не посудив її за розпустне житя.

На кус іщи вернула до свого мужа козака, але довго там не била та заз втекла і то юж на все од того першого мужа, але не остатнього.

Агнєшка почала жити як дворска пані та штуку любовії вивчила в тот час до досконалості, але лем до багатих панів. При тим вказувала ся публічно барз рідко і все з закритом пелерином на тварі. То іщи барже вабило і кусило парубків жонатих і нежонатих. Родилися при тим легенди про єй красу. Агнєшка цілий час далі лем смотрила на багатих мужчин. Бідни лем пригадували єй житя і біду в Кольбушовой, де жив правовитий муж — козак, заприсяжений перед Богом. Але про нього юж нияк Агнєшка не хтіла чути.

Вшитки пінязі барз скоро тратила як на вельку багату паню приставало. При тим вшитким повідала, што дістала в
спадку вельки багацтва. В 1668 р. приїхала до Варшави, але не як Агнєшка, хоц і то імя юж ціж рідко вживала, лем як панна Александра Зборовска, дівка Марціна з Ритвян Зборовского і його другой жени Копцювни, вдови по Домарадзким. Як можна ся додумати, то вшитко било видумане, як і документи, котри на то мала. Перед купном фалшивих документів справдила іщи чи не жиют якиси люде з родини Зборовских, яки моглі би єй здемаскувати. А зналася кус на генеалогії, яку пізнала на дворі в Кольбушовой, та розуміла, што грозит за привлащиня шляхецкого імена. Каром за тот злочин била смерт від ката. Кольбушова є недалеко Бєча та, напевно, нераз чула, а може і виділа як кат в тим місті одрубує голови засудженим на смерт виновайцям, між іншим, нашим лемківским збійникам.

В Варшаві юж як правдива щляхцянка з гідним назвиском винаяла велке мешканя та почала шукати багатого мужаляхтича. І ту мала велке щастя. До Речипосполітой до Варшави приїхав як цісарскі посол з Австрії офіцер грабя Гіордано Колляльті фон Екерін. Краса юж не Агнєшки, а панни Александри барз припала послови. Тота підроблена панна іщи все робила, штоб стати його женом, а мала юж парулітню вправу як розбуджати в собі любов мужчин, так што скоро ся єй то вдало зробити з бідним послом. Закоханий посол, несвідомий, што Александра має мужа-козака, оженився з віром, што нашов найвекше шастя в житі. А то не било щастя, лем біда.

Молодята переїхалі жити до Відня. Там Агнєшка, а ліпше юж Александра, почала іщи барже достатне житя. Мала багацтво, відоме назвиско як грабіна та гідну позицію в товаристві. Але, на жаль, для мужа не хтіла покинути свого давного житя. Далі романсувала і хоц мала пінязі дост, то і так брала від коханків подарки. З часом люде донеслі мужові як провадится його жена, а і сам додумувався, же є йому невірна. А як іщи дознався, яке житя провадила Александра перед шлюбом, то зрозумів, який житєвий блуд зробив. Не видів юж іншой дороги та вигнав жену з хижи.

Александра, однак, не хтіла лішитися без ничого та зо скаргом на мужа пішла до цісаря Лєопольда. Плачучи, розповіла йому, што є дівком польского маршалка та офіцер Гіордано єй пірвав та силом взяв замуж. Потім по щлюбі випросила од своїх родичів пробачиня та дістала од них посаг 100 000 в клєйнотах, котри муж єй вкрав. Цісар, очарований красом Александри, засудив виплатити покривдженій жені з маєтків мужа Гіордано парудесят тисяч. Од той справи судовой в джерелах історичних юж не ма нігде грабйого Гіордано. Чи вмер, чи так ганьбівся та скрився перед людми, штоб з нього не сміяліся, што жена його перед цісарйом осьмішила. Не знаме і, думам, што юж ся не довідаме. Але, думам, што по людски треба і гнеска йому вспівчути.

Грабіна Александра, однак, нияк не жаліла мужа. Та преціж він єй вигнав, а не вона його.

Щаслива, бо вільна і багата поїхала найперше до Німец, а потім до Риму. Не забивайме, што през цілий тот час
в Кольбушовой жив єй правовитий муж – козак Бартош.

Десі в 1675 р. вернула до Відня. Як додумуєтеся, нияк през тот час не змінила свого житя – гуляла і романсувала. Краса Александри далі кусила мужчин, яки билі готові все віддати, штоб лем взяти єй в свої руки та сповнити свої мрії і…

А мрії люди нияк ся не зміняют од віків, так што можеме вшитки ся додумати, яки вони билі.

В Відні Александра пізнала барз молодого 16-літнього сироту Станіслава Рупньовского, сина бєцкого каштеляна. Молодий хлопец барз скоро закохався в 30-літній Александрі, яка добрі знала як тоту любов розбудити.

Закоханий, молодий багатий шляхтич, з добрим назвиском, довго не зволікав та ся освідчив, на што ждала грабіна Александра. Одбилося весіля, але молодята довго не жилі в щасті. Хоц Александра думала, што буде всяди кєрувати мужом през ціле житя, а то знала барз добрі робити, але Бог забрав єй мужа. Молодий муж захворів на сухоти та гмер. Александра стала вдовом, хоц іщи мала першого мужа вільного козака. По пару тижнях вдова Александра вродила сина, якому дала імя Адам. Чи то бив син Станіслава – не знаме, але в житю Александри все і вшитко било
можливе.

Як вдова Александра з сином вернула до Польщи? Представила в уряді документи шлюбу з Станіславом Рупньовским та силом заняла мужа маєток в Рупньові. Вшитко било по думці Александри до часу, колі сестра вмерлого мужа Анна Барбара Шембекова захотіла маєтку по браті для своїх діти. Не за барз сподабалася єй братова, яка до того привезла до Польщи іщи малого сина. Штоб взяти маєток для себе – подала справу до суду. Хтіла уневажніня шлюбу, што брат бив за молодий, штоб міг ся женити. Але документи вшитки билі правдиви, так што Шембекова не виграла процесу. Однак не хтіла стратити маєтку родичів та почала шукати в житю Александри якисих подій, яки би дозволіли уневажнити шлюб з братом. Однашла дальшу родину Зборовских яки засвідчилі, што ніколі не чулі про жодну Александру. Жінку оскаржено о підшиваня ся під шляхецтво та полігамію, бо взяла шлюб з Станіславом, колі іщи жив грабя Гіордано. Про козака Бартоша суд іщи нич не знав.

Але Александра тим не перенялася. Далі жила як до той пори. Пізнала відомого старосту луковского Казімежа
Домашевского, гербу Нєчуя, за якого вишла замуж. Староста не лем скусився на вроду Александри, він хтів ціж
переняти маєтки по єй гмерлим мужу. Шлюб, не перший юж Александри, а четвертий, бив в Любліні і цілий час тоти єй весіля билі в білим вельоні. Молодуха вірила, што все буде добрі, але юж так не било.

Штоправда справа судова велася 4 роки. Александра мала добрих оборонців в суді та і вшитких мужчин далі красом вона чарувала, тому першу справу виграла і цілий маєток по Станіславі мав припасти єй синові. Але Анна не погодилася з вироком суду. Поїхала до Кольбушовой, однашла правдиву метрику, юж не Александри а Агнєшки, і
найважніше для неї, што нашла першого мужа Агнєшки – вільного козака Бартоша.

В 1681 р. вільний козак Бартош за пінязі од Анни Шембековой подав до суду Казімежа Домашевского, што вкрав
йому жену, але і подав до суду ціж Агнєшку, што свідомо брала наступни шлюби.

Староста зострашився міцно та в таємниці догадався з Анном. Згодився видати Агнєшку за то, што Анна не подаст
його до суду. І так страж Агнєшку спіймала та заперла в вязниці.

Почався над нею суд. На розправі Агнєшка заперечила, што знає козака Бартоша і заз хтіла використати свою красу, так што судя мав юж єй уневиннити. А ле Анна не допустила до того та однашла і припровадила правдиву жену Марціна Зборовского, яка мала биті гмерлом юж мамом Агнєшки. Жена тота повіла, што ніколі не мала дівки, а єй муж Марцін гмер в 1649 р., то є 2 роки перед народжиньом А лександри, як било написано на фалшивій метриці. Тоти свідченя допровадили Агнєшку до ката. В 1681 р. трибунал Агнєшку з Махів Заторску засудив на смерт за беззаконний вхід до стану шляхецкого, розпустне житя, фалшуваня документів, тригамію в шлюбах та силом забраня маєтку земского.

І так Агнєшці юж не помогла краса котра так часто дарувала багацтво і веселе житя.

12 липця 1681 р. на ринку в Любліні кат стяв голову Агнєшці, хоц не єден жалів чом так гарда дівка так скоро прощаєтся зо земским світом.

На жаль, а може і добрі, гнеска таких дівок не ма, тому лекше нам, мужчином, жиєтся на тим світі. Наштоден ми
є все щасливі, што в наших серцях лем вірни, мудри, гарди, чудови, працьовити… пані.

 

Текст написаний на основі творів польських письменників епохи бароко: Веспазяна Коховського та Яна Гавлінського.

Поділитися:

Категорії : Лемки

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*