Казочка про зарозумілого Тантала на польсько-український лад

Ф е й л е т о н

■ Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl №51, 2017-12-17

Він їхав з України до Польщі автомобілем на варшавських номерах. На кордоні в Гребенному він поїхав у євросоюзну чергу. «Що ви тут робите?» – зверхньо крикнув польський прикордонник, побачивши на склі український прапорець. Це історія Михайла Кертичака, українця з Варшави, громадянина Євросоюзу.

Вистачило одного маленького прапорця, щоб перекреслити права пана Михайла як громадянина, зрештою, теж як людини. Звісно, не на папері, а в голові прикордонника. Маєш український прапорець на склі – значить, отримуй «у промоції» і зверхність, і зневагу, і погорду.
Небезпечне майбуття таких побутових ситуацій на початку листопада добре описав радник міністра закордонних справ України Тарас Качка під час дискусії у Фонді Баторія у Варшаві «Польсько-українська криза та Східне партнерство» (про неї «НС» писало детально у № 50). На його переконання, кордон є реальною перешкодою для розвитку польсько-українських відносин на всіх рівнях.
– Кордон, як і раніше, існує, тому що Польща в Євросоюзі, а Україна ні, – наголошував Т. Качка. – І якщо цей кордон буде більш відкритим, це також означатиме інтеґрацію України з Європейським Союзом, незалежно від того, чи буде вона його членом з формальної точки зору, чи ні.
Польська аудиторія, судячи з висловлювань учасників дискусії, сприйняла це твердження дуже дослівно і вузько. Так, звісно, кордон і проблеми там існують. Це дуже довге чекання, ще й українське законодавство, яке змушує людей купувати дешевші авто на європейських номерах, твердили польські учасники.
Але Т. Качка мав на увазі щось інше, на що польські експерти не прореаґували або просто не звернули уваги. Йому йшлося не стільки про погану інфраструктуру, скільки про погану настроєвість кордону. Перефразовуючи: якщо кордон України з Білоруссю чи Молдовою – це поріг, котрий треба переступити і стати на цей сам рівень, то у випадку України з Польщею – це сходи, якими треба повзти вгору. Звісно, можна знайти арґументи, що українці самі викликали «будівництво» цих сходів, проте це не заперечує факту, що польський кордон зустрічає південно-східних сусідів зверхньо, і поки він не випромінюватиме ментально близьких українцям інтонацій, він залишатиметься значним бар’єром на дорозі євроінтеґрації українського суспільства.
Продовжуючи думку Т. Качки, погане випромінювання кордону не тільки перешкоджає українцям ментально наблизитися до ЄС, воно так само вкладає погані коди в польсько-українські ініціативи. Особливо останнім часом в історії з пам’ятниками частина публічних осіб впала у стереотипну і досить небезпечну казочку про «панів-поляків і недоуків-українців». Розмови з різних рівнів, змушування з позиції сили не ворожить нічого доброго відносинам Польщі та України, а що гірше – взаєминам поляків та українців.
І схоже, що в Польщі зарозумілість шукає і знаходить щораз вищі трибуни. Вона відчуває безкарність, проте не відчуває наслідків. У зарозумілого Тантала, сина Зевсового, було кілька шансів виправитися. Улюбленець богів Тантал мав незліченні багатства, володів золотими копальнями, найродючішими полями, садами і виноградниками.
– Сину мій, – сказав якось йому Зевс, – я виконаю все, що ти побажаєш. Але смертний Тантал пихато відповів своєму батькові: – Мені не потрібні твої милості. Моя доля прекрасніша, ніж доля безсмертних богів.
Тантал був настільки переконаний у своїй всемогутності, що порушував клятви, викрадав святощі з храму свого батька, аж нарешті вбив свого сина Пелопа і подав його м’ясо богам. Скоївши цей страшний злочин, Тантал хотів перевірити, чи боги дійсно все знають.
За цей злочин боги вислали його в підземне царство, де він зносить нестерпні «Танталові муки», весь час відчуваючи голод і спрагу. Стоячи по шию у воді, він не може дістати води; бачучи навколо себе розкішні плоди, він не може дотягнутися до них.
До жахливого злочину і вічних мук Тантала довела пиха. Хоч спочатку здавалося, що все буде вічним: і любов батька-бога, і багатство, і всевладдя. Таке переконання дозволяло йому легко знущатися з богів, навіть цього не помічаючи: самозакохані люди взагалі дуже легко ображають інших, але при цьому дуже чутливі до образ на свою адресу. Навіть у страшному сні Тантал не міг уявити, яка вічність його чекає.
У нас, схоже, те саме: проблеми на кордоні, пам’ятники, дискусії про минуле здаються вже невід’ємним радіаційним фоном польсько-українських взаємин. Спочатку це вражало, потім лякало, а відтак звиклося. Статус-кво, який колись був ненормальним, виявився жаданою метою, коли стало ще гірше. Чим більше пихи і власного «я», тим більше нападів на людей, які не виглядають на поляків чи не говорять польською мовою (тільки за останній тиждень я нарахував три такі випадки).
Усе це, як у міфі про Тантала, пов’язане. І страшна відплата, нестерпні Танталові муки – щойно грядуть.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті