Катерина Кричевська-Росандіч відзначила свій 95-річний ювілей

Ганна Лексіна ■ КУЛЬТУРА ■ №40, 2021-10-03

2 вересня 1926 року в Києві у сім’ї відомої української мистецької династії Кричевських з’явилася на світ майбутня художниця Катерина. У 2021 році в американській Каліфорнії вона відзначила свій 95-річний ювілей.

Паризька осінь. Папір, акварель. 1965. Музей української діаспори

З цієї нагоди на Батьківщині мисткині триває міжмузейний проєкт «Катерина Кричевська-Росандіч. Дороги. Straßen. Roads», організований київським Музеєм української діаспори спільно з Міжнародним благодійним фондом світових українців «Діаспора» за підтримки Українського культурного фонду.

Проєкт достойно вшановує ювілярку, представляючи широку ретроспективу її творчості в різних виставкових форматах у шістьох українських установах: Музеї української діаспори, Національному музеї «Київська картинна галерея», Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Музеї мистецької родини Кричевських в Опішні, Сумському художньому музеї імені Никанора Онацького та Лебединському міському художньому музеї імені Б.К. Руднєва. У жовтні в межах проєкту запланована презентація першого масштабного альбому Катерини Кричевської-Росандіч із понад 200 роботами й архівними світлинами мисткині, найактуальнішими дослідженнями про неї, уривками з щоденників художниці та її особистими нотатками, що публікуватимуться вперше.

Катерина Кричевська-Росандіч. США. 2011. Музей української діаспори

Катерина Кричевська-Росандіч – берегиня мистецької й історичної спадщини своєї династії. Попри поважний вік, вона продовжує активно співпрацювати з Батьківщиною та залишається її щирою патріоткою. Саме завдяки зусиллям художниці численні музейні установи України протягом 1990-2000-х років отримали в дарунок десятки творів, світлин і документів Кричевських різних поколінь.

З дитинства Катруся була оточена мистецтвом: вчилася малярству у своїх батьків Василя (молодшого) і Олени Кричевських, бачила, як працюють її знамениті дідусі Федір і Василь Григоровичі. Та найбільше дівчинку цікавили французькі акварелі дядька Миколи Кричевського, які прикрашали київське помешкання бабусі Варвари. Саме вони спонукали Катрусю мріяти писати картини так, як вона сама того хоче, а не як це диктує радянська система, та вчитися в Європі, як дядько Микола.

Свої перші пленери Кричевська проводила з батьками під час літніх канікул в мальовничих українських селах Хохітва й Шишаки. У 1940 році дівчинка розпочала навчання у Київській художній школі (тепер – Державна художня середня школа ім. Тараса Шевченка), але заняття перервала ІІ Світова війна. У період окупації Києва нацистами юна художниця працювала у виробничих майстернях, організованих при Художньому інституті (тепер – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури): чистила гіпсові відливки бюстів Тараса Шевченка та створювала під трафарет вуличні знаки. Першим мистецьким тріумфом 16-річної Катерини стала участь у Другій художній виставці в київському «музеї з левами» (тепер – Національний художній музей України), де вона отримала премію за кращу живописну роботу.

У 1943-му між наступом радянських та відступом нацистських військ з Києва родина Кричевських прийняла нелегке рішення емігрувати. Катерина з батьками опинилася в Європі, перебувала в таборах Ді-Пі (від англ. «displaced persons» – «переміщені особи») німецьких міст Клетендорф, Бунцлау і Мангайм. Саме в Європі Кричевська здійснила свою першу мрію – у 1943-1944 роках навчалася у Празькій художньо-промисловій школі (тепер – Академія мистецтв, архітектури і дизайну в Празі), де свого часу вчився її дядько Микола Кричевський. Як вільна слухачка юна мисткиня також відвідувала у 1946-1948 роках один із найстаріших європейських навчальних закладів – Гайдельберзький університет.

Хохітва. Папір, акварель. 1943. Музей української діаспори

По завершенні війни, у 1949 році Кричевські виїхали на постійне місце проживання за океан – до Сполучених Штатів Америки. Їх чекав нелегкий початок, проте свобода була ціннішою за будь-які труднощі. У 1950-х роках світове мистецтво було зосереджене у Нью-Йорку. Туди ж подалася і Катерина. Там вона працювала: однією з перших її робіт був розпис абажурів від руки, за кожен з яких Кричевська отримувала по $3. Невдовзі вона особисто познайомилася з українськими художниками-емігрантами Святославом Гординським і Яковом Гніздовським, прийняла пропозиції працювати у їхніх майстернях. Вечорами Катерина відвідувала нью-йоркські студії, вихідними – вивчала колекції місцевих музеїв – Метрополітен, Музей модерного мистецтва, та мріяла розпочати навчання у свого дядька Миколи Кричевського в Європі.

1959 рік став для Кричевської знаковим і насиченим подіями. Саме тоді мисткиня здійснила свою другу мрію – туристичну подорож Європою й вивчення акварельної техніки у дядька Миколи. Художниця відвідала Рим, Гайдельберг, Мюнхен, Берхтесгаден, Лозанну, Париж, Венецію, написавши аквареллю кілька десятків місцевих пейзажів. Завдяки Миколі акварельна техніка по-справжньому відкрилася Катерині Кричевській, а його венеційські й паризькі майстер-класи допомогли їй нарешті сформувати свій індивідуальний художній стиль. «Мені мій дядько Микола дав дуже багато. Як учитель – строгий і безкомпромісний, як дядько – щедрий і уважний», – завжди наголошує у своїх спогадах мисткиня.

Повернувшись із європейської подорож в Америку, наприкінці 1959 року Кричевська вийшла заміж, народила доньку Ладу, присвятила себе сім’ї. Часу на творчість майже не вистачало. Проте мисткиня все ж знаходила можливість писати американські пейзажі й Україну по пам’яті. Протягом 1960-1980-х років Катерина активно брала участь у виставках, представляючи широкому загалу власні живописні роботи. Знаковою для художниці стала персональна виставка акварелей в Українському інституті в Нью-Йорку, організована 1969 року під егідою Союзу українок Америки та Музею народного мистецтва.

Нью-Йорк. Будівництво. Папір, акварель, туш. 1956. Музей української діаспори

Постійно відчуваючи тугу за батьківщиною, Кричевська наважилася відвідати Україну тільки після здобуття нею незалежності. У 1993 році мисткиня побувала у рідному Києві й мальовничій Полтаві, відкрила персональну виставку в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського та передала до фондових колекцій провідних українських установ десятки живописних творів своєї видатної династії. Повернувшись до США, у 1994 році художниця створила серію акварельних краєвидів України по пам’яті.

У 2009 році Катерина Кричевська-Росандіч отримала почесну відзнаку – «Заслужений діяч мистецтв України». Проте за майже пів століття активної діяльності не було видано жодного альбому з ретроспективою її творчості. Сьогодні ця прикра прогалина в біографії мисткині буде виправлена: в межах ювілейного проєкту «Катерина Кричевська-Росандіч. Дороги. Straßen. Roads» у жовтні 2021 року нарешті презентують перший масштабний альбом художниці.

Фото надані авторкою статті

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii, Історія

Схожі статті

Я могла би сказати собі: «Божено, досить, ти вже багато зробила. Займайся своїм здоров’ям. Але мені не байдуже життя української громади»

Світлана Лагуз ■ СПОГАДИ ■ №19, 2022-05-08 Божена Зінкевич-Томанек – про неї так багато хотілося сказати, що здавалося неможливим вмістити розповідь про цю неймовірну...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*