Катерина Семчук ■ ГРОМАДА ■ №14, 2018-04-08

В української громади у Польщі є дві молоді майстрині писанок – Ірина Пєтночко та Марина Леськів. Незважаючи на те, що вони не знайомі одна з одною (Марина з Перемишля, Ірина з Варшави), дівчата мають одну важливу спільну рису: обидві вважають писанкарство шедевром декоративно-ужиткового мистецтва.

Обом дівчатам по 20 років, навчаються (Ірина в політехніці, Марина – в університеті), а писанкарство з несерйозного хобі перетворилося для них на художню роботу. Марина почала писати писанки ще в 6 років, а Ірина навіть не пам’ятає, коли вперше взяла в руки писачок (у неї до сих пір на щоці шрам від опіку гарячим воском). Обох дівчат навчили писати писанки їхні матері.

У Марини було двоє близьких вчителів писанкарства, ба, навіть троє, бо мама тільки показала техніку, та сама не пише. Бабуся по батьковій лінії – Анна Леськів з дому Наконечна – пише писанки в сокальському стилі, бо походить з Мицева. Це характеристичні малюнки біло-жовто-червоних квітів на чорному фоні. А брат бабусі по маминій лінії – Мирон Керкош походить із Войтівки і пише в бойківському стилі. Саме від нього спочатку найбільше навчилась. Професійну і більш серйозну любов до писанок привила Марині монахиня с. Оксана, вчителька катехізису. Відтоді вона стала детальніше вивчати цей вид народного мистецтва і писати писанки не тільки на Великдень, а й протягом усього року. Сама ж Марина каже, що пише по-всякому і вивчає всі стилі. Найбільше її надихають традиційні українські мотиви, символи і кольори. Вона немов пропускає їх крізь себе і робить власну композицію малюнка. Праця над однією писанкою займає інколи Марині навіть два дні, бо зазвичай на ній дуже багато маленьких деталей.

Натомість Ірину писати писанки навчила мама, вчителька української мови, яка приїхала до Польщі у 90-ті роки працювати в школі. Водночас привезла зі собою традицію писання писанок найбільш стандартною технікою – батиковою, а також шпилькою. В Ірини є кілька ікон писанкарства – це Віра Манько і Тарас Городецький (один з небагатьох українських чоловіків, що пишуть писанки).

«Я хочу бути вірна традиційним символам, але також стараюсь, щоб мої писанки були трохи сучасніші, – говорить Ірина Пєтночко. – Я дуже люблю експериментувати, спробувала майже всі техніки!». Вона пише навіть на перепелиних яйцях! Існує спеціальна техніка, яку застосовує Ірина: раніше звичайні курячі яйця майстрині занурювали у сік квашеної капусти. Пам’ятаючи про цю техніку, вона спробувала занурити маленькі чорно-білі плямисті яєчка у воду з лимонною кислотою і вдалося, – вони стали повністю білими, і на них можна було малювати, як на звичайних. (Марина, навпаки, вибирає великі страусині яйця).
Ірина детальніше пояснює мені, які ж символи найчастіше зустрічаються на українських писанках, адже напис «Христос воскрес!» є суто сучасним нововведенням: «Наші пращури були неписьменними, тому вживали символи. Так, найпопулярнішим є знак сонця, який позначається восьмикутним геометричним предметом, а також риба, що є символом Ісуса, дерево, вода, птиця, олень тощо».

Писанки не тільки як мистецтво, але і як засіб

Марина своїми писанками бере участь у благодійних акціях для української громади у Польщі. Її писанки були виставлені на аукціон, щоб допомогти сім’ї зі Львова, в якій народилася хвора дитина, а чоловік пішов на війну на Донбасі. Писанка Марини на страусиному яйці навіть поїхала з Андрієм Комаром до Канади на аукціон, а гроші пізніше були перераховані на Народний дім у Перемишлі.
Марина пише писанки протягом усього року. Каже, якби могла, то писала б щоденно. Ірина їй вторить – це її улюблене заняття, і вона його виконує незалежно від пори року. Та найбільше писанок вона пише саме перед Великоднем (приблизно 40). за два тижні до свят у неї залишилося тільки три писанки для власного вжитку. Інші роздала рідним і друзям, а частину віддала до крамнички у греко-католицькій церкві на Медовій (можливо, ви вже й не встигнете їх придбати, бо таким неймовірним попитом вони користуються).

Обидві дівчини зізнаються, що після того, як почали вчитися у вишах, часу на улюблене хобі стало набагато менше. Ірина, наприклад, писала свої писанки у вільний тиждень між навчальними семестрами. Вона каже, що до писання потрібно підходити без поганих думок, спокійною, а не знервованою, сумною чи літати десь думками. Завдяки майстерності писання писанок Ірина здала екзамен з топології в політехніці. Вона планує обрати українські писанки як тему своєї дипломної роботи на ступінь бакалавра з математики на Варшавській політехніці.
Марина звертає увагу на те, що «сьогодні для нас писанка, перш за все, повинна гарно виглядати, а колись писанка для людей мала значення листа, яким можна було побажати здоров’я чи добру погоду. Зараз ми ці символи не читаємо, як колись».
Ірина вважає, що нема нічого поганого в тому, що сьогодні люди купують писанки як прикраси, естетичний предмет або вид мистецтва. Але краще було б, якби вони купували писанку, задумуючись над її значенням: керувалися тим, які символи кому потрібні і що саме вони для себе хочуть. ■

Поділитися: