Леся Коростатевич ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №4, 2025-01-26

Василь Махно. Вічний календар. Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. – 624 с.

Роман Василя Махна «Вічний календар» – це спроба письменника передати  тяглість української історії в спогадах про час і людей, які впродовж століть жили із своїми родинами на одній і тій же території. У книзі ми читаємо про події, які розгортаються в Галичині –  регіоні, який у романі постає не лише географічним простором, а й певним героєм твору. Розповідь в романі охоплює кілька століть і знайомить нас із життям, переплетеним з війнами та буденністю кількох поколінь. 

Василь Махно ретельно вибудовує наратив, важливу роль в якому відіграють історичні події, які є не лише  фоном для життя героїв, але й впливають на їхній вибір, формують їхні характери. Автор використовує реальні історичні події та постаті, додаючи до них вимисел, що дозволяє створити переконливу, насичену і неквапливу оповідь, яка дозволяє читачеві зосередитися на деталях, глибше зануритися у текст і насолодитися його атмосферою.

Одна з ключових тем роману – формування колективної пам’яті кількох поколінь, які проживали в Галичині. В книзі ми побачимо історії кожного героя, які разом створять безперервний калейдоскоп подій та органічно поєднаються в загальну картину. Цікаво те, що спогади про одні й ті ж самі події різняться та залежать від оповідачів та обставин, в яких вони пригадуються. Це надає роману відчутної різноманітності та реалістичності.

Перша історія «Вічного календаря» – про Саббатая Цві, рабина та лідера єврейського месіанського руху XVII століття, про його довгий шлях на галері до Стамбула. Ця сцена одразу задає масштаб і напрямок твору: зрозуміло, що це не буде звичайна розповідь про родину чи окремий регіон. Події, які розгортаються на теренах Язлівця та Чорткова, – це частина історичного контексту життя людей, що тут незмінно проживали впродовж століть. Галичина була місцем зустрічі й переплетення культур. Українці, поляки, євреї, вірмени – кожен з них залишив свій слід у традиціях і менталітеті місцевого населення. У романі ця багатокультурність є важливою частиною життя героїв.

У книзі ми прочитаємо про людей, які належать до різних етносів і релігій, як-от Волянські, Баревичі, Фрідмани, Блондери. Історії цих родин пов’язані протягом століть. Їхні долі та долі їхніх нащадків тривалий час навмисне чи випадково взаємодіють і впливають одне на одних. Навіть якщо персонажі живуть у різних епохах чи географічних точках, їхні дії мають зв’язок у просторі й часі. Наприклад, історія родини Баревичів безперервно пов’язана з єврейською, вірменською і польською родинами, які проживали в Галичині, зокрема в Язлівці та Чорткові. Протягом століть цей рід пережив усі трагедії цього краю: потоп, голод, війни імперій. Їхня історія почалась у 1672 році із Гриця Баревича, митника, який разом з дружиною Анною та трьома дітьми, тікаючи від великої води, оселився у Язлівцях. Варто відзначити, що Махно не намагався ідеалізувати своїх героїв, тому вони описані з усіма своїми слабкостями, сумнівами, помилками та надіями. Це звичайні люди, які намагалися вижити та завоювати своє місце у мінливому світі.

Минули століття, і доля роду Баревичів змінилася разом із їхньою землею, яка поступово втратила свій вигляд і призначення. Перед війною 1914 року Язлівець зустрів іншу реальність, ніж ту, яку пам’ятали їхні предки: «Минуло два століття, відколи османи залишили Подільський еялет. (…) Після них Язлівець занепав і перетворився на велике село». Зникли з пагорбів виноградники, занепали фортеці. Вірмени виїхали з міста, в їхніх домах поселилися поляки і русини. Перед очима читача з’явився образ іншої зміненої реальності. І таким чином ми разом із героями роману проходимо через різні життєві випробування – від народження аж до смерті наступних поколінь, спостерігаючи, як забуваються імена попередників, а на їхньому місці з’являються нові обличчя. У 1945 році Митниця, земля Баревичів, стає місцем, де розташовується криївка УПА. Колись спокійна і родюча земля тепер наповнена боротьбою й загрозою. Криївка стає символом тих змін, які охопили регіон, – періоду збройного опору, нових надій і нових трагедій.

Проте вже через двадцять років знову відбуваються зміни. Приходить інша влада, яка приносить свої порядки й цінності. Нове покоління Баревичів, які намагаються адаптуватися до цих змін, купують свій перший телевізор. Ця подія, здавалося б, звичайна, насправді символізує новий етап у їхньому житті. Ритм життя Баревичів змінюється: воно стає більш динамічним, але й менш зосередженим на місцевості, яка раніше була центром усього. Тісний зв’язок з землею предків зникає.

Добре, що Махно не ідеалізує своїх героїв, а показує їх звичайними людьми з усіма їхніми сумнівами, помилками й надіями. Це робить їх ближчими та зрозумілішими. Варто додати, що ще одним героєм твору є час, він формує сюжет і впливає на постаті. І сама назва роману «Вічний календар» символізує цю ідею – календар, який не закінчується, як і життя, а постійно повторюється.

Мова роману заслуговує окремої уваги. Вона спокійна та насичена деталями, які змушують вдумуватися в кожне слово. Махно дає читачеві свободу – подумати, відчути, зробити власні висновки. Це, мабуть, одна з причин, чому роман читається легко та з цікавістю.

«Вічний календар» буде цікавим читачам, які пізнають українську історією  через особисті спогади реальних учасників тих подій. Любителі психологічної прози отримають задоволення від майстерного глибокого авторського аналізу характерів. А ті, хто цінує красиву українську мову і художній стиль, будуть винагороджені майстерністю автора.

Поділитися: