ЛЕҐЕНДАРНА митра перемиських владик (так звана «Данилова корона»)

Богдан­-Мар”ян БілийІСТОРІЯ2009-01-16

{mosimage}

У багатьох науково-популярних текстах, друкованих у ХХ ст. в Галичині, зокрема в Перемишлі, повторюється мотив існування та зникнення так званої “Данилової корони”, яка нібито мала стати частиною дорогоцінної митри перемиських владик. Кількість непорозумінь, які вже раніше були викликані її не цілком ясною історією, зросла, коли вона зникла після ІІ Світової війни. Дана стаття має на меті подати основні факти з її історії та сприяти з’ясуванню непорозумінь щодо особливої історичної пам’ятки Перемишля.

Князя Данила Галицького коронував 1253 р. в Дорогичині над Бугом папський леґат Опізон короною, яку прислав папа Інокентій ІV. Саме ця королівська корона зберігалася в Холмі, а згодом у Львові. У 1340 р. польський король Казимир Великий під час грабування Львова здобув княжі та королівські клейноди володарів Галицько -Волинського князівства, серед них і згадану корону, передав їх у тодішню столицю Польщі Краків до королівської скарбниці на Вавелі.
Про долю Данилової корони від 1340 до 1700 рр. немає достовірних даних. Відомо натомість, що в 1700-1713 рр. уніатський митрополит Перемиський Юрій Винницький наказав виготовити для себе митру на основі невідомої старої руської княжої корони, додавши до неї родинні клейноди Винницьких. Чи була ця княжа корона залишком автентичної королівської корони Данила Галицького, нема достовірних доказів.
Якщо й може щось нагадувати про історичну корону, то мабуть тільки запис у хроніці Яна Длуґоша, що королівська корона, яку забрав Казимир Великий у 1340 р., була прикрашена двома цінними перлинами. Виникає принципове питання: чи згадані перлини дійсно походили з автентичної папської корони з ХІІІ ст.? Коштовності, яких на митрі архієпископа Ю. Винницького найбільше – це рубіни, камені зі сходу. І тут немає сумнівів, що ці прикраси не походять з ХIІІ ст., а тим більше з автентичної папської корони. У флорентійській робітні виготовляли на замовлення пап римських щирозолоті корони, прикрашували їх брильянтами або перлами, рубінів не вживали. Якби папа подарував корону з рубінами, якими кочовики прикрашували своїх коней, образив би руського князя. А справжнім наміром папи Інокентія ІV було піднести престиж руського князя Данила та створити сильну антимонгольську коаліцію.
Митрополитові Винницькому митра була потрібна перш за все як символ утвердження впровадженої щойно єп. Інокентієм Винницьким у перемиській єпархії унії (безсумнівно, у тій справі наявним матеріальним доказом традиції єдності з Апостольською столицею була б т.зв. “Данилова корона”, подарована папою Інокентієм IV). Другим фактором була потреба піднесення престижу влади митрополита – Юрій Винницький в 1708-1713 рр. був митрополитом Київським і всієї Русі. По третє, як вихованець двору короля Яна Собеського, він звик до великого багатства та пишності. Митра, яку собі придбав, формою і перловими переділами була схожа на корону польського короля Августа ІІ, бо в той час серед владик була мода, щоб дорівнювати пишноті королівського трону.
Після смерті митрополита, у 1713 р. митру привласнила Олена Гумницька (з роду Винницьких), сестра владики Юрія. Новий адміністратор перемиської єпархії, єп. Лев Кішка розпочав судовий процес про повернення митри. Справа велася в суді першої інстанції в перемиській латинській консисторії, потім у львівській латинській консисторії. Апостольська нунціатура у Варшаві була третьою інстанцією, яка розглядала справу. Процес тривав 28 років – від 1713 до 1741, тобто аж до смерті Олени Гумницької.
Митру повернуто 1741 р. тодішньому єпископові Перемиському Ієронімові Устрицькому, і зберігалася вона після всіх цих перипетій протягом століть в архіві перемиської капітули. Перемиські владики вживали митру дуже рідко, лише на великі свята: Богоявлення та Великдень. У ХІХ ст. лише Перемиський єпископ Іван Снігурський вживав її при нагоді вищезгаданих свят.
Знавець історії мистецтва владика Іван Ступницький зацікавився митрою 1875 р. Щоб її описати, скликав комісію експертів. Опис предмета та висновки вчених не дають однозначної відповіді на питання про походження митри. Цінним є опис. У ньому знаходиться інформація, що митра була мідна, інкрустована 972-ма маленькими рубінами та 300-ма маленькими перлинами в переділах. Ці камені були погано ошліфовані невправною рукою ювеліра-аматора, що дискваліфікує її як можливу королівську корону, виконану на замовлення римського папи. Хрест на митрі походив з ХVII ст. Лише дві великі перлини мали значну вартість і могли походити з давньої цінної корони – княжої або королівської, можливо, що й зі справжньої королівської корони Данила Галицького, але на це немає достовірних доказів. Заразом безсумнівним є те, що ці перли були основною цінністю митри.
Леґенда про цю митру як “Данилову корону” народилася в Перемишлі у другій половині ХІХ ст. в умовах бездержавності та послаблення українського національного руху. Становила спробу леґітимізації русько-української історії та ролі в ній надсянського міста. Автором леґенди був о. д р Юліан Никорович, який 1879 р. в перемиському шематизмі вперше “прозоро натякнув” на давність митри перемиських владик та пов’язав її з короною Данила.
Згаданий вище владика І. Ступницький наказав реставрувати митру корону. Завдяки цьому наступні владики могли вживати її при нагоді найбільших свят літургійного року. Під час церковних процесій митра корона була накриттям голови владики, ознакою владичої гідності, символізувала історичні зв’язки з Апостольською столицею Вселенської Церкви, нагадувала про славне минуле, про українську державу, про княже місто Перемишль, скріплювала, давала надію на майбутнє. Владика Костянтин Чехович повернувся до традиції прилюдного вживання митри корони під час процесії на Сян у свято Богоявлення та на Великдень.
Доля митри корони заплутана, як і доля українського народу. Після смерті єп. К. Чеховича, 12 травня 1915 р. під час відступу з Перемишля митру забрав Євген Шмурло – російський професор у ранзі царського ґенерала – та завіз її до Петербурга. Залишив записку (реверс), що допомогло владиці Йосафатові Коциловському після закінчення І Світової війни та Ризького трактату домогтися повернення леґендарної цінності до княжого Перемишля 1926 р. Відтоді владика Й. Коциловський прилюдно вжив її лише два рази.
Перед приходом більшовиків 1939 р. єпископ Коциловський хвилювався, що вони заберуть “Данилову корону” та доручив о. д ру Миколі Денькові розмонтувати її та сховати коштовності в підвалі єпископської палати. Той сховав коробку з дорогоцінностями та накреслив вручну план схованки. Після ліквідації УГКЦ у 1946 р. та арештів перемиських владик о. Денькові вдалось уникнути арешту. Згодом він опинився у Варшаві і передав у монастирі оо. василіан у Варшаві на вул. Медовій план схованки митри корони о. ігуменові Павлу Пушкарському. У 1953 р. під час арешту та на допитах оо. Денька і Пушкарського функціонери УБ дізналися про план та після ревізії в монастирі забрали план схованки. Ще 1953 р. приїхали до Перемишля, віднайшли клейноди з митри корони та поділилися між собою усім тим, що мало матеріальну вартість.
Нижчепідписаний замовив у ювелірів та золотників експертизу на основі опису з 1875 року та докладних знімків, які зробив о. М. Денько. Вони встановили, що матеріальна вартість цієї митри корони, особливо двох великих перлин (нині в Польщі перлин такої величини немає) – не менше мільйона доларів. Годі уявити, щоб функціонери УБ не скористалися нагодою та не привласнили перлин. Доказом, що так сталося, є знищення протоколу про конфіскацію митри- корони. Збереглася лише записка в “Dzienniku Podawczym Ministerstwa Bezpieczeństwa Publicznego” про виїзд до Перемишля “ekipy śledczej” у справі митри “Daniłowej”.

“Наше слово” №3, 18 січня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*