Ольга Попович ■ УКРАЇНА ■ №47, 2025-11-23

З обранням Кароля Навроцького президентом Польщі можна було передбачити, що на польсько-українські відносини чекають непрості часи. Адже у своїй передвиборчій кампанії він досить часто звертався до теми України чи українців у Польщі, використовуючи антиукраїнські наративи.  

Хоч стосунки між обома країнами почали погіршуватись ще в 2023 році, однак на рівні президентів до середини 2025 року вони були цілком робочі. Схоже, що добросусідський діалог та побудова партнерських відносин зі своїм українським колегою Кароля Навроцького не цікавлять. Натомість формується політика канцелярії польського президента, в якій основним елементом буде «твердий курс щодо України» під гаслом «захищаємо свій інтерес». Тут не варто дивуватись, що польський президент захищає польський інтерес, але виникає питання, чи дійсно президент Навроцький і його команда добре розуміють, що в інтересі Польщі добросусідські відносини з Україною, а не «тверда політика»? Бо «тверда політика» щодо країни, яка бореться за своє виживання і тим самим захищає Європу, а також Польщу, значно послаблюючи імперські позиції росії, може більше зашкодити польському інтересові, ніж його захистити. На жаль, та такого розуміння в самого польського президента та його найближчого оточення поки нема.

Після інавгурації Кароля Навроцького і формування працівників президентської канцелярії медіа почали писати про перші закордонні візити новообраного президента. Зрештою, про це почали говорити самі представники канцелярії. Цілком логічно, що першим таким візитом стала поїздка Навроцького до Вашингтона. У польського президента дуже добрі відносини з господарем Білого дому, а під час передвиборчої кампанії Дональд Трамп абсолютно не приховував, що симпатизує Навроцькому, а не його конкурентові Тшасковському. Своїм першим закордонним візитом польський президент чітко демонстрував, що для нього США залишаються найбільшим партнером та союзником. Але також цей візит і чітко показав, що жодної партнерської співпраці між урядом і новим президентом не буде. Адже перша поїздка до США у вересні новообраного президента, а згодом і друга його поїздка вже на засідання Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувались на тлі його конфлікту з міністром закордонних справ Радославом Сікорським. Наступні візити до Франції, а також до Італії та Ватикану мали не лише практичний вимір, але й символічний.

Станом на листопад поточного року Кароль Навроцький здійснив вже з десяток візитів. Якщо подивитись на карту країн, які мають безпосередній кордон з Польщею, то польський президент вже відвідав фактично всі сусідні країни у складі ЄС, а це Німеччина, Словаччина, Литва, а на 24 листопада анонсовано візит у Чехію. Зрозуміло, що не може зараз бути мови про візити до Білорусі чи росії, які теж мають безпосередній кордон з Польщею. Постановою Сейму від 14 грудня 2022 року росію визнано державою, яка підтримує тероризм і використовує терористичні методи, а щодо Білорусі, то постановою Сейму та Сенату з 2025 року вибори президента Білорусі не визнаються вільними та демократичними.  Однак те, що не передбачається візит в країну, з якою Польща має 535 км спільного кордону і яка вже одинадцятий рік веде оборонну війну проти росії, дещо дивує. Якщо взяти до уваги слова Кароля Навроцького про те, що він дбає про безпеку Польщі, і факт, що президент також є верховним головнокомандувачем Збройних сил Польщі, то небажання відвідати країну, що воюює, і на власні очі побачити наслідки російської збройної агресії, виглядає мало зрозумілим.

Політика – це постійна боротьба за виборця і закріплення своїх позицій. Хоч президент Польщі мав би максимально старатися демонструвати аполітичність і бути президентом «всіх поляків», але на практиці так не є. Президент міг би стати тією фігурою у владі, яка б намагалася погодити «дві Польщі» і об’єднати їх, щонайменше у питаннях національної безпеки і постійної зовнішньої загрози, яку демонструє росія. Зрештою, Кароль Навроцький у своїй передвиборчій кампанії говорив, що хоче бути президентом всієї Польщі. Однак від початку своєї каденції, включаючи і інавгураційну промову,  Кароль Навроцький чітко демонструє своє ідеологічне вподобання. Польща вже кільканадцять років радикально поділена, і цей поділ лиш загострюється та поглиблюється.

Боротьба за посаду президента – це переважно боротьба двох найбільших політичних сил, до якої цього року додались радикали. І саме завдяки голосам виборців, які у першому турі голосували за радикалів, Навроцький виграв другий тур виборів. Тепер, будучи на посаді президента, Кароль Навроцький ідеологічно демонструє свій зв’язок із радикальними силами. Саме радикальні сили, такі як Нова Надія Славоміра Мецена та Конфедерація Корони Польської Гжегожа Брауна, найбільш антиукраїнські, а часто їхні представники, просто поширюють російські наративи. Це якраз радикали закликають до «твердої політики з Україною» і навіть виступають проти допомоги Україні. Схоже, Кароль Навроцький прислуховується до цих радикальних голосів, але, на жаль, не чує голосів тих, хто говорить, що добросусідські відносини з Україною та допомога Україні – це теж національний інтерес Польщі. 

Українська дипломатія після інавгурації Кароля Навроцького активно працювала над тим, щоб канцелярія нового президента прийняла запрошення відвідати Київ. Візит мав би показати, що добросусідський союз у відносинах обох країн залишається незмінним. Кулуарні і відкриті розмови українських дипломатів, а також урядовців із оточенням президента були досить інтенсивними і, як свідчать заяви української сторони, вже навіть були сигнали, що домовленості про візит досягнуто. І ці сигнали українська сторона вирішила озвучити через медіа. Після опублічнення очікувань, які має українська влада, Кароль Навроцький і його оточення почало свою медійну кампанію під гаслом «якщо Зеленський хоче зустрітись з Навроцьким, то нехай приїздить до Варшави». Тобто польський президент не розглядає зараз можливості приїхати в Україну. Таке його рішення найбільше вітають радикали, але й політики ПіСу, партії, яка його підтримала на виборах. Публіцисти і коментатори, які симпатизують цій політичній силі, також підтримали медійну кампанію, що Навроцькому немає сенсу зараз їхати в Україну. Головна причина, чому немає сенсу – «невирішені історичні питання», «невдячність України» та образа на Зеленського, який під час президентської кампанії відвідував протилежний політичний табір (йдеться про зустріч Зеленського з Тшасковським і вручення йому 15 січня 2025 року відзнаки «Варшава – місто рятівник»).  

Кароль Навроцький під час своєї виборчої кампанії та у перші місяці свого президентства дуже багато говорить про історію. Історія польсько-українських відносин у період ІІ Світової війни – це той наріжний камінь, який радикально розділяє дві країни. Незважаючи, що польська сторона роками говорить про злочини «українських націоналістів на Волині», до сьогодні так і не змогла провести ретельних досліджень тих подій. У польській історіографії без ґрунтовних пошуків та досліджень вже встановлена кількість польських жертв і вона з роками лиш зростає. І це при тому, що немає комплексного дослідження, а співпраця з українськими колегами майже припинилась. Історична тема фактично перестала бути темою нових історичних опрацювань, більше того, вона стала топовою темою політики.

Останні заяви президента Навроцького, представників його канцелярії та виконуючого обов’язки голови польського Інституту національної пам’яті закріплюють кількість жертв на рівні понад 130 тисяч. З одного боку, президент говорить, що важливі не так цифри, як сам факт «нелюдського злочину» та пам’ять про вбитих, але з іншого – ці цифри всіляко намагаються роздути і кожного разу вони безпідставно ростуть. Психологічно збільшення кількості жертв впливає на суспільство, адже показує масштаб. Чим більше буде вказано жертв, тим простіше говорити про «тверду політику» і ультиматуми. Саме це ми і спостерігаємо у політиці канцелярії президента Навроцького щодо України. 

Медійна кампанія канцелярії президента Навроцького щодо його відмови їхати в Україну спрямована на те, щоб підсилити образ президента як сильного лідера, який у такий спосіб відстоює національні інтереси. Зрештою, Володимир Зеленський, як український президент, від початку повномасштабної війни також виступає у такому ж образі. Виглядає, що Каролю Навроцькому важко сприйняти факт популярності та впливовості українського колеги на міжнародній арені, адже він сам не позбавлений таких амбіцій. На підтвердження такого припущення можна пригадати багаторазові висловлювання Навроцького про невдячність Зеленського Польщі. Тому своєю «твердою» політикою Кароль Навроцький  хоче продемонструвати, що тепер Польща не буде безапеляційно допомагати Україні і символіка добросусідства не потрібна. Власне, відмова відвідати Київ має бути тим сигналом українському президентові, що тепер, щоб отримати допомогу Польщі, треба Зеленському не лише просити, але й одразу давати щось взамін.

Те, що хоче Навроцький (тут також і питання сільського господарства та європейських ринків), Зеленський дати не може, отже, канцелярія польського президента і не бачить сенсу у візиті Навроцького до Києва. Бо такий візит має бути тріумфом, а не символізмом. До цього ще й додається той факт, що Володимир Зеленський має набагато кращі відносини з Дональдом Туском і його кабінетом, ніж з Каролем Навроцьким.  Туск – політичний та ідеологічний супротивник Навроцького, тож ці польські внутрішні протистояння також мають вплив і на зовнішню політику. Щоправда, запрошення Зеленського до Варшави, якщо той хоче зустрічі з Каролем Навроцьким, якраз варто розглядати у символічному ключі. Бо такий візит мав би свідчити, що тепер президентський палац з Варшави диктує свої умови, а не Київ. Реальна політика чи тверда політика, яку реалізовує Кароль Навроцький, найкраще має проявитись у відносинах з тими, кого вважають слабшим та залежним, а саме так польський президент тепер дивиться на Київ.

Поділитися: