Марина Однорог ■ КУЛЬТУРА ■ №46, 2022-11-13

«Памфір» – художній фільм-драма, режисер та сценарист Дмитро Сухолиткий-Собчук, Україна, 2022, 1 год 42 хв.

«Памфір» – стрічка українського режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука, яка з максимальною чесністю показує історію одного вибору, наслідки якого розплутуються впродовж всього фільму. У «Памфірі», як і у житті – є сміх, біль, любов, віра, сльози, несправедливість, маски, які ретельно промальовуються, щирість, правила та ієрархія.

Незважаючи на те, що «Памфір» – це повнометражний дебют режисера, фільм вже встиг отримати декілька нагород: найкращий повнометражний ігровий фільм Національної премії «Кіноколо», «Найкращий режисер», «Відкриття року», «Найкращий сценарій» та «Найкращий актор» (актор Олександр Яцентюк, що грає головного героя, для якого це теж дебютна робота в повнометражному фільмі). 

Під час зустрічі з глядачами на фестивалі «Ukraїna!» у Варшаві Дмитро зазначив, що після короткометражного фільму «Красна Маланка» його почали вважати експертом щодо Маланки, але йому б дуже не хотілось, щоб після «Памфіра» вважали експертом з контрабанди. Та і сам фільм хоч і має кримінальну лінію, але вона швидше за все допоміжна та максимально візуалізована, але не основна. Саме ця лінія додає помітної динаміки, гумору та болотяно-червоних барв.

В центрі стрічки Леонід (Памфір), який повернувся додому на Західну Україну з заробітків. Раніше чоловік займався контрабандою, але пообіцяв глибоко віруючій дружині, що ніколи не повернеться до цього. Та життєві обставини складаються так, що одні обіцянки, дані близькій людині, доводиться порушити заради іншої. Безумовна любов – одна з найсильніших сюжетних ліній фільму, яка керує багатьма героями. 

Все життя Памфіра складається із постійних виборів: захищати слабших у школі, займатись контрабандою, обрати в дружини жінку з іншою вірою, не мати власної віри, копати криниці, їхати на заробітки, вживати допінг, обирати спільників, відмовлятись повертатись в минуле, планувати майбутнє, порушувати обіцянки заради спасіння сина, не слухати інших. 

За словами героя, Памфір – це скала. І ми справді бачимо перед собою камінь як візуально – кремезний чоловік, який здатен виконувати будь-яку фізичну роботу та може легко побороти відразу декількох противників під час кримінальних сутичок, так і внутрішньо – емоції Леоніда досить стримані та статичні, ніби дещо приглушені. Він не влаштовує істерик, чітко аргументує свою думку і позицію та майже ніколи не йде проти неї. За виключенням випадків, коли вирішується доля його близьких. Якщо Памфір – це камінь, то він обов’язково неотесаний, десь посеред гір, дикий, але нагрітий сонцем – любов’ю своїх рідних та власною до них. 

У стрічці дуже чітко відслідковуються три почуття: надія, віра, любов. Хоча віра тут постає не лише як почуття, але і як певна ритуальність. Навколо головного героя люди, які мають різну віру: дружина ходить в молитовний дім і вважає, що її життям керує лише Бог, батько головного героя православний, для якого віра надзвичайно важлива (він почувається погано, але не буде пити таблетки, бо йде до причастя), мати спокійно ходить з батьком до церкви, але не вирізняється фанатизмом, син – заручник обставин, якому не дають права обрати, у що він хоче вірити, а Памфір – затятий атеїст, хоча заради дружини готовий слухати проповіді пастора. Жертовність присутня у кожному із героїв і наскрізною лінією проходить через весь сюжет.

Інша віра – це те, що кожен з героїв має те, у що вірить. Памфір – що ніколи не повернеться до контрабанди та знову поїде працювати за кордон, а його син піде навчатись і ніколи не повторить долю батька. Син Назар – що батько залишиться з ним хоча б на Маланку. Олена  – що чоловік назавжди покинув займатись контрабандою. Мати Памфіра – що її вчинок нарешті поставить крапку в контрабандному житті синів. Батько – що син таки попросить в нього вибачення за свої вчинки. Брат Віктор – що, змінивши «людину, на яку працює», зможе змінити життя. І кожен має надію, що саме його віра стане реальністю.

Решта кримінальних героїв, які є перешкодою до цілей Памфіра, також мають власну віру – віру у безкарність, вседозволеність та зв’язки у потрібних колах. Їхня віра брудна, брутальна, огидна та цинічна, але саме ці герої із своїми поглядами та вчинками розкривають Памфіра як безстрашного та стійкого, але загнаного звіра.

Ось ця тваринна загнаність прослідковується в багатьох епізодах фільму: сцені сексу на початку, бійці на закинутій території, навіть у завиванні в лісі разом з дружиною та сином (хоча сцена насправді здається дуже смішною), але найбільше у фінальній сцені. 

Тема любові у «Памфірі» однозначно одна з найсильніших. Любові батька до сина, дружини до чоловіка, матері до дитини – безумовної та такої, для якої не існує правил. Любові, якій не потрібні гроші. «Твої гроші не зроблять з тебе ліпшого батька» – це фраза як якір, що вкотре показує зріз українського суспільства, де комусь із батьків часто доводилось або їхати працювати за кордон, або просто працювати на декількох роботах, в той же час втрачаючи зв’язок з дітьми, яким часто увага та турбота були потрібніші, ніж гроші. З любові до батька та бажання, аби він залишився з ним на Маланку, Назар підпалює молитовний дім, уякому були документи батька. Максимально сильний кадр, де в приміщенні згорілої церкви із фрази «Бог є любов» залишилось лише слово «любов». Знищивши все, ти ніколи не знищиш любов. 

Поза внутрішнім світом героїв, дуже сильною є зовнішня складова стрічки. Справжні українські Карпати без красивих кадрів з дронів – туманні, з болотом, зі своїми традиціями, роверами, кіньми, старими автівками, магазинами, мовою – це не просто декорації, а частина характерів та виборів героїв. 

Впродовж всього фільму ми бачимо підготовку до святкування Маланки, багато костюмів та спроба кожного виділитись і бути особливим. Відкритим залишається питання: чи герої дозволяють вдягнути собі маску лише на Маланку, чи ця маска є проявом їхнього справжнього єства і показати його вони можуть лише раз в рік. Адже формат своєрідного карнавалу, гри дозволяє приміряти на себе будь-який образ і бути в ньому на 100%. Саме на фоні святкування Маланки, в макабричному хаосі розвивається чи не найбільш драматична та емоційна сцена фільму. 

За словами режисера Сухолиткого-Собчука, вибір локацій для фільму був дуже важливим. Деякі доводилось перероблювати або робити з нуля, аби вони відповідали сюжету фільму. Наприклад, перефарбувати стіни у зелений, адже саме цей колір асоціювався з бандою та небезпекою. Деякі кадри насправді виглядали дещо сюрреалістично та психоделічно, але точно абсолютно природньо для середовища, в якому перебували герої.

Лабіринти та тунелі – ще один художній прийом, який показує з однієї сторони заплутаність головного героя, з іншої – прямий натяк на шляхи контрабанди. Саме цими лабіринтами впродовж всього фільму режисер і проводить глядачів, максимально наближуючи їх до героїв, щоб можна було почути стукіт серця або запах крові. 

Незважаючи на те, що для багатьох акторів стрічка стала дебютною, під час перегляду їх не ділиш на професійних та непрофесійних. Можливо, причина в глибинному підході до роботи режисера, який допоміг кожному максимально вжитися в роль та розкритися. Здається, що допомогли розкритись і умови, в які їх помістили, адже при перегляді складається враження, що вони все життя їздять на ровері, ходять в молитовний дім, копають криниці та носять цигарки за вухом. 

Герої «Памфіра» об’ємні, гармонійні, схожі на тих людей, яких ми можемо побачити в українських Карпатах, їхні історії не вигадані, їхні думки не принесені іншою культурою. 

Фільм, знятий під час ковідного локдауну, а показаний під час повномасштабної війни в Україні, міг би здаватися недоречним, коли майже весь кінематограф крутиться навколо болючої теми війни, але і в «Памфірі» є війна, яка ще тоді в суспільстві не сприймалась повномасштабною і деякі жертви (смерті на фронті) не були зрозумілі. 

Режисер демонструє нам історію вибору, помилки та яку ціну доводиться за них платити в середовищі, де процвітає корупція та ієрархія. Якщо Памфір – це камінь, а його робота – копати криниці, то доречно буде сказати, що ми спостерігаємо, як «вода камінь точить», але зовнішнє середовище має подекуди сильніший вплив, ніж внутрішні цінності. Але в наших силах не повторити помилки своїх предків і продовжувати любити.

Поділитися: