Валерія Гуржий ■ УКРАЇНА ■ №24, 2022-06-12

Протягом перших днів повномасштабного наступу окупантам вдалося захопити низку найбільших міст Херсонщини, а 1 березня російські війська почали артилерійські обстріли самого Херсона. Наразі це місто та більша частина області перебуває під окупацією. Валентина до війни працювала журналісткою, воює на інформаційному фронті й зараз, не покидаючи рідну область. Вона розповіла про життя під окупацією та про ситуацію у регіоні.

Валерія Гуржий: Чи була у тебе можливість виїхати з міста, чи ти вирішила залишитися принципово?

Перші дні можна було поїхати, так само й зараз, але це досить небезпечно, адже «зелених» коридорів досі немає. Я у перші дні боялася виїжджати, оскільки працюю журналісткою. Остерігалася, що в росіян можуть бути мої дані, що вони зупинять і перевірять мене на блокпосту. Зараз у Херсоні медіа не працюють, є один телеканал, який співпрацює з окупантами. Окрім того, мені не хотілося покидати місто взагалі – події тут не було би кому висвітлювати.

Що відбувалося у перші дні та години повномасштабного вторгнення? Як російські війська входили у місто?

У перші години ми всі прокинулися від дзвінків, вибухи почули не одразу. Мені зателефонувала бабуся з криками, що росія нас бомбить, і ми не відразу зрозуміли, що відбувається, бо були сонні. Ми з нею поговорили, заспокоїли її. Тоді було ще темно, ми вирішили лягти спати далі – і тоді почули вибухи. Зрозуміли, що вже не заснемо. Через годину почалися дзвінки від всіх знайомих, родичів, друзів: хтось кудись виїжджає, пропонує або просить про допомогу з евакуацією. Був панічний настрій. Десь о 6 ранку ми вийшли з дому – вирішили заправити машину. На вулиці було багато людей. Матусі з дітками бігли до автомобілів, люди починали масово залишати місто. Пам’ятаю, на заправці була довга черга, і ми стояли десь годину, але так і не заправилися, бо були проблеми з картами та паливом. АЗС не витримували такого навантаження. Коли ми там чекали, пролунав вибух. Ми не розуміли, чи це десь по нас зараз прилетить, чи за містом. У перші дні війни були величезні черги у магазини, банкомати – люди розгрібали все з полиць, знімали готівку, розповсюджувались фейки, що всі банки перестануть працювати. Тоді багато кав’ярень безоплатно годували людей: можна було прийти, взяти з собою у тару або пообідати на місці. Але власника одного з таких закладів забрали окупанти, почали погрожувати іншим. Це робилося для того, аби люди не ходили до кафе, а приходили брати російську гуманітарку, створюючи картинку для пропагандистів. Коли вже почалася окупація, у перші дні я не боялася працювати як журналістка. Ми виходили у прямий етер з вулиць, показували свої обличчя, але з кожним днем тиск ставав дедалі сильнішим. Почали викрадати журналістів, активістів, навіть адміністраторів місцевих груп у фейсбуці – я розуміла, що тиснуть на всіх, хто хоч якось може вплинути на думку людей.

Яка зараз у місті та області ситуація з продуктами, чи є у будинках світло, вода та газ?

У нас із початку окупації склалася складна ситуація з харчами і особливо – з медикаментами. Спочатку люди почали згрібати все з полиць. Потім стало зрозуміло, що їжу немає звідки завозити, адже гуманітарні конвої до нас не пропускали. Були періоди, коли крупи просто пропали. Будь-які харчі було майже нереально купити. Згодом ситуація покращилася, щось почали завозити з області, з’явилася мука – запрацював хлібзавод. Стали продавати хліб, а до цього ми взагалі сиділи без нього. В області мешканці ледве виживали: якщо в Херсоні були якісь запаси, склади, то там магазини зачинилися і не було нічого, і зараз люди так і перебувають там на межі виживання. Рятує нас лише те, що ми аграрний регіон, і вже трохи почався сезон врожаю, тому ми можемо себе забезпечити хоча б овочами. Наразі продукти у місті є, дефіциту немає. На полицях 60% харчів – російські, 40% – українські. Загарбники завозять українську продукцію з інших окупованих територій або із залишків на складах. Цей запас скоро може закінчитися, російських харчів з’являється все більше. Якщо раніше ми принципово шукали тільки українські продукти, то зараз це набагато складніше. Люди вже почали брати, що є, тому що потрібно якось виживати і щось їсти. 

Спочатку ціни були дуже високі. Зараз вони лишаються такими на ковбасу – 400-600 гривень за кілограм (58-87 злотих), м’ясо – від 200 і вище гривень за кілограм (від 30 злотих), яйця були по 70-80 гривень за 10 штук (10-12 злотих), зараз ціни падають до 20 гривень за 10 штук (близько 5 злотих), але на них немає українського маркування. Міські комунікації у місті працюють без перебоїв, а в області через обстріли дуже багато населених пунктів по черзі залишаються то без світла, то без газу, то без води. Всі ми постійно сидимо без зв’язку. За комунальні послуги ми сплачуємо у гривнях тим постачальникам, що були й до війни. Також дуже складна ситуація з медикаментами, аптеки порожні. Із середини травня їх почали завозити з Криму. Це нелегально. Виглядає це так – якась жіночка продає ліки з автомобіля. Люди не отримують належної консультації, незрозуміло, в яких умовах зберігалися ці медикаменти. 

Ціни на них теж високі?

Вищі в  декілька разів.

Яка валюта зараз у Херсоні та області? Чула, що нібито хотіли впроваджувати рублі.

Так, багато говорили, що сюди почали їх звозити, але у Херсоні та області немає цін у рублях. Є люди, які з автомобілів щось продають, і у них на картонках написано «Обміняю рублі», як було у 90-х. Думаю це пов’язано з тим, що деякі мешканці почали їздити до Криму, закуповувати там продукти і привозити сюди, щоби хоч якось забезпечити населення.

В області часто йдуть бої. До того ж, ми знаємо, що окупанти люблять «обстрілювати самі себе», яка ситуація зі стріляниною у місті?

В області постійно ведуться бойові дії. У Херсоні ми чуємо лише відголоски цих вибухів. По місту зараз не стріляють, а на Херсонщині страждає дуже багато сіл. Деякі селища зруйновані наполовину, люди залишилися без даху над головою. Нещодавно був обстріл автомобільної колони зі 100 машин, які намагалися виїхати – 3 людини загинули, 6 дістали поранення. Також недавно ми чули декілька днів підряд гучні вибухи. Херсонці почали розрізняти, де і від чого гримить. Цього разу це було у небі – спрацьовувало ППО, ми бачили хмаринки, які з’являються після збиття ракети чи літака. Я здивувалася, що російські ППО спрацьовують, та ще й якісно. Потім виявилося, що окупанти обстрілювали самі себе. Є очевидці, які розповідали, що вильоти відбувалися з одного із мікрорайонів Херсона та з міста Олешки. Люди чули виліт, а через декілька годин ми бачили російські новини, у яких розповідали про збиту ракету, яку нібито випустили з підконтрольної Україні території. Коли був обстріл Голої Пристані, люди розуміли, що ракети летіли зі сторони окупованої росіянами землі. Так само й тут: вони самі запускали ракети і самі їх збивали, аби створити картинку для медіа чи для керівництва, мовляв, дивіться, які ми молодці. Зараз у нас «гарячі» точки – це Олександрівка, Станіслав і Велика Олександрівка, моє рідне селище. Там перебували моя мама і дитина. Коли все це почалося, вони виїхали звідти, тому мені зараз трохи спокійніше, я як журналістка розумію, що до них ніхто не прийде.

Із перших днів окупації у місті проходили масштабні проукраїнські мітинги. Чи продовжуються вони зараз і чи були випадки арештів чи викрадень їхніх учасників?

Перший протест відбувся, коли окупаційна влада заявила про плани на «референдум». У цей же день люди масово вийшли на вулиці. Тоді ми ще побоювалися залишати домівки, тому що у мене, наприклад, під будинком стояли БТР і блокпости. Тож до цього мітингу люди не виходили нікуди близько тижня. Пам’ятаю, ми йшли вранці і пішки, бо боялися їхати на авто. Тоді вулицями крокувало багато людей і всі – в одному напрямку. На площу, де мав бути мітинг, прийшло близько 6 тисяч осіб – це був шалений натовп. Люди спілкувалися та підтримували одне одного. Пам’ятаю, я знімала відео і чоловіки поряд підняли, підсадили мене на карниз, щоби добре було видно картинку. Коли протест закінчувався, ми вирішили прогулятися містом, і це була віддушина: ось ти сидів вдома, боявся вийти, а тепер ідеш разом з іншими людьми вулицями свого міста. Таких масштабних і крутезних мітингів було десь 3, потім вони почали меншати, тому що в Херсон завезли спеціалізовану російську поліцію, яка мала за завдання їх розганяти. У цей же час почалися викрадення, демонстрантів закидали світло-шумовими гранатами, все це стало більш небезпечно. За цей час росіяни викрали дуже багато активістів, чимало зараз перебувають у полоні. Я спілкувалася, з ким могла – люди розповідають, що не знають, де їх тримали. Їх забирали з мішками на голові, які знімали тільки у приміщенні, допитували: питали, чи знають вони АТОвців, активістів, де проживають. Із цих людей вибивали інформацію. Тих, хто був більш активний – наприклад, є у нас в Новій Каховці один журналіст – намагалися зламати морально. Тиснули, били;  детально про те, що там відбувається, мало хто розповідає, тому що багато людей бояться. 

Була історія з моїм знайомим. На вулиці підійшли перевірити документи і забрали до з’ясування обставин, пізніше я побачила повідомлення про те, що він зник, і рідні дізналися про це лише з російського відео в соціальній мережі, де він на камеру зізнається, що нібито співпрацював з СБУ, робив наводки і тому подібне. Хоча його родичі кажуть, що він таким не займався, а був простим викладачем в університеті. Він досі у полоні, і таке трапляється часто.

Як часто на вулицях перевіряють документи та чи багато блокпостів у місті?

Блокпостів дуже багато. Їх встановлюють зазвичай в одних і тих же місяцях, перевіряють на них документи і багажник. Пасажирів не чіпають. Ми вперше на блокпост потрапили 9 травня, тоді їх виставили на одному напрямку по 3-4 штуки. Щоб доїхати до центру – а Херсон невелике місто – нам потрібно було пройти 4 блокпости. В області той, хто хоче виїхати на підконтрольну Україні територію, має пройти їх близько 54 (на момент публікації інтерв’ю українські військові повідомили, що росія повністю заблокувала виїзд з області на підконтрольні Києву території – ред.). Там все жорсткіше. Перевіряють документи, все, що ти везеш, та телефони. Якщо хоча б в однієї людини з автобуса знайдуть проукраїнський мемчик – це вже будуть проблеми. Мої знайомі розповідали, що коли вони виїжджали, в одного чоловіка у телефоні знайшли пісню «Ой у лузі червона калина», й один з окупантів заявив, що «за це можна було б і розстріляти». Різні історії трапляються. Очевидці говорили, що з ледь не з кожного куща вискакували росіяни і просили сигарет і чогось солодкого.

Часто повідомляють, що на окупованих територіях відбувається примусова мобілізація, чи були подібні випадки у Херсоні?

Поки що такого у регіоні не було, нікого з вулиць насильно не викрадали. Навіть наш головний колаборант Сальдо (Володимир Сальдо обирався міським головою Херсону тричі протягом 2002-2012 років. З початком повномасштабної війни підтримав окупантів і був призначений «головою міської адміністрації», – ред.) на брифінгу казав, що мобілізації не буде. Проте росіяни хотіли провести так званий «референдум», не знаю, чи він відбудеться, але після нього ситуація може змінитися.

Чи небезпечно просто ходити, наприклад, у магазини? Як це відбувається?

Люди з активною позицією залишають телефони вдома. На вулицю треба обов’язково виходити з документами.

Що буде, якщо забув документи?

Якщо натрапиш на блокпост і викличеш підозру в окупантів – а там незрозуміло, що їм в голову стрельне – то тебе можуть забрати до з’ясування обставин. Це не та ситуація, як за мирного життя, коли поліція відвозила у відділок. Так можна потрапити в полон. Особливо це стосується чоловіків призовного віку. Була ситуація, коли на 9 травня вагітна дівчина вийшла з українською стрічкою у косі, її також забрали. Я думаю, що потім відпустили, але все ж. Також не повинно бути патріотичних кольорів, чоловіків часто обстежують на наявність тату.

На інших окупованих територіях неодноразово повідомлялося про захоплення окупантами квартир чи будинків цивільних. Чи були такі випадки на Херсонщині?

У місті таких історій не було, але в області – цілком можливо, тому що там менший контроль, і дуже багато людей виїхало. Там можуть і мародерствувати, і заселятися. У місті окупанти можуть виламати двері, якщо у них є точна наводка, що там перебуває людина, яку вони шукають. Можуть вломитися до квартири, забрати або провести обшук. Так у нас було з одним журналістом: його не могли знайти, він розумна людина і добре переховувався. Тому росіяни вдерлися до його батьків, забрали брата, провели ретельний обшук, його не знайшли, а брата відпустили.

Чи працюють навчальні заклади у регіоні? Яка ситуація із роботою?

По школах – навчання закінчили трохи раніше, на місяць буквально. Діти намагалися вчитися дистанційно, але це було дуже тяжко, особливо для тих, хто живе у селах. Це й постійні обстріли, і  проблеми зі зв’язком. В університетах також дистанційна освіта. Є ВНЗ, які переїхали до інших міст. З роботою ситуація дуже складна. Багато людей втратили джерело заробітку. У мене є знайома жінка, яка досі належала до середнього класу. Ніколи нічого не просила, але зараз опинилася у ситуації, коли вимушена давати оголошення про те, що вона готова помити вікна, посидіти з дітьми, допомогти по господарству. І таких повідомлень дуже багато.

А як щодо закладів охорони здоров’я?

Лікарні працюють, там приймають пацієнтів. Дуже багато людей звертаються із загостренням хронічних хвороб внаслідок стресу, а також після самолікування. Бо вуличні «фармацевти», про яких я вже розповідала, стоять і разом із покупцем ґуґлять протипоказання до препарату.

Який загальний настрій в області? Чи чекають на ЗСУ?

Звичайно, звільнення всі чекають, як у селах, так і у містах. Херсон – це Україна. У місті не стріляють, але атмосфера напружена, ми часто перебуваємо під дулами автоматів. Вийдеш на вулицю – обов’язково побачиш літеру «Z» на автомобілі чи БТР. Зверху там сидять військові, і проїжджаючи повз, вони наставляють на тебе автомати – так вони, мовляв, захищаються. Ти не знаєш, що у них в головах. 

Так, у місті ситуація напружена, але в області люди на межі виживання. Там дійсно можуть, наприклад, ґвалтувати. Поки що невідомо, що відбувається на тих територіях. Ми дуже боїмося дізнатися після звільнення Херсонщини про те, що там відбувалося увесь цей час. Херсон – це, мабуть, єдине місто, яке радіє вибухам. Тому що ми знаємо: якщо стріляють, то вже йдуть ЗСУ. Коли два-три дні не чуємо цього, то починаємо турбуватися. Буває, настає відчай, коли здається, що це не скінчиться ніколи, що нас не звільнять, що ми залишимося отак під окупацією. Це не схиляє людей до співпраці з росіянами, ти просто на кілька днів впадаєш у депресію. Але коли потім бачиш, що вийшли хлопці із синьо-жовтими стрічками, чи хтось на вулиці увімкнув гімн України, чи молодь у дворах співає «Червону калину» – ти встаєш і збираєшся з думками, адже це надихає. 

Про що мрієш особисто ти?

Хочу з відкритим обличчям зняти сюжет про те, як Збройні сили України звільнили Херсонщину та Херсон від окупантів.

Поділитися: