Валерія Гуржий ■ УКРАЇНА ■ №45, 2024-11-10

Під час повітряної тривоги в Україні зупиняється більшість масових заходів, лекцій та уроків у навчальних закладах. Хтось прямує до укриття, хтось ігнорує сигнал повітряної тривоги та йде гуляти вулицями або заходить у якийсь заклад та чекає на відбій там.

Культура

Я люблю відвідувати культурні заходи – музичні концерти, театральні вистави, кіносеанси тощо. Ні для кого не секрет, що є такі події, за квитками на які необхідно або «полювати» дуже довго, або купувати за декілька місяців до заходу. І коли нарешті цей довгоочікуваний день настає – збираєшся і йдеш на подію, однак у цей момент, як і більшість українців, думаєш: «Тільки б не було тривоги». Доволі цікаве спостереження. До 24 лютого 2022 року ми не те, що не замислювалися про таке під час відвідування масових заходів, а навіть не думали, що колись мріятимемо про спокій хоча б під час вистави чи кіносеансу. 

Якщо подія відбувається у денний час – це ще пів біди, адже у разі довгої тривоги є вірогідність, що подія продовжиться після відбою. У більшості випадків це стосується музичних концертів та вистав у театрах, адже кінотеатри такого не практикують взагалі, бо в них заплановані розклади сеансів наперед. Проте квитки у більшості випадків залишаються дійсними на наступний показ. У середньому, якщо тривога триває більше 40 хвилин, то подія не відновлюється після відбою – це стосується майже всіх культурних заходів.

Якщо ж подія відбувається у вечірній час, то тривога може негативно впливати на комфорт повернення додому, адже захід триває довше, ніж планувалося. Все ж таки більшість культурних подій відбувається саме у вечірній час, а в українських містах діє комендантська година з 00:00, а громадський транспорт ходить у Києві, наприклад, до 22:00-23:00 в залежності від виду транспорту.

В умовах постійних можливих обстрілів та повітряних тривог українці живуть вже третій рік. Тож всі організатори подій до цього звикли і зазвичай до зупинки заходу під час тривоги ставляться відповідально. У мене був досвід, коли я прийшла на концерт джазової музики під відкритим небом, який перебила повітряна тривога. Тоді ведучий вийшов до мікрофону, повідомив усіх про оголошення тривоги та запросив до укриття, додавши, що концерт продовжиться через 10 хвилин після відбою. Щоправда, у таких випадках публіка ділиться навпіл – половина прямує до укриття, інша половина просто покидає залу і йде гуляти на вулицю.

Був у мене досвід роботи з повітряною тривогою й акторський. Я не професійна акторка, але періодично граю у театрі. Одну з таких вистав перервала тривога – це був доволі незвичайний досвід. Я стою на сцені, у людей в залі починають гудіти телефони, що повідомляють про тривогу. Я це чую і знаю, що скоро виставу поставлять на паузу, але продовжую грати. На сцену вийшла директорка театру, попросила людей прослідувати в укриття та пояснила, що вистава продовжиться через 10 хвилин після відбою. А мене в цей час переповнювали думки – а чи довгою буде тривога? А чи зможемо ми дограти виставу? А як її продовжувати: з того місця, де зупинилися, чи трошки раніше почати? Для мене це не робота – це надихаюче хобі, тому на кожну виставу я йду як на свято і дуже хочеться дограти кожну з них. Тривога тривала десь 20 хвилин, і після відбою повернулися не всі глядачі, а ми почали грати з початку сцени, яку перервала тривога. Було неочікувано, хвилююче, але тепер наша трупа непрофесійних акторів має такий важливий досвід роботи у реаліях війни.

А як же це відбувається на професійній сцені – розповідає актор Київського театру юного глядача Ігор Іванов.

«У нас дитячий театр, є дві сцени – одна на 100 людей, інша – на 400. Людей під час тривоги виводять одразу. Поруч є укриття, до нього метрів 70. Зазвичай, якщо більше 30-40 хвилин немає відбою тривоги, то квитки залишаються дійсними, а наступного місяця оголошують про додаткову виставу. У нас було 100% повернення глядачів після тривоги лише тоді, коли школи цілеспрямовано приїжджали на виставу, то всі учні й поверталися після відбою. Також у такому разі ми можемо почекати відбою трохи довше, ніж зазвичай. Але якщо це похід з батьками до театру у вихідний день, то у такому разі після відбою тривоги не повертаються близько 10-30% від усіх глядачів», – пояснив Ігор.

За його словами, було багато випадків, коли вистава переносилася та не догравалася до кінця через довгу тривогу. Було й таке, що одну виставу тривога переривала декілька разів.

«Ми до цього звикли, просто всі роблять свою роботу. У мене була ідея запропонувати, щоб актори йшли до укриття з дітьми, але буває таке, що в тебе костюми, які не можна виносити з театру. У нас, як на мене, це трохи непродумано, було б круто, якби у цьому укритті були розмальовки чи якісь забавки для дітей», – каже актор.

З початку війни змінилися й рекламні оголошення культурних подій. Якщо приміщення, де відбуваються заходи, розташовані у підвалі або на цокольному поверсі, – про це обов’язково повідомляють, адже це означає, що навіть під час тривоги подія триватиме. Так само вказують і те, як далеко від місця проведення заходу є укриття або станція метро, а ще наголошують на тому, що під час тривоги захід зупиняється до відбою.

Тепер не рідкість і такі оголошення від закладів: «Відмінний безпечний простір в укритті для організації будь-якого івенту: зйомки кіно, реклами, бізнес-тренінг, день народження, приватні вечірки, концерт, кастинг та інше. Приміщення вміщує до 250 осіб. В наявності є базова техніка, зручні меблі, барна стійка, посуд для організації фуршету. Є генератор».

Освіта

З початку війни багато навчальних закладів функціонують у дистанційному та змішаному форматі. Якщо для старшокласників, студентів коледжів та університетів це може бути доволі зручно, то для учнів молодших класів та їхніх батьків – це досить складно.

Яна живе у Миколаєві, її донька ходила у перший клас у дистанційному форматі навчання. Дівчина розповідає, що дитині таке навчання давалося важко, вона постійно відволікалася, їй не було цікаво слухати вчительку через екран, вона навіть спочатку не розуміла, чому її не можна вимкнути, як мультики. До цього всього додавалися й інші наслідки війни – вимкнення світла, а з ним і поганий зв’язок, через який перериваються уроки, не чутно вчителя, не вантажиться відео, або навіть відміняються уроки. 

«Як на мене, страждає якість освіти. Дуже страждає. Попри старання вчительки, після уроків доводиться заново пояснювати тему. Дитина не відчула на собі шкільну атмосферу, портфель лежить новий у шафі понад рік, спіднички та блузи там же. Як наслідок – не завела друзів, школа не сприймається як щось серйозне, бо дитина взагалі не знає, що таке школа», – пояснює Яна.

Цього навчального року донька Яни пішла вже у школу офлайн, але це трошки хвилює, каже жінка. Адже Миколаїв – це місто, де спершу прилітають ворожі ракети, а потім оголошується тривога. Також з батьків взяли розписки, що у разі чого вони не матимуть претензій до школи. Під час повітряних тривог вчителі переривають освітній процес та спускають дітей в укриття. Навіть існує така норма, що дітей батькам під час тривоги не віддають. 

«З одного боку, це правильно, адже це правила безпеки у сьогоднішніх реаліях, а з іншого, додає незручностей, адже у нас школа розташована далеко від дому, за дитиною треба їхати посеред робочого дня – уроки закінчуються о 13:00 – і якщо доводиться чекати на відбій, то дуже важко спланувати робочий час. Коли їдеш, ти ж не знаєш, буде тривога чи ні», – додає Яна.

Вона пояснює, що якби у місті була підземна школа, котрі зараз будують у різних регіонах, то із задоволенням обрала б її, адже у такому випадку не потрібно було б переривати уроки. В укриттях дітям не продовжують уроки, адже там немає парт, до того ж доволі голосно, адже одночасно у приміщенні перебуває багато дітей з різних класів. Коли було навчання онлайн, то урок під час тривоги можна було покинути, але можна було й залишитися, і вчителька продовжувала урок для тих дітей, які залишилися.

Наразі підземні школи в Україні вже будуються, проте, в основному, у прифронтових регіонах, де час підльоту ворожих ракет становить кілька хвилини. Відомо про початок будівництва трьох таких шкіл у різних районах Харкова, семи шкіл у Запорізькій області. 

Також повідомлялося, що до будівництва підземних шкіл в Україні долучилася Литва. Так, до кінця цього року планують побудувати шість таких освітніх закладів у Миколаївській, Одеській, Запорізькій, Сумській та Чернігівській областях. Вже погодили п’ять локацій, місце розташування шостого об’єкта ще визначають, але радше за все він буде на Харківщині.

В українських університетах наразі є пари як онлайн, так і офлайн. Їхнє співвідношення залежить від обраного напрямку навчання та конкретного університету. 

Аліна навчається в одному із київських університетів на магістратурі в Інституті журналістики та каже, що пари офлайн завжди зупиняються, і всі спускаються в укриття, а пари онлайн можуть зупинятися, а можуть і продовжуватися.

«Коли я минулого року вчилася на філології, то у нас взагалі майже не було онлайн-пар, а тут, на магістратурі в Інституті журналістики, порівну пар онлайн і офлайн. Під час тривог одразу призупиняються заняття. В Інституті філології викладачі продовжували проводити пари в укритті, бо там є облаштовані для цього аудиторії, і воно більш надійне. В Інституті журналістики укриття простіше, і пари у ньому не проводяться», – пояснює Аліна.

Фото: «Хочу вчитися», «Незламний Хаб» в Запоріжжі

Поділитися: