Лаконічно – значить добре

Кася Комар-Мацинська  ■ ПОГЛЯДИ ■ №9, 2021-02-28

Про те, як не стати корисним ідіотом на (дез)інформаційному полі бою

Джерело: pixabay.com

Пригадую ще досить добре ті часи, коли перед святами або важливими сімейними подіями листоноша приносив конверти з листами та листівками. Батьки їх спочатку читали вголос, а потім розкладали на підвіконні у великій кімнаті. Поштівки були різними: польськими й українськими, кітчевими і гарними, народними і сучасними, написаними від руки або лише з підписом під друкованими віршами. Це була одна з прекрасних форм зичливості між людьми, які жили далеко, але мали бажання раз чи два рази на рік привітати одні одних. Форма, яка в умовах технологічного комунікаційного розвитку майже померла.

11 лютого в межах 12-го форуму «Польща-Україна» відбулася онлайн-дискусія «Скелети у шафі: протидія дезінформаці – досвід Польщі, України та інших європейських країн». Організаторами заходу стали Фонд Стефана Баторія (Варшава) та фонд «Відродження» (Київ). Участь у форумі взяли видатні спеціалісти у темі викриття дезінформації з Польщі, України та інших країн Європи. Послухати висновки, які виникають з досвіду довголітньої роботи на інформаційному полі бою, було надзвичайно корисно усім, хто хоч трохи має справу з «виробництвом інформації». Це торкається зокрема журналістів, їхньої професійної відповідальності та етики праці, але теж, якщо подивитися ширше, то усіх активних користувачів соціальних мереж, які діляться своїми поглядами або просто поширюють чиїсь посилання. 

Питання дезінформації дуже складне і не обмежується виключно популярним поняттям фейків. Дезінформація – це не лише відверта брехня, але теж зовнішня та внутрішня цензура, замовчування фактів або навпаки – перевантаження сміттєвою інформацією. Також це виривання фактів з контексту або приписування бажаного контексту певним фактам, необґрунтована оцінка подій, відсутність в аналітичних текстах джерел інформації чи будь-яка інша маніпуляція. Перелік форм дезінформації насправді нескінченний і весь час розширюється, утім головне, що їх об’єднує, – це емоційне налаштування та спрямованість на те, щоби шкодити. Цим можуть займатися і професійні «дезінформатори», що діють з повною свідомістю, і так звані «корисні ідіоти» (яких, можливо, навіть більше), котрі, керуючись правилом «не знаю, але скажу», при кожній найменшій нагоді фонтанують необмеженими потоками сумнівної інформації.

Реальність є такою, що ми живемо на інформаційному «сміттєзвалищі», тож, намагаючись захиститися від токсичного впливу, створюємо собі «інформаційні бульбашки». Але рано чи пізно стає зрозуміло, що вони дають лише ілюзорне відчуття комфорту. Тому єдиним правильним шляхом є усвідомлення механізмів дезінформації – лише так ми зможемо виробляти своєрідні «інформаційні антитіла», які виловлюватимуть у медійному потоці шкідливі «змісти-паразити».

І щоб було зрозуміло: я не вважаю, що це легко, особливо в сучасній політичній атмосфері. Тим більше, коли протягом останніх місяців навіть серед розумних знайомих бачу чимало проявів поширення дезінформації. Хтось піддає сумніву потребу щеплення, хтось кидає в коментарях до посту якісь непродумані речення у незрозумілому напрямку, ще хтось висловлюється довгими і складними реченнями, сповненими прикметниками і метафорами, що мають на меті лише одне – довести мудрість і правильність єдино вірної думки автора. Не буду навіть торкатися теми усіх тих віртуальних ланцюжків, мерехтливих онлайн-листівок, які пролітають у наших смартфонах майже кожного дня, і вже точно – на кожне церковне свято, свято ангела, день народження, відродження, єдності чи незалежності. Напевно, вони намагаються замінити традиційну форму, проте не в тому полягає суть вітальної листівки, щоб розсилати її безкінечно натиском однієї кнопки.

Безсумнівно, можна загубитися у віртуальній реальності і в результаті перевтомитися настільки, щоб від щирого серця забажати запхати інтернет-роутер в якийсь темний підвал, де вже давно спочивають усі паперові видання словників і енциклопедій. Утім, будьмо певні, що абстинентний синдром відмови від інформації буде дуже відчутним, оскільки спілкування з товстими томами енциклопедій ніколи не узалежнювало нас так, як гортання фейсбук-стрічки.

Коли нещодавно більшість незалежних медіа у Польщі страйкували і замість щоденних програм показали чорні екрани, людей, які ще можуть критично мислити, пронизало панічне розуміння того, що польська влада хоче втілити в життя ще один дезінформаційний механізм та врешті-решт рішуче витиснути з медійного простору неприхильні до себе елементи та змісти. Це дуже тривожить. І хоч у часи комунікаційного перевантаження інстинктивно хочеться отримувати менше інформації, це не повинно і не може відбуватися шляхом обмеження медійного плюралізму. 

Може, для декого це нелогічно, але згадую знову ті старі листівки, які ще зовсім недавно люди висилали на свята. Вони відображали адекватну кількість проявів чи бажань утримувати контакт, привітатися, обмінятися інформацією. І для контрасту – те, що відбувається зараз у соцмережах, це числа, які ми вже зовсім не контролюємо. Звісно, контакти і доступ до інформації є простішими, тож зв’язків, спілкування стало більше. Але чи важать вони більше? Я у цьому не переконана.

Повага до лаконічності, менше барвистого пустослів’я. Ретельність перевірки інформації – понад швидкість і терміновість її оприлюднення. Заглиблення в одну вузьку тему замість широкого охоплення усього «по верхах». Позитивні емоції проти дешевої драматичної сенсації. Не чорні екрани, а білі, на яких кожне нове речення пишеться відповідально і розважливо. Такі побажання надсилаю вам на цій умовній, традиційній і не надто довгій «нашеслівській» листівці.

Фото авторки статті

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*