Як припинити конфлікт?

Павло ЛозаГРОМАДА№50, 2017-12-10

Конфлікт у польсько-українських відносинах та проблема історичної пам’яті були основними питаннями, які 29 листопада обговорювалися у Варшаві під час дебатів «Польсько-українська криза та Східне партнерство». Експерти ствердили, що у двосторонніх відносинах Польщі та України кризи нема, лише існують непорозуміння, які є наслідком слабкої комунікації.
Відкриваючи дебати, які відбулися у Фонді Баторія, посол України в Польщі Андрій Дещиця cказав, що за його оцінкою в українсько-польських взаєминах нема кризи, тільки це питання дискусії, що стосується історичної політики. На думку дипломата, нинішня польсько-українська суперечка про історію, яку можна помітити у соціальних мережах, трохи надумана. «Може бути, це штучно зроблено, може, для когось це вигідно?», – запитував А. Дещиця.
Історик і політолог Лукаш Адамський, який очолює Центр польсько-російського діалогу і порозуміння, звернув увагу, що поляки й українці починають усвідомлювати, що конфлікт про історичне минуле починає впливати на інші сфери співпраці. «Якоюсь мірою криза у спілкуванні, яка, звісно, є похідною конфлікту історичної пам’яті, що існує об’єктивно», – наголошував Л. Адамський, який сказав, що скоріше за все Польща та Україна поринають у «спіраль непорозумінь».
Адам Еберхардт, директор Центру східних досліджень, зазначив, що історична пам’ять завжди була проблемним питанням для кожного польського уряду. «Можлива проблема є через те, що польські політики не визначили чітких очікувань щодо української історичної політики, – говорив експерт. – Реально проблеми є по польському боці, бо ці непорозуміння резонують у польському суспільстві».
На проблему з відповідними рішеннями польського уряду щодо історичних питань звернув увагу й Петро Тима. Голова ОУП зауважив, що аналізуючи причини конфлікту, який виник останніми тижнями, треба взяти до уваги зокрема те, що з боку польського уряду не було відповідних дій та реакції на нищення кільканадцяти українських місць пам’яті. Український діяч пригадав, що невирішені питання, які впливають на сьогодення, мають набагато довшу історію.
«Часто говориться, що початок теперішнього конфлікту – це вина українців, які не хочуть ексгумації волинських жертв. Але перед тим було знищення пам’ятника у Грушовичах. Статус цього увічнення польська держава не може вреґулювати вже більше як двадцять років», – наводив приклади П. Тима. Лукаш Адамський, пробуючи вказати способи виходу з конфліктної ситуації, звернув увагу, що довго в Україні Польщу з її історією сприймали як одного з винуватців історичних кривд українського народу. Як сказав експерт, це змінилося завдяки Єжи Ґєдройцеві і діям польських еліт після 1991 р.
Отож, коли виявилося, що більшість польського суспільства не вважає себе винним, тільки жертвою історичних катаклізмів, і що одиноким закидом, який може собі поставити Польща, є дискримінація української меншини в довоєнній Польщі і якоюсь мірою Акція «Вісла», в Україні це зустріли з певним шоком і не довіряли такому становищу.
Виходом з нинішньої кризи Л. Адамський вважає подальші спроби розмов з українською стороною, у тому числі з Володимиром В’ятровичем, який очолює Український інститут національної пам’яті, якого політолог зарахував до «поміркованого крила українських націоналістів». Він теж наголосив на потребу «посилення діалогу, комунікації».
«Нема установ, які створюють додаткові канали спілкування, тому що про справи, пов’язані з історією і національною ідентичністю, не можуть розмовляти лише чиновники обох держав або історики», – сказав експерт. На його думку, варто опрацювати список пропозицій, якого повинні дотримуватися обидві сторони, щоб уникнути загострення спорів.
У свою чергу Адам Еберхардт наголосив на потребу спільної верифікації місць поховань.
Українські експерти – радник міністра закордонних справ України Тарас Качка та Геннадій Максак, який займається, зокрема, координацією питань, пов’язаних із Східним партнерством, під час дискусії більшу увагу звертали на проблеми, які стосуються України та ЄС. Вони підкреслили, що дії Росії роблять неможливим наближення до Європи не лише України, але теж Молдови і Грузії.
У питанні майбутніх відносин між Україною та Польщею, радник міністра закордонних справ бачить подальші труднощі. «Яким буде ставлення до української трудової міґрації в Польщі? Що буде через десять років? Переслідування української меншини в Польщі, чи це буде асимілювати українців у Польщі? Про це треба говорити вже сьогодні», – зазначив Т. Качка. ■

Поділитися: