Ольга Попович ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №38, 2025-09-21

Куди прямуєш, Польщо?

Так званий медовий рік польсько-українських відносин, який припав на 2022-й, залишився в минулому. Наступні два роки позначилися постійною турбулентністю у двосторонніх відносинах. Антиукраїнські настрої у Польщі зростають, а в Україні все частіше говорять про ненадійність польського союзника. До цього додається вплив росії, яка найбільше зацікавлена у погіршенні польсько-українських відносин та «польсько-польська війна», яка призводить до все більшого впливу правих радикалів на польський дискурс. Складається патова ситуація, яка може мати фатальні наслідки для обох країн вже у найближчому майбутньому.

            У 2022 році Польща та поляки здивували не лише цілий світ й Україну, але також і самих себе. Та неймовірна солідарність з Україною, військова підтримка, відкриття кордонів для українських біженців і допомога їм у Польщі – все це відбувалось масово і щиро. Польща різко відчувала загрозу з боку росії. Тоді ще не було зрозуміло, як довго триватиме повномасштабна війна і чи зможуть ЗСУ стримати російську агресію, унеможливлюючи просування росіян до польських кордонів. Через кілька місяців після 24 лютого стало зрозуміло, що війна буде довгою, а Україні вдається стримати агресора. Хоч і загрозу зі сторони росії не було нейтралізовано, але надзвичайно повільне просування російської армії в Україні дало зрозуміти, що кремль буде виснажувати свої сили у цій війні. Тому в найближчий час Європа, зокрема і Польща, у відносній безпеці. 

Для Польщі настав час, коли варто було активно зміцнювати власну безпеку. І мова не лише про нарощування мілітарного потенціалу, але й інформаційної безпеки. З перспективи майже чотирьох років повномасштабної війни росії проти України можна ствердити, що Польща так і не змогла ефективно протидіяти російській дезінформації та адекватно реагувати на поширення російських наративів у польському інфопросторі. Більше того, наважуюсь припустити, що Польща зараз програє росії у цьому елементі гібридної війни. І найгірше, що здебільшого польські політичні еліти навіть не розуміють цього. Без розуміння неможливо виправити ситуацію. Навпаки – російська дезінформація через різні інформаційні канали, прихильних до росії коментаторів і політиків чи звичайних «корисних ідіотів» буде і надалі зміцнюватись, підриваючи безпеку країни. Одним з ключових великих наративів росіян, який спрацював у Польщі, став антиукраїнський наратив.

Цілком очевидним було те, що масовий приїзд до Польщі українських втікачів від війни буде мати вплив на польське суспільство, яке десятиліттями було досить моноетнічним. Хоч українці та поляки мають багато спільних ментальних ознак, однак відмінності таки є. Навіть в одній країні маємо приклади, коли регіонально помітні відмінності у суспільствах. Велика кількість українців у Польщі створила сприятливе тло для російської пропаганди, яка досить легко входила у польський дискурс. 

У Польщі в останні десятиріччя триває перманентне політичне змагання двох основних політичних сил: консервативної Права і Справедливості та ліберальної Громадянської коаліції (раніше Громадянської платформи). За ці роки – а сам процес розпочався після смоленської катастрофи в 2010 році – польське суспільство звикло, але також і втомилось від постійної боротьби між цими обома політичними таборами. Час від часу чутно голос лівих партій, які також поділені і не мають великого впливу у суспільстві. Подібно до лівих, маловпливовою теж є і консервативна з центриським напрямком Польська селянська партія. Під вибори теж зʼявляються нові політичні проєкти, але вони з часом маргіналізуються чи зовсім зникають з політичної сцени Польщі. На цьому тлі, починаючи десь з 2015 року, почали набирати сили праві радикали. Вони однаково критикували і критикують владу урядів ПіС та ГК, хоч ідеологічно їм таки близько до консерваторів ПіС. Праві радикали найбільше, так виглядає, мають у своїх рядах політиків та активістів, які досить легко поширюють наративи, близькі кремлю, зокрема антиукраїнські. Коли в 2023 році розпочалась економічна суперечка між Польщею та Україною, саме політики коаліції радикальних сил Конфедерації найбільш активно поширювали різного роду антиукраїнську дезінформацію. Також їхні політики очолювали рух, який блокував польсько-український кордон. На парламентських виборах у 2023 році Конфедерація набрала 7,16% голосів виборців, посівши пʼяте, останнє місце серед усіх партій та блоків, які пройшли до Сейму. Але вже на президентських виборах у 2025 році кандидат від Конфедерації Славомір Менцен (який очолює політичну силу Нова Надія) набрав понад 14% голосів усіх виборців, а представник Конфедерації Корони Польської, яка у виборах до Сейму стартувала у списках Конфедерації, Ґжеґож Браун – понад 6%. Що разом склало понад 20% голосів усіх виборців у першому турі президентських виборів. Останні кілька місяців опитування щодо рейтингу політичних сил у Польщі стабільно показують для крайніх радикалів третє місце з приблизно 14-17% підтримкою серед всіх опитаних. Зростання популярності крайніх правих відбувається досить стрімко. Найбільше непокоїть той факт, що риторика радикалів тепер постійно присутня у польському медійному просторі. А ця риторика досить агресивна щодо опонентів, з чітким поділом свій/чужий, наповнена популізмом і дезінформацією, зокрема щодо українців. Чи радше – насамперед щодо українців та України. 

            Оскільки популярність правих радикалів у польському суспільстві лиш зростає, то можемо спостерігати за тим, як дві найбільші політичні сили цілком активно почали і свою «боротьбу» за польський електорат. Якщо у консервативного ПіС є більше спільного з виборцем Конфедерації, то от ГК мала б мати абсолютно різні меседжі. Але останнім часом бачимо, що, незважаючи на різне ідеологічне підґрунтя, ліберальна ГК заграє з виборцем радикалів, жонглюючи наративами, які формують крайні праві. 

            Отже, одним з ключових наративів крайніх правих є антиукраїнський наратив. Можна виділити такі основні його складові:

– українці у Польщі мають більше привілеїв, ніж самі поляки;

– українці забирають роботу у поляків;

– українці користаються безкоштовною медичною опікою і їм, а не полякам, надається першість у наданні медичної допомоги;

– українські біженці частіше, ніж поляки порушують закон у Польщі і створюють небезпеку для польських громадян;

– Україна невдячна і сприймає польську підтримку як належне, а тому вимагає кожного разу все більше і більше;

– Україна хоче втягнути Польщу у війну проти росії;

– українці користаються соцвиплатами у Польщі, обкрадаючи тим самим польський бюджет та поляків;

– Польща українізується, а українська мова запроваджується у польських школах, як друга обов’язкова мова;

– Україна не дозволяє гідно поховати жертв волинських злочинів часів Другої світової війни, забороняючи проводити ексгумації.

Якщо порівняти ці основні антиукраїнські дезінформаційні перекази з російськими вкидами у соцмережах та на різних російських пропагандистських ресурсах, то не побачимо жодної різниці. Тому логічно виникає припущення, що весь антиукраїнський наратив у Польщі формується (чи формувався?) у росії, з врахуванням особливостей польських реалій. Частина поширювачів антиукраїнських наративів цілком робить це свідомо, симпатизуючи росії (хто відкрито, а хто приховано), але є також і такі, хто несвідомий своєї ролі у цій російській інформаційній операції. Вони щиро вірять у ці наративи, вважаючи себе дійсно патріотами Польщі. Зрештою, ці наративи абсолютно суголосні з ідеологією радикалів, де етнонаціоналізм є ключовим і домінуючим. Польща вже в своїй історії проходила цей етап – у міжвоєнний період ХХ століття. Тоді ідеї польського ідеолога націоналізму Дмовського стали базовими у політиці Польщі. Варто пригадати, що саме Дмовський свого часу закликав до союзу росією, а українців не розглядав як повноправну з поляками націю. Тепер ідеї Дмовського дещо еволюціонували. росія поки не може вважатись союзною державою, але Україна розглядається виключно як буфер для Польщі, але не як союзник чи партнер. Сучасні прихильники Дмовського не бачать України у НАТО чи ЄС, а українських мігрантів та біженців у Польщі виключно розглядають як робочу силу без прав та власного голосу.

З 90-х років у Польщі Центр дослідження суспільної думки (пол. CBOS) щороку проводить опитування на тему ставлення поляків до інших народів, зокрема й українців. З опитувань за різні роки бачимо, що українці ніколи не тішились особливою симпатією серед поляків. Сплеском стали події 2022 року, після яких вперше за всю історію опитування 51% поляків висловило свою симпатію щодо українців. На 2025 рік дані вже дещо інші, тепер лиш 30% опитаних із симпатією сприймають українців, натомість негативно – 38%. Домінування негативного сприйняття українців польським суспільством над позитивним довший час було незмінним, щоправда в останнє десятиріччя це сприйняття почало змінюватись у кращу сторону. 

Раніше, незважаючи на переважання у поляків антипатії до українців над симпатіями, фактично не фіксувались фізичні чи словесні акти агресії, натомість за останній рік ситуація почала погіршуватись. Тепер досить часто можна спостерігати за агресивною поведінкою зі сторони поляків щодо українців. І цьому, очевидно, сприяють два основні чинники: мільйонна кількість українських громадян у Польщі та відкрита антиукраїнська кампанія у польській політичній дискусії. За всю історію виборчих процесів у Польщі до 2025 року ніколи не було ситуації, коли тема України та українців (та ще й у переважаючій негативній складовій) ставала однією з ключових у передвиборчих дебатах. Президентська кампанія, яка фактично тривала з кінця 2024-го до червня 2025 року, стала першою кампанією, де українська тема постійно була присутня. Антиукраїнські наративи супроводжували кампанію таких радикалів, як Славомір Менцен та Ґжеґож Браун, не згадуючи вже про інших малорейтингових кандидатів. Спробував загравати з консервативним електоратом, використовуючи тему допомоги українцям у Польщі, і Рафал Тшасковський, суперник консерватора Навроцького. Сам же переможець президентських перегонів Кароль Навроцький також досить часто виголошував антиукраїнські тези. Зрештою, перший місяць на посаді президента теж відзначився антиукраїнськими нотками у політиці новообраного президента: накладанням вета на законопроєкт про допомогу українським громадянам та пропозицією внести зміни до двох законів щодо впровадження кримінальної відповідальності за «поширення ідеології бандеризму». 

Антиукраїнський дискурс у Польщі набрав загрозливих форм, почастішали акти агресії щодо українців. Очолюють цей дискурс представники крайніх правих, які нарощують свій політичний вплив у суспільстві. Боротьба за голоси та симпатії електорату часто штовхає більш поміркованих консерваторів у напрямку антиукраїнської риторики радикалів. На жаль, і ліберали не гребують такою риторикою. росія дуже вміло в інформаційному полі підсилює антиукраїнські наративи та запускає все нові. Відносини між Польщею та Україною перестали бути довірливими, а союз виглядає досить ситуативним. Така ситуація прямо загрожує безпеці обох країн. Без розуміння та протидії антиукраїнській риториці Польща стає вразливішою до російської агресії. А в кінцевому варіанті програють обидві держави – Польща та Україна, у виграші буде знову росія, як це вже не раз було у нашій спільній історії. 

Поділитися: