Анатолій Шорохов ■ ІСТОРІЯ ■ №32, 2022-08-07

Він знаходився при владі менше року, потім був викликаний до Санкт-Петербурга, декілька місяців зазнавав допитів і помер у в’язниці. В першій половині свого життя мав великі статки, наприкінці втратив все, заслуживши, натомість, посмертну славу. Тарас Шевченко назвав його «славний Полуботок», а Симон Петлюра вважав, що його ім’я має носити перший полк незалежної України. Іменем Полуботка названі вулиці, його життєвий шлях відображений у книгах і кінофільмах, на картинах і марках. А почався він зі старовинного міста Чернігова.

Боротьба за владу і багатства

Звідси походили його предки; батько Леонтій Полуботок був чернігівським сотником, пізніше увійшов до кола генеральної старшини. Павло Полуботок виявився спритнішим за батька: 1705 року він став полковником Чернігівським. Через три роки в Україні відбулись радикальні зміни: війна зі шведами, їхня підтримка Мазепою і розправа осатанілого Пйотра Першого із «мазепинцями». Коли (в листопаді 1708 року) московський цар розпорядися скликати старшинську раду у Глухові, то першим сюди примчав саме Павло Полуботок. Мав надію – буде обраний новим гетьманом. Та Пйотр гадав інакше: всіх попередників Мазепи він вважав «зрадниками», а Полуботок видався йому особливо підозрілим.

За деякими джерелами, він промовив: «Цей дуже хитрий, він може зрівнятись із Мазепою». І запропонував обрати Івана Скоропадського. Але, щоб підкупити Полуботка та інших полковників, Пйотр став роздавати їм конфісковані у Мазепи та його соратників землі й маєтки. В грудні 1708 року Полуботок приїхав у Лебедин, де відбувалась розправа над «мазепинцями», і отримав у «вічне володіння» маєток Любеч. Пізніше у його власності опинилося близько 3200 селянських дворів, значна кількість млинів, ґуралень, рудень та гут, він став торгувати зерном, горілкою, тютюном. Прибав маєтки в різних місцях Лівобережжя, найкращі з яких були у Чернігові та його околиці – Застриженні. Полуботок вкладав гроші в дорогі картини, ікони, зброю, золото й коштовності. Він став справжнім козацьким «олігархом», найбагатшою людиною Лівобережжя, хоча це й не забезпечило йому спокою.

Перетворення України на колонію Московії

1717 року померла перша дружина Полуботка, з якою він мав п’ятеро дітей; наступного року полковник Чернігівський одружився вдруге. Про нього ходили чутки, що він підтримує зв’язки з гетьманом-емігрантом Пилипом Орликом. Московські урядовці з підозрілістю стежили за діями козацької старшини. Населення постійно страждало від поборів і дій розташованих в Україні московських військ. Козацькі полки почали використовувати не тільки у військових походах, а й як робочу силу, на будівництві та ритті каналів. Сам Полуботок 1721 року водив загін до Ладоги, де від тяжкої праці, голоду й хвороб померла третина козаків. Він бачив це, але вдіяти нічого не міг.

В липні 1722 року помер Скоропадський. Наказним гетьманом відразу ж був обраний Павло Полуботок. Прийшов і царський указ, який дозволив йому тимчасово виконувати обов’язки гетьмана. Разом з тим, у Глухові знаходились і члени Малоросійської колегії на чолі з президентом – бригадиром Степаном Вельяміновим. Він мав значні повноваження – право розглядати скарги від населення і «захищати» козаків, збирати податки, контролювати діяльність Генеральної військової канцелярії і втручатися в усі сфери життя. Під виглядом «захисту» простого люду це робило розкол у суспільстві і послабляло владу гетьмана. Полуботок намагався протистояти московитам, але сили були нерівні. Кажуть, що Вельямінов заявив йому: «Що твоя служба проти моєї, ти бачиш, що я бригадир і президент, а ти переді мною – ніщо!» Таке ставлення царського «холопа» до очільника козацької держави наочно показало становище, в якому опинилася Україна.

Санкт-Петербург: «Гра кота з мишами…»

Полуботок звертався до царя і високих чиновників з листами, чолобитними й клопотаннями. На самого гетьмана теж постійно йшли доноси. Врешті Пйотр вирішив викликати гетьмана для пояснень до столиці. В червні 1723 року Полуботок разом із представниками козацької старшини виїхав із України. Він тоді не знав, що вже не повернеться. В Санкт-Петербурзі козацьку делегацію зустріли приязно, приймали в палаці і будинках столичної знаті. Але Пйотр був людиною підступною. В той час як українців заколихували дружніми розмовами, він направив до України одного з офіцерів Алєксандра Румянцева, щоб зібрати побільше компрометуючих матеріалів на гетьмана. Однак останній теж був, як кажуть росіяни, «не ликом шитий». Він дізнався про перевірку і негайно віддав наказ знищити все, що могло йому зашкодити. Крім того, в серпні 1723 року на річці Коломак (на Полтавщині) була скликана козацька рада.

До столиці імперії направили дві чолобитні, в яких козацька старшина прохала царя повернути українцям втрачені права й вольності, припинити діяльність Малоросійської колегії і дати можливість обирати гетьмана. Історик і дослідник життя Полуботка Олександр Коваленко вважає, що ці чолобитні були інспіровані самим гетьманом, який не врахував «запальний, екзальтований і експресивний» характер царя. Ознайомившись із чолобитними (а це сталося в таверні!), збуджений, напевно, ще й випитим, Пйотр вибухнув гнівом. Він наказав заарештувати «малоросів» і кинути їх до Петропавлівської фортеці. Гра «кота з мишами» припинилась. 

Петропавлівська фортеця: шлях у безсмертя 

Отже, в листопаді 1723 року Полуботок і його супутники опинилися в напівтемних і сирих казематах фортеці. Розпочались допити й тортури з метою добитися зізнань у скоєнні «злочинів». «Доказів», які привіз Румянцев, було недостатньо: доноси про хабарі, привласнення певних коштів, «недоброзичливість» до вищої влади… А потрібно було щось суттєве, близьке до «державної зради». Та знайшлися й серед українців люди, готові прислужитися тиранові. Так, відомий церковний діяч Феофан Прокопович написав донос про стосунки Полуботка із Пилипом Орликом. Навряд чи це було можливим, але в хід пішло все! А невдовзі в фортецю, до Полуботка, прибув сам імператор. Невідомо, про що вони говорили, але гетьман в цей час був вже тяжко хворий. Помер він 29 грудня 1724 року і був похований на цвинтарі церкви святого Сампсонія за Малою Невою. Така смерть, в протистоянні з тираном, зробила Павла Полуботка безсмертним.

Спадок для нащадків

З його іменем пов’язані дві легенди: перша – що він залишив в одному з англійських банків величезні (на сьогоднішній день) багатства, і друга – що виголосив перед своїм катом Пйотром промову. Золота не знайшли, а от промову вважають по-справжньому золотою. Вона написана явно пізніше і надрукована в історичних працях. Надзвичайно актуальна й сьогодні, бо тиран путін маніакально повторює згубний шлях свого далекого попередника. «Ви засліплені величчю і могутністю, яку послали вам щедроти Божі, не думаєте про Боже правосуддя, – йдеться в промові, – …ви не матимете жодного зиску від розору цілого народу: адже яка то слава – володарювати силою і карами над нікчемними рабами… Подумайте, що ви складатимете звіт Панові всіх панів за несправедливості, яких завдаєте народу…» Багато людей проклинало Пйотра, як і нині проклинають путіна. І є якась вища сила, яка карає катів людських. Пйотр помер у страшних муках через місяць після смерті Полуботка. Кара наздожене й путіна, і потрапить він не до «раю», як любить про це говорити, а зовсім в інше місце.

Поділитися: