КОМЕНТАР: Перемиська політика цифр

Михайло Пульковський, Анна Дрозд, Степан Заброварний, Оля СолярПОГЛЯДИ2010-06-03

Михайло Пульковський, голова правління Товариства “Український народний дім”
У звіті НКП вражає кількість українців у Перемишлі – усього 139 чоловік. Не знаємо, на якій основі нараховано саме стільки. Знання цифр та логіка їх коментування автором звіту також гідні подиву: у самій тільки “Шашкевичівці” майже 200 учнів. Невірогідні дані не перевірялися на згідність із дійсністю, напр., з офіційною кількістю вірних перемиської парафії УГКЦ, яких майже 1300 чоловік. Переважна більшість – українці. Однозначний висновок такий, що у звіті НКП дані про кількість українців у Перемишлі занижені в 10 разів.

Чи цифра 139 – це результат некомпетентності чиновника НКП або ж це похвала міській раді Перемишля за ставлення до української національної меншини? Здається, слід вибрати друге. І саме це насторожує. Політику перемиської влади стосовно українців усі мали нагоду пізнати на прикладі Народного дому.

Анна Дрозд, голова Перемиського гуртка ОУП
Дві істини – абсурд, але в Перемишлі – це факт…
Чи можливо позитивно оцінити виконання завдань, які ставить закон про нацменшини, якщо вже в питанні кількості членів української спільноти подано неправдиву цифру? НКП повідомляє також про фінансові затрати на українську меншість: у середньому на рік на одного українця витрачається 8486 зл. Повна абстракція! Відколи ж то Український народний дім вийшов з ролі опудала?
Якщо міське управління виконало законні обов’язки, то чому українська громада має інший погляд на цю справу? Місто розробило “Стратегію успіху”, яку контролери оцінили позитивно – однак це дивує, тому що авторами та виконавцями багатьох ініціатив у рамках цієї стратегії були місцеві неурядові організації, серед них і ОУП. А перешкод, чинених містом, було чимало. НКП ствердила, що немає скарг. Чому їх нема? Наша меншина після багатьох звернень до міської влади, метою яких було здобуття в неї пошани для наших меншинних прав, дійшла до висновку, що вони не приносять результатів. Скарги пішли… до вищих інстанцій.
Коментар президента Р. Хоми про результати контролю – це непорозуміння. Він показує, що господар міста не помічає власної некомпетентності та браку належної орієнтації в автора підсумків контролю. Прикро, але українці в Перемишлі стоять перед вимушеною потребою доведення, що ми були, є і будемо мешканцями цього міста. А про недотримання наших прав НКП та президентові Перемишля ми постараємося довести самі.

Степан Заброварний, професор, громадський діяч
Похвала Глупоті – тільки так, услід за сатирою великого європейця Еразма Роттердамського 500-літньої давності, можна б розцінити текст Н. Зєнталя, що містить звіт НКП, а в ньому – не відомо ким встановлене число 139 українців у Перемишлі, а також позитивну оцінку виконання завдань місцевої влади щодо національних меншин та самовдоволення результатами контролю мера міста. Чи не слід було б контролерам спитати про все це і в другої сторони? А так усе це – вигадки, облуда та самообман.
Польща 2004 р. увійшла в Європейський Союз – однак ті, що пишуть звіти, європейцями так і не стали. Щодо чисельності українців – то ще перед ІІ Світовою війною практикувалося фальсифікування переписів населення, а тепер прийшла пора тероризування страхом. І хоч минули часи воєнної і післявоєнної збройної боротьби між обома народами, в основі якої лежала віками нагромаджувана ненависть, то сама причина не тільки не зникла, але їй у Польщі надається нового дихання. Особливо останніми роками, коли відійшли з цього світу учасники й свідки цієї борні, нові покоління (виховані на писаннях Едварда Пруса і йому подібних?) без передишки новими методами психічного тероризму поборюють залишки непокірних і гордих нащадків козацьких традицій: вони раді б нас бачити десь на узбіччі суспільного життя, разом із ромами.

д-р Оля Соляр, викладач вищої Східної європейської школи в Перемишлі
“Усе ж українці соромляться признатися, що вони – українці. 139 – це ж смішно. Однак це показує, що вони не шанують свого походження. Оцінили себе самі”, – такий коментар написав на дискусійному інтернет-форумі під статтею в “Новинах” один мешканець Перемишля.
Невже це сором? Може, це страх?
У Перемишлі треба пожити, щоб відчути не висловлювану, але ж відчутну повсякденну нехіть більшості. Вона – немов тихий шелест за оркестром, перед яким конферансьє з цинічною посмішкою звертається до публіки словами мера Перемишля: “Ми радіємо результатами цього контролю. Це один з доказів, що закиди щодо мене про брак добрих бажань або непомітне зацікавлення національними меншинами, які проживають у Перемишлі, не обґрунтовані справжнім станом”. Ґротеск.
Життя показало, що у вагони вантажать людей саме за списком. Краще не бути у списку 139 українців у Перемишлі, підготованому державною Найвищою контрольною палатою .

записав Б.Г.

“Наше слово” №23, 6 червня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*