Валентина Соболь ■ ПОДІЇ ■ №12, 2025-03-23

22 i 23 лютого – дні, передостанній та останній, перед повномасштабним вторгненням росії на землі незалежної України 24 лютого 2022 року – відродили в пам’яті вірш Максима Рильського. У вірші 1943 року «Останній день: відповідь на анкету журналу “Україна” про останній день перед війною» воістину як у щоденнику зафіксовано кожну мить сонячного дня. Останнього під блакиттю неба без бомб. Кольори («полуменіли полуниці», троянди – «біла, кремова, червона»), голоси рідних і друзів, посмішки зустрічних, запахи, динаміка дії («з тролейбуса пурхнув я, мов юнак», аби зустріти на вокзалі кохану) стають символами щемкого щастя: день у Києві під мирним небом 21 червня 1941-го –  це вже і  наш день 23 лютого 2022-го. Останній мирний день. І наш день сьогодні – 24 лютого 2025-го. Три роки від початку повномасштабної війни і довгих 11 років, відколи почалася війна на Сході. І понад триста, відколи росія хоче знищити нас.

«Розгублена/Рішуча. Історії рішень українських жінок у воєнний час»

Український дім у Варшаві 22 лютого гостинно відкрив свої двері для презентації збірки книжки «Розгублена/Рішуча. Історії рішень українських жінок у воєнний час». Мені пощастило купити 256-й примірник з тисячі надрукованих. Видавець «Probooks». Книжку підписано до друку 1 липня 2024 року. Команда, яка працювала над цією незвичайною книжкою, – це молоді жінки й дівчата: продюсерка й комунікаційниця Марія Курашкіна, головна редакторка й упорядниця Поліна Солянко, видавчиня Марія Міхеєва, дизайнерка, ілюстраторка та верстальниця Олена Квятковська, літературна редакторка Валерія Кірікова, коректорка Ната Коваль, інтерв’юерки Анна Понюк, Олена Зборовська, Катерина Алєксєєнко, Маргарита Зіньова, Лейла Алієва, копірайтерки Магда Кривояз, Наталя Мазуренко, Світлана Солдак, Поліна Солянко, Вікторія Комаровська, Катерина Смірновська, Ксенія Кисиличин, юристки Катерина Цвєткова, Катерина Манойленко,  координаторка Альона Шарпіло.

Чому ця книжка особлива? Бо ж у ній 60 записаних інтерв’юерками oral history: сповідей, розповідей, зізнань саме жінок з найрізноманітніших міст, містечок, сіл України. Як підкреслено в анотації, втручання редакції в авторські тексти було мінімальним, а наприкінці кожного окремого тексту подано чіткі дати, коли саме було взяте те чи інше інтерв‘ю. Представниці прекрасної статті в годину випробувань зуміли подолати найбільшого ворога, яким є страх. Монтень у книзі «Досліди» (в розділі 18-му «Про страх») наголошує, що немає іншої такої пристрасті, яка «вибивала б наш розум із належної йому колії більшою мірою, аніж оця». Навіть у найміцніших психічно напад страху може породжувати жахливе осліплення. Для погамування страху потрібна несамовита міць і сила духу. «…Не опустила руки й навчилася психологічно витягувати себе з прірви», – якось так, на перший погляд, по-буденному говорить одна з тих 60 незламних, 57-річна Олена Москаленко з селища Зеленівка, що на Херсонщині. А їх таких, наших знаних і безіменних героїнь – тисячі тисяч…

Марія Матіос

Наступного дня, 23 лютого, там же, в Українському домі була неповторна Марія Матіос, зокрема з презентацією нового роману «Жінці можна довіряти». Її твори широко знані і перекладені багатьма мовами. Наприклад, «Солодка Даруся» – тринадцятьма. Зокрема польською – випускниця Варшавської україністики Анна Коженьовська-Бігун переклала і названий твір, і книжки «Нація» та «Майже ніколи не навпаки».

«Я Марія Матіос, мати бджіл і мати ос» – жартуючи письменниця вміло вчить правильності наголосу в прізвищі. І то не лише у її власному. Бо ж у рідному хуторі Сірук, де було 13 будинків, вісім ґаздів то були, власне, носії цього прізвища Матіос. У 1947-му забрали всіх, крім хворих на тиф…

«Я забуду, – каже письменниця, – що вчора робила, але ніколи не забуду, як моя бабця виховала повагу до себе. Мала я три рочки, бігла на мороз, а услід почула: “Верніться, Марічко, бо заслабнете!” Ніби я біжу планетою, як мені малій здавалося, хоча я навіки вросла в ту землю, де стоїть на хуторі 150-літній дуб…».

Отже, людина без місця пам’яті слаба. В останні роки ця тема глибоко досліджується багатьма науковцями, назвімо тут праці П’єра Нори «Теперішнє, нація, пам’ять» (переклад з французької Aндрія Рєпи, Київ, 2014), Pierre Nora «Między pamięcią a historią» (Gdańsk, 2022). Без сумніву, звернутися варто і до книжки розмов Павла Родака з французькими дослідниками: Paweł Rodak «Pismo, książka, lektura/ Rozmowy: Le Goff, Chartier, Hébrard, Fabre, Lejeune» (Warszawa, 2009). Ця цінна праця є також у перекладі українською: Павло Родак «Письмо, книжка, лектура. Розмови» (передмова К. Помяна, переклад українською Олесь Герасим, Варшава, 2016).

Науковці переконують доказами, фактами, логікою, глибиною думки. Митці, однак, можуть більше. Марія Матіос переконує живим словом, почутим від людей і закарбованим у серці: «Маю іти як по мінному полю і розмовляти з людьми. Чую їх добре». Її найголовніша книжка, яка щойно побачила світ, є результатом праці письменниці упродовж 13 років. Поважний том «Букова земля» – це роман-панорама, котра наближає нам долю 500 персон і понад 600 топонімів, це майже півтора мільйона знаків, понад 350 тисяч слів. Але найголовніше тут – людина в подіях часу. Людина, за її переконанням, в усі часи перебуває на полі битви «між Честю і Безчестям, Любов’ю і Ненавистю, Обов’язком і Зрадою», тому ця істина є провідною в усіх творах Марії Матіос.

А навіть стає ключем до назви щойно виданої у 2025 році книжки «Нація: серце навпіл». А Слово Матіос важке, бо правдиве. Відразу думка лине до твору «Солодка Даруся», яка витримала 10 видань, стала об’єктом зацікавлення престижного французького видавництва «Галімар». Та не це хвилює авторку. Бо як сама на зустрічі в Українському домі зізналася: «Я тут, а мені здається, я винна перед тими, хто в окопі. І тоді їду в госпіталь або ж пишу воїнам листи…» Пощастило подарувати пані Марії книжку «Słowo w duszy, dusza w słowie», тут на сторінці 93 є світлина зі щасливого мирного 2012 року: Марія Матіос у колі студентів, докторантів та викладачів Варшавської україністики. 

«Ta chwila podzieliła życie na przed i teraz… Listy z Ukrainy»

А наступного дня, 24 лютого, коли минуло три роки від початку великого російського нападу на незалежну Україну, в польському ПЕН-клубі була презентована наступна книжка-подія «Ta chwila podzieliła życie na przed i teraz… Listy z Ukrainy». 

Редактори Оля Гнатюк, Андрій Куцик, Аркадіуш Моджеєвський присвятили це видання пам’яті полеглих за Україну. Це 29 неповторних за щирістю і силою правди oral history про перші дні війни. Дні шоку, але й мужності, витримки, героїзму, сили духу. Отже, автори цього збірника: Сергій Жадан, Лариса Денисенко, Геннадій Христокін, Любов Галан, Юрій Чорноморець, Наталя Старченко, Іван Леньо, Дарина Морозова, Олег Стефан, Микита (Маріуполь), Тетяна Артушевська, настасія Левкова,  Ірина Цілик, Богдана Романцова, Артем Чапай, Антон Ситор, Підземний Кіндрат,  Павло Кретов, Олена Кретова, Наталя Чернюк, Сергій Шевцов, Валерія Фесік, Ірина Головакіна, Анна Осмоловська, Ірина Мацишина, Оксана Лаврикова, Ольга Гуренко, Оксана Ковтун, Тетяна Нагорняк.

Ця книжка є особливою, знаковою. Дякуючи Валентині Годлевській (переклад з української польською) та Антонові Моджеєвському (переклад з англійської польською), голоси вищеназваних авторыв, а також і мільйонів не згаданих – зазвучали мовою держави, яка рятує і підтримує Україну. І то в той драматичний час, коли, як підкреслено у передмові, «Pierwotny entuzjazm,  bezinteresowna chęć niesienia  pomocy przekształcają się stopniowo w obojętność, a  niekiedy w niechęć. Nie brakuje też przejawów agresji – najczęściej w przestrzeni wirtualnej, ale zdarza się też przemoc bezpośrednia». 

Звучать набатом до світу голоси знаних авторів – акторів, письменників, науковців, музикантів, митців пензля. Але також і зовсім звичайних, незнаних свідків жахіття перших днів повномасштабної війни. Як же важко читати ці розповіді, всі без винятку. Але особливо ж ті, з Бучі та Маріуполя. Справді, з розповідей, властиво, усіх авторів правди oral history про перші дні війни лунають саме такі конкретні історії, які уособлюють мільйони не просто собі подібних, не менш вражаючих, але незнаних ще. Віриться, незнаних до певного часу. Бо ж рано чи пізно все таємне стає відомим.

«Ta wojna nie przez Putina, a przez Rosjan, została wypowiedziana wszystkim Ukraińcom –  umarłym, żywym i nienarodzonym, wojna na unicestwienie naszego narodu, jego przeszłości, teraźniejszości i przyszłości», «Niszczą nas tylko dlatego, że jesteśmy Ukraińcami. Tymczasem niemiecki PEN mówi, że rosyjscy żołnierze są takimi samymi ofiarami wojny, jak ci, których niszczą. Bardzo chciałabym, żeby wszyscy ci liberałowie zobaczyli krew na swoich rękach i żyli dalej z tą wizją, aż do śmierci,» – то голос науковиці-киянки Наталії Старченко в день третього березня і відповідно наступна цитата – з її нотатки в день 10 березня 2022 року.

Під час презентації як цієї унікальної книжки-документа, книжки-оскарження, так і інших, багато говорилося про сильні емоції, які еманують від кожної розповіді. Але це концентрат емоційного інтелекту перших днів боротьби і мужності, сили і стійкості. У горнилі щирої сповіді гартована правда.

Поділитися: