Олександра Іванюк ■ КУЛЬТУРА ■ №17, 2020-04-26

Через пандемію коронавірусу сфера культури в Україні опинилась за крок до катастрофи. Заплановане урізання коштів означало б цілковите знищення досягнень останніх років: обнулення прориву українського кінематографа, занепаду театру й уповільнення розвитку української літератури, книговидання й популяризації української культури в світі. 

«Втриматися на плаву»

Фінансування культури ніколи не було в Україні пріоритетним і завжди спрямовувалось не на розвиток української культури, а на «виживання» й утримання того, що ледь тримається на плаву. Незважаючи на те, що після розпаду Радянського Союзу Україна отримала у спадок досить розвинуту і розгалужену на той час мережу культурних закладів і мистецьких організацій, економічна турбулентність дев’яностих років відклала культуру у довгу шухляду проблем і викликів молодої незалежної держави. Починаючи з двохтисячних, фінансування культури з державного бюджету почало зростати, але висока інфляція «з’їдала» левову частину коштів. До 2005 року частка витрат на культуру залишалась критично маленькою, складаючи лише 1% бюджетних витрат. Після Помаранчевої революції й аж до початку Революції Гідності цей показник становив 1,7%. Для порівняння, країни Європейського Союзу зазвичай призначають на культуру близько 2-3% витрат бюджету. Натомість сусідній Польщі,  котра у цьому сенсі є радше винятком з правил – знадобилося кілька десятиліть, щоб в 2016 і 2017 роках вперше сягнути показника 1% видатків на культуру.

До слова, 2016 і 2017 стали переломними й для України, яка ледь не вдвічі  підвищила витрати на культуру, сягаючи 2% бюджету. Така інвестиція майже миттєво принесла свої плоди, що позначилось на стрімкому розвиткові української кіноіндустрії, видавничого ринку, літератури, театру, популяризації української музики й покращення образу України в світі. Окрім збільшення бюджетних коштів, а також коштів місцевих бюджетів, розвитку культури посприяли також законодавчі ініціативи, що обмежили ввезення до України російських книжок, заборонили деякі російські фільми й серіали, збільшили кількість україномовних пісень на радіостанціях за допомогою квот тощо.

Нова державна політика: Українські інститут книги та культурний фонд

У 2016 році почав діяти довгоочікуваний Український інститут книги, покликаний підтримувати книговидавничу справу, стимулювати перекладацьку діяльність й популяризувати українську культуру за кордоном та формувати державну політику в культурній галузі. Рік пізніше було засновано Український культурний фонд, відповідальний за вироблення конкурентоспроможного на світовому ринку культурного продукту, а також покликаний популяризувати українську культуру й підтримувати культурні ініціативи діаспори.

Невипадково саме на 2017-2018 роки припадає ажіотаж довкола сучасної української літератури: за 2018 рік видано найбільшу кількість назв книжок українською мовою за весь час незалежності. Значно зросла також кількість перекладених на українську мову іноземних авторів, відбувся бум дитячої літератури, а проведення книжкових фестивалів, поетичних читань й літературних заходів не лише значно зросло, а й розповсюдилось майже на всю територію України включно з Маріуполем, Запоріжжям, Дніпром, Херсоном. Якщо ще зовсім недавно до цих міст не доїжджали письменники зі своїми презентаціями, то тепер кожне з них може похвалитись власним літературним фестивалем. 

Українські стрічки збирають повні зали

Підтримка державою національного кіновиробництва призвела до ефектних і вражаючих результатів: вперше в історії незалежної України українські стрічки почали збирати повні зали в кінотеатрах, масово брати участь у міжнародних кінофестивалях, конкурсах й отримувати нагороди та схвальні відгуки за кордоном. Так, у 2018 році український фільм «Штангіст» було нагороджено аж чотирма нагородами Міжнародного кінофестивалю короткометражного кіно у Польщі. Того ж року вперше відразу дві українські стрічки, які частково знімали за державні гроші, потрапили до конкурсних програм Каннського кінофестивалю і отримали там три нагороди. У 2019 році фільм українського режисера Валентина Васяновича «Атлантида» переміг у другій за важливістю програмі Венеційського фестивалю «Горизонти», а трагікомедія українського режисера Антоніо Лукіча «Мої думки тихі» отримала спеціальну нагороду журі міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах у секції «На Схід від Заходу». В лютому цього року українська режисерка Ірина Цілик отримала нагороду у номінації найкраща режисерська робота за документальну стрічку «Земля блакитна, ніби апельсин». І це далеко не вичерпний список нагород, відзнак та успіхів українського кінематографа за останні роки.

А найголовніше, кількість українських фільмів зростає семимильними кроками. Якщо у 2011 році в українських кінотеатрах показали лише один фільм українського виробництва, то в 2017 прокат вийшло понад 30 стрічок, як створених за гроші держави, так і без них. В 2018 році вийшло 46 українських стрічок, які частково чи повністю профінансувала держава, з яких у прокат вийшло 35 фільмів українського виробництва. Серед них ігрові, короткометражні, документальні та анімаційні. Така кількість є рекордною для нашої кіноіндустрії. У травні 2018 року Спілкою кінокритиків України навіть було засновано щорічну премію кінокритиків «Кіноколо».

2019 рік став проривом, якщо йдеться про якість українського кіно. Було створено такі кіно шедеври як «Додому» режисера Нарімана Алієва (український претендент на Оскар), «Атлантида» Валентина Васяновича, «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча, «Черкаси» Тимура Ященка, «Гуцулка Ксеня» Олени Дем’яненко та багато інших. Нагадаємо, що деякі з цих фільмів були представлені в кількох польських містах під час щорічного фестивалю українського кіно «Україна» й отримали надзвичайно позитивні відгуки як українських, так і польських глядачів.

Неабиякий фурор в Україні зробив цього року український телесеріал «Спіймати Кайдаша», що базується на повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». До слова, сценарій до серіалу написала відома українська драматургиня й режисерка Наталка Ворожбит, за сценаріями якої зняли відомий і дуже успішний художній фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва «Кіборги. Герої не вмирають» (2017 рік) про оборону Донецького аеропорту під час війни на Донбасі.

Письменник Андрій Любка назвав січень цього року найкращим місяцем в історії українського кіно, адже у широкий прокат вийшло відразу п’ять українських стрічок. Основні причини успіху українського кіно – це відмова від російського контенту, законодавча підтримка кіногалузі й збільшення державного фінансування. Так, у 2017 році «Держкіно» на підтримку українських стрічок виділило 500 млн грн, у 2018 році – майже мільярд. Для порівняння, 2011 року ця сума складала всього 95 млн грн. Цього ж року кінематографія отримає 450 мільйонів, а на фінансування патріотичного кіно – 50 мільйонів.

Українські актори, митці, письменники наголошують на тому, що розвиток української культури можливий лише за системної й продуманої підтримки держави. Відомий поет, письменник і громадський активіст Сергій Жадан зазначає, що саме системність підтримки української культури й робота на перспективу є ключем до подальшого пожвавлення культурно-мистецьких процесів.

Культура знову під загрозою?

Не дивно, що переважна більшість діячів культури й громадських активістів  включились у минулорічну президентську кампанію, агітуючи за попереднього президента Петра Порошенка, адже саме під час його каденції відбулись вищезазначені зміни. З теперішнім президентом Володимиром Зеленським пов’язувались натомість великі побоювання щодо можливого згортання фінансування культурної галузі й швидкого обнулення досягнень останніх років. Ці побоювання лише посились, коли міністром культури став колишній директор одного з українських телеканалів Володимир Бородянський, а сфери  культури й інформполітики об’єднали в одне міністерство). Міністр понад півроку готував нову гуманітарну стратегію, яка дозволила б створити середовище для розвитку культурного капіталу українців, але не встиг її представити громадськості, подавши у відставку вже на початку березня. Відтоді обов’язки міністра тимчасово виконує перша заступниця Оксана Фоменко, зазначаючи, що й гадки не має, хто і коли стане новим міністром. Такий стан справ робить культурну сферу особливо вразливою, адже саме від управлінських рішень і вмотивованості міністра залежить доля багатьох культурних заходів й ініціатив.

У даній ситуації мало кого здивувало те, що коли пандемія коронавірусу докотилась до України, спричинивши загострення фінансових проблем, найбільша загроза зависла саме над культурою: міністр фінансів одразу ж запропонував урізати витрати на неї, плануючи позбавити фінансування низку інституцій у сфері культури: Держкіно – на 750 мільйонів гривень, Український культурний фонд – на 500 мільйонів гривень, Інститут книги – на 150 мільйонів гривень, напрямок туризму – 240 мільйонів гривень. Українські культурні середовища миттєво відреагували на цю урядову ініціативу й провели масові онлайн протести, закликаючи уряд не скорочувати видатки на культуру й не позбавляти роботи мільйона людей, задіяних в секторі культури й мистецтва. Організатори мітингу – Українська Кіноакадемія та Odesa International Film Festival – через соціальні мережі попросили учасників доєднатися до акції, написавши плакати «Ні – знищенню культури!» Варто зазначити, що навіть президент Зеленський під час виступу на церемонії нагородження лауреатів Шевченківської премії 9 березня заявив, що «ми воюємо зараз за нашу державу, за нашу культуру, бо культура – це і є держава, бо культура – це і є наш народ».

Врешті решт, завдяки скоординованим зусиллям діячів культури, активістів, журналістів, депутатів і урядовців – 13 квітня Верховна Рада підтримала фінансування Міністерства культури України в скоригованому бюджеті на 2020 рік, зберігши більшість запланованих на культуру видатків (7,8 млрд гривень з 8,6 млрд), що є неабиякою перемогою, адже загроза економії бюджетних грошей за рахунок культури була справді велика. Фінансову підтримку отримає і Український культурний фонд, і Інститут книги, і національні театри (які найбільше постраждали від карантину), і Національна суспільна телерадіокомпанія України. Фінансуватиметься також збереження історико-культурної та архітектурної спадщини й кінематографія. Це дасть шанс українській культурі якщо не розвиватись – то принаймні вижити, що з огляду на суворі реалії сьогодення – і так велика перемога. 

Поділитися: