Наталія Пасічник ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №15, 2022-04-10

У розмові з Лілією Пиртей-Тхір поговоримо про «Словник лемківської говірки», який нещодавно побачив світ. 

Пані Ліліє, нещодавно вийшов друком «Словник лемківської говірки» вашого батька Петра Семеновича Пиртея. Розкажіть про роботу над цим виданням і про те, чим воно може зацікавити професійних мовознавців та пересічних читачів.

Мій батько, автор книг «Словник лемківської говірки», «Короткий словник лемківської говірки» та «Лемківські говірки. Фонетика та морфологія», зробив неймовірний внесок у відродження лемківської спадщини. Народився він 26 червня 1919 року у сім’ї Семена і Марії (уродженої Васічко) в селі Смерековець Краківського воєводства у Польщі. Після закінчення початкової школи навчався у Горлицькій гімназії, а з 1937 року був слухачем педагогічного ліцею в Кросні.

ІІ Світова війна стала на заваді подальшому навчанню. Закінчивши однорічні курси в Українській вчительській семінарії в Криниці, Петро з 1941 по 1945 роки вчителював у початковій школі у лемківському селі Фльоринка, а з 1942-го став завідувачем школи у Перунці.

1945 року їх разом із дружиною Ольгою Петришак депортували в Україну, у село Федорівка (тепер це Донецька область). Через рік Петро з родиною переїхав до Івано-Франківська й учителював у селах області, проводячи одночасно громадську роботу. Також він вивчав українську мову в Івано-Франківському педагогічному інституті. Після закінчення факультету іноземних мов у Львівському й Київському університетах аж до виходу на пенсію (1973) він викладав німецьку мову в селі Загвіздя поблизу Івано-Франківська.

Молодий вчитель Петро Пиртей, який прибув до УРСР вже зрілою людиною, був природним носієм лемківського діалекту і добре розумів важливість та необхідність збереження цього унікального пласта лемківської культури. Маючи особливе відчуття рідного слова, він прагнув, аби у мелодійному багатоголоссі великої української мови гармонійно зазвучала і лемківська струна, адже цей говір несе рідкісні слова, відсутні в українській, і цим доповнює та висвітлює нові її грані. Водночас він охоплює чимало лексичних українізмів, фонетичних і морфологічних рис, притаманних саме українській мовній традиції.

Скільки тривала праця над укладанням словника?

Прагнення зберегти рідне слово для нащадків стало для Петра Пиртея ревною турботою. Тому він почав збирати й записувати лемківські слова – зернинку до зернинки: у знайомих, рідних, носіїв говірки. Так виникла ціла картотека. Усього батько зібрав близько 80 тисяч слів, з яких 5 тисяч слів додав Олесневич Л. О. Текст словника набирали на друкарській машинці, переробленій під лемківський алфавіт. Друкували вручну через копіювальний папір. Дуже допомогла у цьому внучка Віра. У «докомп’ютерні» часи це була скрупульозна та титанічна праця. 

Слід також відзначити, що на початковому етапі роботи над словником авторові допомогли з опрацюванням картотеки студенти філологічного факультету Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. 

У важкі радянські часи добитися видання такої книги було проблематично, і батько відправив рукопис в Сполучені Штати й Польщу своїм сестрам. 2001 року «Словник лемківської говірки» вийшов невеликим накладом (усього 10 екземплярів). Проєкт профінансувало Міністерство культури та національної спадщини Польщі. Першим видавцем був лемківський ансамбль пісні й танцю «Кичера» з Лігниці, а упорядкували книгу Юрій Старинський та Павло Коробчак. 

Тим часом батько подав матеріали на рецензування в Академію наук України у Київ. Він повинен був довести важливість цієї праці для української науки та культури, що було надзвичайно складним завданням в умовах радянського режиму. Тож ухвала про прийняття рукопису до Інституту мовознавства ім. Потебні для доопрацювання і підготовки до друку стала справжньою перемогою.

Так, у 1991 році словник був рецензований в Академії наук. На жаль, ці матеріали пролежали там декілька років, і в рекомендований словник увійшла лише третина слів. Батько був дуже засмучений. Він не дочекався виходу у світ цього «Короткого словника лемківських говірок», бо помер 24 листопада 1999 року. А словник вийшов друком лише у 2004 році в Івано-Франківську тиражем 300 примірників у видавництві «Сіверсія МВ» завдяки внескам ентузіастів і справжніх патріотів Лемківщини.

У 2013 році в Горлицях (Польща) була видана друга книга Петра Пиртея «Лемківські говірки. Фонетика і морфологія». У лютому 2014 року я мала честь брати участь у презентації батькової праці у Горлицях. 

А сьогодні побачив світ повний «Словник лемківської говірки». Ми дуже тішимося, що нарешті здійснилася татова мрія. 

Родина автора висловлює найщирішу подяку Фонду дослідження Лемківщини у США, зокрема його голові Андрію Хомику, за фінансування видання словника та за дизайн, а також головній редакторці Інні Варварук (Данилюк). Книга вийшла друком у видавництві «Левада» (Львів, 2020).

У словнику представлене розмаїття лексики лемківського говору – одного з архаїчних діалектів карпатської групи південно-західного наріччя. Видання містить слова, словосполучення та стійкі звороти, що відтворюють особливості побуту, господарської діяльності та культурної спадщини носіїв говірки, репрезентують її специфічні риси, невластиві іншим українським діалектам.

Словник призначений передусім для дослідників-діалектологів, а також орієнтований на широке коло мовознавців, літераторів, фольклористів, студентів філологічних спеціальностей, учителів – усіх, хто цікавиться проблематикою діалектів, живого народного мовлення, матеріальною і духовною культурою Лемківщини. У ньому зафіксована широка розмовна палітра лемків, властива тільки цьому історико-етнографічному регіону, яка зачаровує нас у співанках – справжніх перлинах українського пісенного фольклору. Водночас надзвичайно цікавою є лексика, пов’язана з традиціями та звичаями, з обрядами, побутом, господарською діяльністю, тобто з матеріальною і духовною культурою субетносу. Вплітаючи неповторний лемківський говір до запашного вінка української мови, Петро Пиртей зробив гідний внесок у справу відтворення й збереження самобутньої культурної спадщини лемків. 

Видання «Словника лемківської говірки» до 100 річниці від дня народження Петра Пиртея є символічним знаком щирої вдячності й глибокої шани, світлої пам’яті світової лемківської спільноти про його самовіддану багаторічну організаторську, інтелектуальну, дослідницьку працю для майбутніх поколінь.

Ваш батько зробив чимало для вивчення лемківської історії та культурної спадщини. Яким він був у житті?

Дуже життєрадісною та доброзичливою людиною, чудовим сім’янином. Він захоплювався подорожами, шахами, збиранням грибів. Тішився успіхам доньок, онуків. Це була людина високого інтелекту, дуже справедлива і працьовита. 

Наприкінці 80-х років Петро Пиртей одним з перших долучився  усіма своїми духовними, інтелектуальними й фізичними силами до ґрона відданих діячів, які надихали та організовували рух з відродження лемківської культури серед переселенців на західних землях України.

З ініціативи мого тата у 1990 році було засноване Івано-Франківське обласне відділення товариства «Лемківщина». Він став головою цього осередку й опрацював його статут. Ще одна його заслуга полягає у тому, що він організував для своїх краян перші екскурсії – відвідини рідних земель, зокрема «Лемківської ватри» у Ждині.

9 листопада 1991 року Петро Пиртей брав участь в I З’їзді Об’єднання лемків у Сярах (Польща). Він радів усім добрим починанням ОЛ, зокрема з нетерпінням чекав на кожен новий номер «Ватри».

Чи підтримуєте ви якісь лемківські традиції у побуті?

Допоки дозволяло здоров’я, тато кожного року їздив на «Лемківську ватру» до Ждині. У 2017 році у видавництві «Лілея» в Івано-Франківську вийшла друком перекладена з англійської мови моєю дочкою Вірою книга її кузени Діани Хованської «Розкидані долі». У ній розповідається про життя мого батька та його рідних сестер Меланії Лозиняк (США) та Ганни Лозиняк (Польща). 

Ми в сім’ї намагаємося зберігати пам’ять про Лемківщину, їздимо на фестиваль «Лемківська ватра» до Ждині й Монастириська, передплачуємо щоквартальник «Ватра», готуємо лемківські страви – киселицю, борщ, метані галушки, фучки. 

І насамкінець – побажання читачам від родини Пиртеїв-Тхорів. 

Зичу утримати прабатьківську мову живою і зберегти культурну спадщину лемків. 

Поділитися: