11.11.2024
«Мова: таємниці відьом» – щоб було «смачно», коли переходиш з російської на українську
Валерія Гуржий ■ РОЗМОВА ■ №43, 2024-10-27 Минулого року ми вже писали про Наталю Місюк та її проєкт «Давай займемось текстом» (НС №7 від...
Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №24, 2024-06-16
Ростислав Семків, «Пригоди української літератури». Київ: Темпора, 2023. – 688 с.
Усі ми іноді любимо згадувати своє минуле, особливо шкільні роки, насичені багатьма цікавими подіями, але й також активним здобуванням нових знань. Хтось з нас любив математику, хтось історію, інші – мову або літературу. Досі від багатьох дорослих українців можна почути думку про те, що уроки української літератури були нудні, а українська література надто «важка» та сумна. Це якийсь такий дивний стереотип, що формувався дуже багато часу. І дуже добре, що його зараз активно розвіюють.
Останніми роками українці активніше починають цікавитись своєю культурою, історією, нівелюють для себе міфи типу «бальшой рускай літєратури і культури». Тож все частіше задумуються над тим, що українська література могла раніше не викликати великого захвату чи інтересу, наприклад, через подачу вчителями цього предмету. Зарубіжну літературу нерідко викладали колишні вчителі з російської, навіть вже у часи незалежності, які й далі були фанатами російського письменства і вихваляли його як тільки можна. Подача української літератури в порівнянні могла виглядати скромнішою та більш бляклою. Шкільна програма часто складалась за певними старими схемами і підбір українських творів для вивчення міг бути не найкращим.
Мені з вчителькою з української мови та літератури у школі дуже пощастило. Може, тому що навчала мене моя рідна бабуся, а в нашій родині усі люблять багато читати, особливо українське. Якщо ж ви досі думаєте, що в нас мало цікавих письменників та письменниць, що українська література нудна або просто хочете пригадати та систематизувати для себе цю тему, то ось він – підходящий момент.
«Пригоди української літератури» – це прекрасна назва для чудової, легкої, інформативної розповіді про нашу рідну літературу. Тому що у неї й справді була і є дуже нелегка доля, сповнена викликів та карколомних поворотів. Опісля прочитання цієї вдалої літературознавчої розвідки Ростислава Семківа, скоріш за все, бажання називати українську літературу нецікавою чи неповноцінною пропаде остаточно та безповоротно.
Моя мета знайомства з цим виданням була власне такою, щоб ще раз пригадати собі наших письменників і їхні твори, систематизувати собі в голові роки, дати, можливо, взнати якісь цікаві подробиці з особистого життя авторів. Заповнити певні прогалини у знаннях і також скласти для себе список, що саме я б хотіла зараз прочитати чи перечитати. Мені доказувати повнокровність та унікальність української літератури не потрібно. Але дуже добре мати достатньо інформації у сучасному світі – для того, щоб у будь-якій дискусії на цю тему, наприклад з іноземцями, легко і впевнено можна було відстояти повноцінність наших літературних процесів. Особливо, якщо українській літературі вкотре якийсь західний любитель Достоєвського чи Талстого буде закидати вторинність щодо російської.
Ось власне підходимо і до чи не найважливішої цінності «Пригод». Ростислав Семків розглядає українську літературу в контексті світової. Він розповідає про світовий романтизм, модернізм, про їхніх головних авторів та риси, а тоді одразу ж розповідає, як це все зароджувалось і відбувалось у нас. Що було схожим, а що відмінним, як українські письменники були у цих всіх процесах, як вдало, спритно, оригінально підхоплювали модні віяння і тенденції та вміли адаптувати стилі на свій лад, додаючи власного колориту. Українські автори та авторки постійно були частиною великої світової літератури, були в цьому гігантському контексті змін епох. Так, українській літературі фактично завжди було важче, ніж іншим літературам, вистояти, повноцінно розвиватись у кожній новій стилістичній течії, але, о диво, вона це робила і робить далі. Під час читання «Пригод» повсякчас мене навідувала думка, які в нас круті, неймовірні письменники та письменниці, як їх багато, скільки вони встигли зробити попри все. І одразу ж виникала інша думка, про ось це «попри все», якби його не було, не було цих переслідувань усього українського століттями, мовних заборон, розстріляних відроджень, скільки створили б наші геніальні люди тоді? Про це страшно думати. Хоча й дуже хочеться візуалізувати історію української літератури без нищення, переслідувань та обмежень. На превеликий жаль, зараз маємо таку ж саму ситуацію. Українські письменники гинуть на війні, їх вбивають російські загарбники та ракети. Саме тому кожна українська книга, написаний твір – це велика цінність, маленький крок до перемоги та вічності.
«Пригоди української літератури» можна прочитати одразу повністю. А можна тримати вдома як такий своєрідний збірник цікавої інформації про українських авторів. От захочеться вам якогось дня дізнатись більше про долю Остапа Вишні і про те, що його феноменальний гумор зачаровував навіть високе російське керівництво. Це зрештою часто рятувало письменнику життя. А може, захочеться більше довідатись про Івана Франка, і не лише як автора, а як людину. Про його непростий характер, стосунки та переписування з молодшими письменниками та цікаві різні ситуації, пов’язані з цим богемним, творчим життям.
А як корисно довідатись, хто саме написав якісь дуже популярні пісні, такою інформацією завжди приємно «блиснути» у інтелектуальному товаристві. Я врешті зафіксувала для себе, що автором відомої, як і в Польщі, так і в Україні, пісні «Гей, соколи» є польський письменник Тимко Падура, що захоплювався українськими романтичними темами.
Моя подруга влучно порівняла «Пригоди української літератури» з «Світом Софії». Перша легко, цікаво та захопливо нас знайомить із світом української літератури від романтизму до постмодернізму. Друга, також у лагідний і доступний спосіб, проводить нас крізь історію світової філософії. Можливо, «Пригоди» не відкриють нових істин людям, що є дуже обізнаними в темі української літератури, а «Світ Софії» не зачепить до глибини фанатів та знавців філософії. Але думаю, що навіть експерти обох цим тем гарно можуть провести час з такими пізнавальними та приємними виданнями.
Оформлення «Пригод» також дуже симпатичне. Знайдемо у книзі багато портретів українських авторів у вдалому виконанні української художниці Ольги Глумчер.
Опісля завершення книги мені захотілось перечитати набагато більше творів, ніж я очікувала. Та й взагалі, «Пригоди української літератури» якось так делікатно заохочують поглиблювати теоретичні знання про наших неймовірних творців, але й також поглинати все більше та більше їхніх текстів.
11.11.2024
Валерія Гуржий ■ РОЗМОВА ■ №43, 2024-10-27 Минулого року ми вже писали про Наталю Місюк та її проєкт «Давай займемось текстом» (НС №7 від...
28.10.2024
Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №42, 2024-10-20 З’явилася книга «Писанкарство, як жива традиція у світлі 50-річчя Загальнопольського конкурсу писанок ім. Михайла Ковальського». Її презентували...
03.10.2024
Христина Заник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №31, 2024-08-04 Оксана Шаварська, «Рисочка». Видавництво «Книголав», 2024. – 204 с. Оксана Шаварська у своєму романі «Рисочка»...
23.09.2024
Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №29, 2024-07-21 «Я, Побєда і Берлін» – кінокомедія, дорожній, пригодницький фільм. Режисерка: Ольга Ряшина. Сценарій: Олексій Комаровський,...