Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №44, 2020-11-08

Коли від дискусії червоніють щоки та безсило опадають руки, а безліч аргументів ведуть розмову щораз дивнішими коліями, тоді приходить час для паузи. Якщо не загальної, то принаймні особистої. Інакше емоції бігтимуть зовсім неконтрольованим і непередбачуваним потоком. Пауза – це шанс повернутися до сутті.

Фото з facebook.com/ogolnopolskistrajkkobiet

Після рішення Конституційного суду (КС) щодо абортів в польському суспільстві знов вибухнули емоції. Знов, бо суспільство давно розділено на два основні табори – провладний і опозиційний. Оскільки все залежить від мінімального відхилення маятнику в той чи інший бік, ці табори на виборах і у суспільних баталіях намагаються перетягнути людей до себе. Останніми роками сильнішою є права сторона з усім своїм ідеологічним інструментарієм. Хочемо чи ні – ми стоїмо на цьому плацдармі. В контексті останніх протестів – одні стоять за право на життя кожного ненародженого, інші – йдуть в мітингах за право на вільний вибір без жорсткого примусу. Такі серйозні питання вимагали б ще серйозніших дискусій і загалом обговорення на широкій суспільно-державно-церковній платформі. Ці дебати вже відбувалися в Польщі, але якщо було вирішено зруйнувати багатолітній консенсус, то вони мали б точитися знов і знов. Так не сталося, тому вулиця і суспільні настрої палають. І те, що конфліктна тема з’явилася несподівано, вказує на те, що ініціаторам не йшлось про серйозний розгляд проблеми, а, на жаль, тільки про політику. І в тому, мабуть, головна суть.

Політичні оглядачі зауважують, що активність Конституційного суду в темі абортів простимульована внутрішніми проблемами правлячої партії «Право і справедливість». До речі, якщо хтось думає, що КС є незалежним, то нехай пригадає, яким чином туди потрапила частина суддів. Однією з причин називають також бажання влади прикрити проблеми в країні, а саме – рекордне зростання захворювань на коронавірус. Ще важливий момент: нещодавна сеймова баталія за права тварин показала, що правляча команда вже не є монолітом. Частина парламентаріїв проголосувала «проти» всупереч волі Ярослава Качинського. Він міг налякатися, що бунтарі та націоналісти з партії «Конфедерація» і сумнозвісний кс. Тадеуш Ридзик створять нове, конкурентне до «ПіС» політичне угрупування. Щоб уникнути нищівного для своєї влади розламу, Ярослав Качинський знов звернувся до важливих для право-радикальних середовищ питань. І при нагоді в своєму стилі поляризував суспільство. В офіційному зверненні він звинуватив протестувальників у порушені норм епідеміологічної безпеки, яке коштуватиме життя багатьох людей. Випадки осквернення храмів назвав атакою на костел і закликав захищати їх «за будь-яку ціну». Коли говорив про те, що в протестах бачить елементи підготовки і вишколу, то прямо вказав, що їх ініціаторами можуть бути зовнішні сили. Уточнення з’явилось дещо пізніше. «Ця атака має знищити Польщу, (…) закінчити історію польського народу. (…) Захищаймо Польщу, захищаймо патріотизм і проявімо в цьому рішучість та відвагу», – сказав Ярослав Качинський. З іншого боку, якщо задуматися, то як, власне, протест та висловлювання інших поглядів мали би знищити державу і народ, яким більше тисячі років? Так чи інакше, слова головного політичного гравця показують, що ми повертаємося до відпрацьованого репертуару: ми – праві, а інакодумці – це зовнішні вороги, не поляки, не патріоти. І знову те саме традиційне «переведення стрілок» – зло йде від протестувальників, а не від того, хто створив конфлікт.

В цій поляризації і схилення влади у бік радикалів для таких громад, як наша, завжди з’являються загрози. Ми вже це чули: біженці розносять небезпечні мікроби, мігранти забирають роботу, сілезці – це приховані німці, українці – націоналісти тощо. Це все вже було і має шанси повернутися. Бо, здається, не мітингувальникам на польських вулицях, а владі потрібні емоції та загострення.

Але пауза і роздуми потрібні усім – без цього переможців не буде. Якщо шукати натхнення для зняття напруги, то його можна знайти у відкритому листі, який підписали близько 30 польських духівників, зокрема відомі кс. Адам Бонєцький та кс. Томаш Достатній. Звернення оприлюднено після проголошення вироку КС. В ньому зазначено: «В їм’я Євангелія ми негайно повинні закінчити використовувати релігію у політичних цілях і покинути переконання у тому, що правові рішення можуть принести стійку зміну вразливості сумлінь, чого ми прагнемо, проголошуючи Євангеліє». Духівники пригадують також, що польська революція часів Солідарності завершилась не потоками крові, а за дискусійним столом. Крім цього священники, які підкреслюють, що не є формальною групою, закликають: боротись з нерівним статусом жінок та чоловіків; не підтримувати радикалів, які відкидають універсальні цінності християнства; не допускати дискримінації з огляду на сексуальну орієнтацію чи походження; зупинити знищення планети. Також вони нагадують, що в час пандемії треба солідарно зайнятись опікою над слабшими, самітними і людьми з особливими потребами; відкритись і встановити діалог між інакодумцями; захищати біженців та мігрантів тощо.

Отже, зараз наш крок, суспільства з усіма його відтінками. Бо віруючі чи ні, ми можемо реалізовувати вищезазначені постулати. І, напевно, не забуксуємо, а підемо вперед. Політики люблять говорити про вирішальну роль народу. То покажімо, якою є ця воля! І не накручуймо себе думками щодо зміни влади шляхом вуличних протестів. Щоправда Україна показує, що це можливо, але ліпше однак зосередитися на силі виборчого бюлетеня в нормальному демократичному циклі. До речі – претендентам на владу в Польщі варто нагадати, щоб врешті постарались, аби маятник виборчих симпатій колихнувся в їхній бік.

Поділитися:

Категорії : Погляди, Політика

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*