Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №32, 2022-08-07

Близько сотні дітей та підлітків віком від 8 до 17 років зі своїми опікунами приїхали з Івано-Франківська на відпочинок до Кошаліна – партнерського міста. Це діти, батьки яких зараз беруть участь у бойових діях або раніше були учасниками війни. Серед них також є ті, які втратили одного з батьків під час війни. Більшість дітей мешкають в Івано-Франківську, однак є і внутрішні переселенці. Двотижневий відпочинок організовує міська влада Кошаліна.

– Спочатку здається, що діти поводяться звично. Проте коли спілкуєшся з ними трохи довше, то бачиш, що в Україні зараз кожна дитина «позначена війною». Вони  запитують не про мультики, а про те, чи є в Польщі комендантська година. Розповідають про своїх батьків, які воюють на кордоні, захищаючи всіх нас. Молодші діти сприймають все на рівні відчуттів, і їм дуже важко під час війни. Тому ми вдячні полякам, що повернули нашим малюкам дитинство, – каже Христина Тимків, опікунка дітей. Вона розповідає, як дівчинка, якій усього 8 років, показувала їй на телефоні, де зараз в Україні відбуваються тривоги – у неї ж бо додаток з картою повітряних тривог. Діти, перебуваючи в Польщі, в безпеці, постійно стежать за можливими ракетними ударами, оскільки в Україні залишилися їхні родини. Мати або батько кожного з 94 дітей, які приїхали на відпочинок до Кошаліна, воююють на Сході України або раніше брали участь в АТО.

Таня, Христина та Юля, яким по 15 років, у Івано-Франківську навчаються у різних школах, а заприятелювали саме у Кошаліні.

– Попри те, що ми прибули дуже пізно, нас гарно прийняли й смачно нагодували. Перші відчуття були дещо незвичні… Незвичним було, що тут немає тривог, й серед ночі не потрібно схоплюватися. Тим не менш, ми жахалися від кожного різкого звуку. Коли рипіли двері в коридорі, ми гадали, що це у когось додаток передає тривогу, – розповідають дівчата. Таня зізнається, що нарешті почувається безпечно. Їй тут подобається, хотіла б у Кошаліні навіть жити. Вона каже, що зараз найважче – не думати про війну, не дивитися новини й вести спокійне життя, тому що ти розумієш: щодня хтось гине, а ти попри це намагаєшся жити і веселитися. А Христина додає:

– До тебе приходить розуміння, що в когось немає їжі, води, когось вбили, а ти живеш нормально, й тому почуваєшся винним. І навіть коли кажуть, щоби ми не переймалися й жили своїм життям – це не заспокоює, – каже Христина.

Дівчата переживають за долю тих, хто зараз знаходиться на окупованих територіях.

– Дуже важко сприймати втрату бійців, навіть коли вони незнайомі, оскільки завдяки тим військовим ми досі живі. Тому ми підтримуємо нашу армію чим можемо й ніколи не забудемо про наших хлопців, – кажуть подруги. Вони щодня волонтерять, їхні родичі підтримують грошима ЗСУ, відстежують долі загиблих та живих бійців…

Діти відпочинком дуже задоволені і вдячні полякам, що змогли сюди приїхати. Програма насичена, аби гості з України хоч трохи відволіклися від думок про війну. Діти відвідали обсерваторію, аквапарк, кіно, побували на морі, брали участь у майстер-класі з танцю і багатьох інших заходах. Тим не менш звук сирени, швидкої чи літака відразу подумки повертає до України.

– Ми хочемо подарувати цим дітям трохи радості під час канікул. Два тижні відпочинку будуть інтенсивними, оскільки для гостей заплановані не лише різні заняття тут, на місці, а й екскурсії. Можливо, дехто з них попливе вперше кораблем і побуває на морі – це, звісно, розваги, але нам важливо, аби діти хоч на хвилину забули про війну, —– каже мер міста Кошаліна Пйотр Єдлінський.

– Нам подобається місто: тут старовинні будинки поряд з сучасними. Ще й прекрасне Балтійське море й класні люди. Ми вдячні волонтерам, які організовують наш відпочинок. Поляки для України роблять дуже багато, й ми їм вкрай вдячні, – кажуть маленькі українці. Дітьми опікуються волонтери з «Pracowni Pozarządowej», які у співпраці з іншими неурядовими організаціями дбають про відпочинок гостей з України.

– Подорож до Кошаліна була важкою, але нас тут прийняли настільки тепло, приязно та душевно, що діти відразу забули про складну дорогу. Тут малюкам повернули кольорове дитинство, – каже Альміра Добрівська, опікунка групи. Вона розповідає, що діти з нетерпінням чекали цієї поїздки, і навіть малята, які не надто хотіли їхати, саме у Кошаліні врешті почали посміхатися. Малі діти спочатку все сприймали напружено, наче налякані «їжачки», але минуло декілька днів, і вони почалися усміхатися і радіти – як звичайні малюки.

– Тут дуже гостинні люди – вони допомагають чим можуть і ставляться як до своїх, щоби тільки нам тут жилося добре, – кажуть Микола, якому 16 років, та 14-літній Андрій. Вони розповідають, що перші ночі на новому місці були незвичними: попри те, що не було сирен, все ж відчувався неспокій. Спочатку батьки телефонували до дітей чи не щодня і питали, як вони почуваються.

– В Україні не знаємо, що відбуватиметься не те що завтра, а наступної хвилини. А тут, в Польщі, живеться тихо, спокійно й добре. Зараз у нас немає безпечних місць, тому що ворог дуже підлий і підступний. Та український народ є незламним та сильним, і ми переможемо! Тому ми хочемо бути корисними і щодня допомагаємо нашим військовим, – кажуть хлопці, які є волонтерами.

– Для мене незвичним було те, що о 23:00 не вимикається світло, як в Україні, коли починається комендантська година. Треба було щоразу нагадувати собі, що ми зараз у Польщі… А коли їздили на пляж, бачили там дуже багато молодих чоловіків. В Україні зараз на вулицях самі жінки, діти та літні люди… Ми постійно реагуємо на незвичні звуки – діти лякаються навіть мотоциклів, які проїжджають неподалік, – каже Альміра Добрівська.

Колись приятелька з Польщі подарувала Альмірі горнятко, на якому було написано: «Приятелі – це янголи, які допомагають нам стати на ноги, коли наші крила забувають, як літати».

– Коли почалася війна, й поляки першими простягнули нам руку допомоги, я відразу сказала: наші крила опалені війною, й поляки ставлять нас на ноги. Саме вони не дають нам впасти, – зі сльозами на очах каже Альміра.

Поділитися: