Миколай Ґабло ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2009-04-12
Газету, тижневик Наше слово чітам од давна, праві як лем ся зачало друкувати. Та найперше все єм позерал на ЛС, бо то были вісти з нашого жытя. ЛС давно была барже цикава, писана материнском бесідом, дуже поміщани были пісні, верши, знимки, жарти та звичаї і новини з жытя лемків в горах Карпатах і на вигнаню.
А яка є гнеска ЛС то най чітаче оціняют сами. Але треба признати, же тота ЛС гнески куліє, хоц треба признати тіж, же є богато веце люда вчених як было по войні, а може ниє доброго фахівця, а може ниє кому писати і думам, же то друге може быти. Невидно нових дописувачів, хоц декотри іщи жыют,а декотрих бракло або юж стареньки і не пишут.
Правда і така, же давно писали лем до ЛС, бо не было ани Ватры, ани Бесіди, ани Загороди, но а гнески, як видно, дуже люда пишут в формі книжковій і зато певно тота ЛС стала и біднішша. Жытя не стоіт в місци, минаются часи і люде, настав новий ХХІ вік. Сами наріканя і критика нич ту не значіт і никому не поможут – бо то є найлекше робити. З мойого місця сіджиня і смотріня на тото вшытко є добре, але є дуже писаня некористного для нашой молодежи, яка може потребує ся на нас взорувати. Бо гварят так, же яблко не падат далеко од яблони. А часто думам: чом ся не пише діалектом лемківским і застанавлям ся тиж як поправні писати нашим лемківским діалектом, бо чітам писаня ріжних авторів і не вшитких розумію, бо я ся выховал в родині лемківскій з діда прадіда. Памнятам, же на ЛС были не раз о тім дописи і полеміки. Знам пару наших знаних дописувачів, яки чісто лемківском бесідов писали на лемківскій сторінци а писали там і Семан Мадзелян, Федір Кузяк, Федір Ґоч, Гриц Бованко та інши. Є то дивне як ся порівнат Смак долі С. Мадзеляна, а писаня теперішні, і подібні Ф. Кузяка, котрий уживал букви “ы”. А тепер, як видно, змінил стиль писаня, а може редакція так собі жичіт і усуват.
Хибаль знаме, же од Криниці до Санока, в ріжних селах уживано слова неєднакы. Якбы згадати дакотри села в західній Лемковині, в повіті Новий Санч, мам на увазі знане село Фльоринка, де гварили тераз, кошиля, дзецко, пінязі та іншы. Зас в нас, на середній Лемковині, тоти слова вимавляно, можна повісти, же інакше, повіл бым – по лемківски: тепер, сорочка, дітина, гроши. А сут ісці інши села, де вимавляют наприклад вівця – уця, тато – няньо, през – через та інши. Отже, питаня ці то польонізація ці так принято тоти слова в нашій бесіді барже словяньскы.
Можна взяти писаня двох авторів з єдного села Білцарева, Семана Мадзеляна і Петра Трохановского. В Бесіді є дуже трудних слів. І так, думам як ліпше писати і розуміти слова іначай, інче, інча, а не, як ліпше гварити ці писати – інший, інша, інше. Здає мі ся, же окреслений то не є лемківске слово, а може взяте з украінского од крісла, ці з польского окресліць… Ці не ліпше писати омовити, оцінити. Не знам чом дакотри автори, дописуваче, усувают з нашых слів букву “ы”, яку уживали украінскій поета Тарас Шевченко, писатель Іван Франко, єст тыж уживана в церковних творах і інших мовах словянских.
Порівняти лемка Ігора Дуду, який також твердит, же не може быти писовні лемківской без букви “ы”. І так думам ці то не націоналізм до букви “ы” в росийскім язику і ці то розумне?
І дале, ниє писаня фактичной лемківской бесіди без букви “ы”. А она аж просит ся писати: хыжа, быти, был, бо не хыжа, не быти. Бо гварит ся: была в церкви, била сына, бил пса. Можна би было дуже виміняти таких слів. Так было і буде дальше, же в некотрих селах, як єм вспомнул, были ріжни слова, але граматыка повинна быти єдна. Гірше є як ся хоче бесідувати так як ся в данім рейоні бесідувало.
Так в дакотрих селах бесідували з частым уживаньом “в”, але в селах приграничних писало ся “ль”, як в бесіді чути было “в”, бо в писаню не барз оно пасує як “в”.
Часто бывам в селі Грица Бованка, в Полянах і того звуку “в” мало чути. І в тій бесіді в селах Крампна, Поляни, Мысцова тото “в” не одчувам. Знам, же вымавляли таки слова з “в” в селах: Гирова, Поляни, лем не так, же ишва через вавку, жена сьпівала, ці сьпівава, і пак: впава. Можна бы ту веце слів пригадати.
Але барже мі дивно чом пан Бованко юж не стосуют, а не сут они молодим лемком, і вишмарили в своім писаню букву “ы”. А може мают трудности в своїм писаню де єй вставити? Але хвала ім за то, же дуже пишут з того терену, бо, як видно, мало є дописувачів, яки бы хотіли писати о своіх середовищах і своій творчости. Альбо є іщі такє слово уж, денекотри пишут і уживают того слова, а приці на Лемковині того слова взагалі не было. Є то слово словацкє, альбо росийскє уже. Може наше слово юж, то польонізм, але тых польонізмів, слів, яки уживаме є дуже, але ту мешкаме і до того зме певно привыкли.
Як єм кого уразив, то міцно перепрашам, – не хотів єм, але од давна мі тото на грудох сідило і хотіл єм ся з тым поділити з чітачами. Памнятам тыж, же давно веце ся писало на Лемківскій Сторінці бесідом лемківском, як тепер, хоц нам за тоти роки пребыло молодого нарыбку, але, як видно, ім добрі жити в такій формі, в якій жыют в новых європейских стоварішінях і структурах. Знавец языка лемківского Ігор Дуда в книжци Вспомнеш моє слово пише, же треба мати на увазі певни одмінности лемківского писма од літературной украінской мови. Є там тіж богато описаний і зобраний материял приповідок з жытя лемків.
До думок Ігора Дуди не мам нич до доданя ани до однятя, а што до мого допису, то добрі былоби якби заохотил він чітачів до писаня.
Вільховец, 24 ІІІ 2009 р.
“Наше слово” №16, 19 квітня року {moscomment}
