Віра ІвановаМІҐРАНТИ2009-03-04

Херсонська фірма пообіцяла двом українкам роботу у Варшаві з зарплатнею у розмірі тисячу доларів. Коли заробітчанки приїхали до столиці Польщі, то виявилося, що тут на них ніхто не чекає, жити й працювати нема де.
45-річна Валентина (імена жінок змінені) вже шість років була безробітною. Вона жила в селі на Херсонщині, працювала на власній землі, але й та не давала особливого прибутку. З початком економічної кризи заробити на життя стало взагалі неможливо.
– Що в нас зараз твориться в Україні! – бідкається пані Валентина. – У мене не було іншого виходу, ніж їхати на заробітки. Почала шукати оголошення.

У різних газетах на очі траплялася інформація однієї і тієї ж фірми. Оголошення не зникало досить довго і я вирішила, що це не “одноденка”, що збирає гроші, а потім “підприємство” щезає, тож можна спокійно туди звертатися. Там мені та ще чотирьом заробітчанам пообіцяли “золоті гори”. Сказали, що вистачить доїхати до Львова, а звідти нас довезуть прямо у Варшаву на роботу, де платитимуть аж тисячу доларів на місяць! Говорили також, що не треба знати польської мови, нас і так розумітимуть.
Тож жінки заплатили працівникам фірми, назва якої в оголошенні навіть не була вказана, по 250 євро. Їм допомогли із запрошеннями на роботу, пані Валентина виробила піврічну візу в Польщу і разом із 58-річною пенсіонеркою пані Оленою вирушила до Львова. Звідти ніхто не супроводжував жінок до Варшави, лише по телефону якась “пані Оксана” розповіла, як доїхати до столиці сусідньої держави.
– Ми приїхали на “Стадіон” о 5 годині ранку, – пояснює пані Валентина. – Сиділи на морозі, доки не відкрився автовокзал. Довелося чекати до восьмої години, бо раніше дзвонити до працедавців нам заборонили.
Коли українки додзвонилися за номером, який їм дали у Херсоні, то виявилося, що працедавець про них навіть не здогадувалася. Жінка, яка відповіла на телефонний дзвінок, запевнила заробітчанок, що її ніхто про це не попереджав і пояснила, що жодної роботи для них немає.
– Полька нам запропонувала житло на три дні, за цей час нам треба було знайти інше помешкання та найважливіше – роботу, – згадує пані Валентина. – Ми побували в православній церкві та дали оголошення в газеті. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що то були вихідні. На щастя, одна з українок, яка працювала в польки, згадала про роботу неподалік Варшави у теплицях. Вона подзвонила туди та порекомендувала нас.
Пані Валентина дуже рада, що потрапила туди на роботу. Каже, що за два дні неважкої праці в теплицях їм уже заплатили 100 злотих, аби жінки могли купити собі їсти. Радіє також пані Олена, самотня пенсіонерка, яка в Україні живе лише за 520 гривень на місяць і в якої вдома вже мало що працює справно.
Жінки працюють щодня без вихідних і навіть не здогадуються, у якій місцевості знаходяться, бо “тут усе написано по-ненашому”. Знають лише, що живуть 45 кілометрів від Варшави і що не будуть брати вихідних, бо не хочуть втратити ані дня з піврічної візи. Вони ночують з іншими заробітчанками по три-чотири особи в кімнаті і вдячні полякам, бо ті їм допомогли. Пані Валентина після повернення додому збирається забрати в аферистів заплачені нею 250 євро.
Примітка: Фірма, працівники якої обманули пані Валентину та пані Олену, була розрекламована в досить відомих на Херсонщині газетах – “Дніпровський проспект”, “З рук у руки” та “Шукаю роботу”. Адреса фірми у Херсоні: вул. Комсомольська, 13, кабінет 14.

“Наше слово” №10, 8 березня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Міграція

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*