Юрій ГаврилюкЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№26, 2018-07-01

Дерев’яною архітектурою Лемківщини, зокрема західної, де у невеликій відстані одна від одної розташовуються аж чотири з 16 церков Карпат і Підкарпаття, занесених у список об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО, захоплюються всі.

▲ На східцях лабівської плебанії: Василь Кричевський – другий справа вгорі (побіч нього парох, о. Степан Корнова), Микола Бутович – з палицею, вище нього – Сергій Литвиненко. Леонід Перфецький – другий зліва внизу. Унікальну фотографію зберегла лабівчанка Надія Вислоцька, в родинному домі якої проживав С. Литвиненко.
На східцях лабівської плебанії: Василь Кричевський – другий справа вгорі (побіч нього парох, о. Степан Корнова), Микола Бутович – з палицею, вище нього – Сергій Литвиненко. Леонід Перфецький – другий зліва внизу. Унікальну фотографію зберегла лабівчанка Надія Вислоцька, в родинному домі якої проживав С. Литвиненко.

Муровану лабівську церкву звели в останніх десятиріччях XVIII ст., у добу, коли в сакральному будівництві обов’язковою стала «йосифінська» однотипність, тому ориґінальністю архітектури вона не захопить і не здивує, хіба що несподівано великими розмірами. Однак треба пам’ятати, що Лабова, хоч і не особливо багатолюдна, все-таки була місцевим торгівельним центром і вважалася майже містечком, отже лабівчани могли «мати амбіцію» (до парафії належали ще Котів і Угринь). При першому візиті у селі над р. Кам’яницею мене зацікавили розписи церковного інтер’єру, які показували високий авторський хист та професійність художника. Прізвище Кричевського не було несподіванкою. Крім того, виявилось, що у 1944 р. працював тут не лише Кричевський, але також троє митців з-над Дніпра, які раніше зі зброєю в руках захищали Українську державу, символіку якої він проектував, а саме: Микола Бутович (1895-1961), Сергій Литвиненко (1899-1964) і Леонід Перфецький (1901-1977). Були вони, як бачимо, на покоління молодші від Кричевського, а мистецьку освіту здобували у 1920-х роках в еміґрації у Польщі, Чехії, Німеччині і Франції.

Врешті-решт, всі опинилися у Львові, де була створена, по суті, Академія мистецтв, хоч, з огляду на окупаційну німецьку владу, вона діяла під «скромнішою» назвою Вищої образотворчої студії. Виникнення було пов’язане з існуванням Державної промислової школи (друга пол. ХІХ ст.), отже, навчального закладу середнього рівня з мистецьким відділом, на якому вчилися, зокрема, уродженець надсянського Брусна-Старого Григорій Кузневич і довгожителька Перемишля Олена Кульчицька. У дещо зміненій формі продовжила вона своє існування аж до 1940-х років. Під німецькою окупацією були спочатку дві паралельні – українська і польська – Школи мистецького промислу. Коли окупаційна адміністрація перетворила школу у технічний заклад, група її українських викладачів, які мали академічну освіту, восени 1943 р. організувала власну мистецьку академію (офіційно – студію). Її ректором став проф. Василь Кричевський, який залишив Київ, побоюючись совєтських репресій, спрямованих проти людей, що залишилися на території, яка потрапила під німецьку владу. Проте вже у березні 1944 р. у зв’язку з наближенням фронту студія перервала працю, а В. Кричевський з деканом С. Литвиненком, викладачами М. Бутовичем і Л. Перфецьким та дев’ятьма студентами евакуювалися на захід – переїхали спочатку до Криниці, відтак поселилися у Лабовій. Тут, у пустому булинку старої школи, продовжували дидактичний процес, водночас працювали на своє утримання, розмальовуючи церкву.

▲<strong> Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Лабові.</strong>Фото автора статті
Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Лабові. Фото автора статті

Перший настінний розпис у лабівській церкві з’явився недовго після завершення її будови у 1784 р., наступний був виконаний у 1902-1903 рр. Антоном і Зиґмунтом Боґданськими з Яслиськ. За інформаціями, зібраними Марією Баран, онукою останнього пароха, о. Степана Корнови, тоді церква «була розмальована олійними фарбами у бароковому стилі – картинами із життя святих, прикрашеними рослинним орнаментом. Зображення, нанесені олійними фарбами по каменю, до середини ХХ ст. потріскали і поскручувалися. У притворі і на хорах уціліли ще картини Страшного суду, на яких були зображені персонажі у лемківських гунях, а також образи Адама і Єви, Авеля і Каїна». Причиною швидкого нищення розписів у лабівській церкві була вологість, тому В. Кричевському довелося спочатку, як згодом розповідав С. Литвиненко, «переконати селян у потребі осушити будівлю церкви шляхом прокладеная дренажних рівчаків. Селяни все зробили за його вказівками і церква була цілком осушена. Розмальовували стародавніми засобами, самі робили рослинні фарби за рецептами Кричевського».

Роль окремих осіб у цьому мистецькому подвизі детально описала згадана вже М. Баран: «В. Кричевський керував розміщенням композицій, а також ним були виконані ескізи орнаментів. С. Литвиненко займався адміністративними питаннями. М. Бутович виконав зображення святих Костянтина і Олени та Володимира і Ольги. Відомий художник-баталіст Л. Перфецький виконав розписи «Ісус Христос в Гетсиманському саду» та «Воскресіння Ісуса Христа». У розмальовуванні церкви допомагали також Слава Сильвестров (тоді ще студент) і Теодор Бережницький (був одружений з лемкинею Олею Куляндою). Відомий пізніше у Львові як художник-реставратор, Т. Бережницький працював також над викінченням малярських робіт, коли всі художники подалися на Захід. Він є автором зображення Покрови Богородиці у куполі храму».

▲ Орнаменти за проектом В. Кричевського.
Орнаменти за проектом В. Кричевського. Фото автора статті

Отже, розпис, який 2014 р. був окремо вписаний у реєстр історично-мистецьких пам’яток, – це колективна праця. Треба, однак, визнати, що саме завдяки яскравому творчому почерку Василя Кричевського, в інтер’єрі храму відчувається той самий дух українського модерну, що й у найвідоміших його проектах – будинку Полтавського земства та Музею Тараса Шевченка, зведеного у 1930-х біля могили на Чернечій горі під Каневом. Окрім праці, пов’язаної з розписуванням церкви та занять зі студентами, які вів два рази на тиждень, Кричевський малював також гірські краєвиди села. Більшість з того, що намалював тоді мистець, здається, пропало під час дальшої дороги на Захід. Проте нам все-таки вдалось дещо розшукати, а саме: імпресіоністський пейзаж «Лабова», який зараз зберігається у колекції Олеся Демка (Нью-Йорк).

«Виїзний семестр» мистецької академії закінчився наприкінці літа 1944 р., ще до того, як 21 вересня польськими підпільниками в Лабовій була спалена плебанія. Сама церква, хоч після виселень стала «зайвою» (ще у 1930-х збудований був тут римо-католицький костел), уціліла. У цій найзахіднішій частині Лемківщини, яка входила до складу Краківського воєводства, навмисного руйнування храмів не було. Довгий час церква стояла залишена. Згодом, у 1992 р., церкву використовує місцева римо-католицька парафія для деяких богослужінь у літню пору. У 1960-х рр. вівтарну частину пошкодила пожежа, яка спалахнула від удару блискавки, проте оздоблення церковного інтер’єру збереглося у відносно доброму стані. У 2015 р. почалося дослідження мистецького оформлення храму та підготовка до його реставрації. Якщо вдасться відновити розписи у найближчі роки, це буде гарний подарунок до 150-річчя від дня народження Василя Кричевського.

Поділитися:

Категорії : Лемки

Схожі статті

Церква в Асунах отримала технічну документацію і чекає на ремонт

Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №34, 2023-08-27 У селі Асуни (Вармінсько-Мазурське воєводство) перебувала група студентів факультету архітектури Варшавської політехніки, які інвентаризували місцевий греко-католицький храм....

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*