Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ■ №5, 2020-02-02

Фільм «Віддана» за мотивами роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія» у всеукраїнському прокаті – з 16 січня, а говорять про нього вже давно і багато. Причиною цього є насамперед потужна та якісна промоція стрічки; утім, не можна ігнорувати і той факт, що чогось схожого за стилем, тематикою та атмосферою в українському кінематографі ще не було.

XIX століття, часи Австро-Угорщини. У трагічній пожежі у Станиславові (теперішній Івано-Франківськ) гине багато невинних людей, серед яких – дружина відомого місцевого лікаря Анґера. Врятувалися лише його донька Аделя та дитина служниці Стефа. Лікар вирішує ростити у себе вдома обох дівчаток, а нам пропонують спостерігати за тим, що вийшло з такої спонтанної ідеї.

А вийшло насправді не так вже й мало. З дитинства дівчатка ведуть своєрідну конкуренцію – спочатку змагаються за любов батька, потім кожна намагається отримати свій клаптик землі та щастя під сонцем. Переплетені з малих літ, вони не дають собі повноцінно розвинутися і не мають волі, аби відпустити одна одну. Перед глядачами «Відданої» – час, коли хвороблива та ніжна Аделя живе у дивному і трохи казковому будинку з чоловіком Петром, продовжує мешкати з ними і Стефа. Проте її роль у цій історії до кінця не зрозуміла нікому: ані Аделі, ані Петрові, ані, зрештою, самій Стефі. Це і є основна драматична лінія стрічки: переживання та пошуки себе, багатий внутрішній світ головної героїні, що постане перед глядачем у вигляді сюрреалістичних та фантазійних кадрів. А насправді протягом усього фільму ми шукатимемо відповідь на запитання: хто така Стефа? Особливо для Аделі – подруга, сестра, служниця? А для Петра – товаришка дружини, конкурентка, зайвий персонаж у домі? Для всиновленого Аделею загадкового хлопчика Фелікса: мама, няня, єдина людина, що його розуміє?

На тему анонсованої у трейлері еротики варто сказати, що сам початок стрічки доволі малодинамічний та розтягнутий, зокрема через дві еротичні сцени, що зняті гарно та естетично, але не мають сюжетної цінності та логічного продовження. Власне, «розкрутці» сюжету фільму бракує цілісності, деталей та лінійності, які би ввели глядача у суть подій та повноцінно розкрили персонажів. Проте згодом історія швидко розвивається і ми непомітно починаємо перейматися як сюжетом, так і долею героїнь і їхніми бурями емоцій.
Чи варто розглядати роман та фільм разом? Очевидно, що той, хто читав книгу, дивитиметься стрічку трохи по-іншому, можливо, розумітиме більше, ніж то й, хто незнайомий з оригінальним твором. Але чи прочитання книги допоможе зрозуміти «Віддану» об’єктивно і повноцінно, чи, навпаки, перешкоджатиме цьому – спірне питання. Творці фільму радять сприймати стрічку як окремий, повноцінний проект. Софія Андрухович зауважувала, що вона вийшла зовсім інша, ніж книга, і це, на її думку, дуже добре.

Дуже помітно, що робота над фільмом була скрупульозною та колосальною. А головне – з увагою до деталей: костюмів (Леся Патока), декорацій (було створене ціле містечко для зйомок); саундтреків (музикою займався Євген Філатов, у стрічці, зокрема, звучить прекрасна пісня «Човен» гурту «Один в каное» на слова Івана Франка; Тіна Кароль і Юлія Саніна виконали пісню «Вільна», яку для них написала українська реперка Alyona Alyona); роботи оператора (Олексій Ламах).

Загалом сама «картинка» фільму «Віддана» – це рай для естета. Такої гарної, «смачної» стрічки в українському кінематографі справді ще не було. До речі, смачної також у безпосередньому значенні цього слова, адже у фільмі величезна увага приділяється прекрасній галицькій кухні. Головна героїня Стефа, від імені якої і ведеться розповідь, обожнює готувати, вигадування неймовірних смаколиків – це не лише втілення її талантів, але і спосіб самореалізуватися, «ковтнути свіжого повітря», дарувати любов та прагнути взаємності.
Наступний приклад новаторства «Відданої» у сучасному українському кіно – це вдала та ненапружена гра, а точніше – загравання з реальністю. У цьому фільмі сюр, магія, казковість відчутні на дотик, на запах. Водночас вони не перевантажують розповідь і зовсім не заважають основному конфлікту та серйозному сприйняттю сюжету. Щось схоже за енергетикою можна було відчути у легендарній українській стрічці «Пропала грамота».

Про «Віддану» можна писати багато, розбирати її на деталі як постмодерний колаж, а згодом – склеювати назад різні клаптики мозаїки. Але іноді варто подивитися на щось максимально просто – саме тоді ви побачите його істинну суть.

Суть фільму «Віддана» в тому, що кожен глядач побачить те, що він має можливість чи бажання помітити. Хтось – просто екранізацію роману «Фелікс Австрія»; хтось – суто жіноче кіно; інший – історичну драму, мелодраму, казковий детектив, іронічно-магічну комедію і так далі. Список можна продовжувати. А універсальність фільму – якраз у тому, що він доволі багаторівневий і не занадто складний, отже – такий, що сподобається широкому колу глядачів.

Те, що припало мені до душі суто суб’єктивно – магічність стрічки, символізм, розбавлення реальності різними казковими прийомами. Летючі риби та паперові чоловічки, розмови з портретами, піаніно, що грає саме собою – хай інші критики шукають тут кальки з «Гаррі Поттера» чи «Амелі», але у «Відданій» всі речі дуже рідні, дуже свої і точно не зайві.

І нехай прекрасних Аду Роговцеву й Ірму Вітовську, зрештою як і самого патріарха «Бу-Ба-Бу» Юрія Андруховича, ми бачимо наприкінці фільму лише хвилину-дві, мене це не засмучує. Адже на «Віддану» я йшла не задля відомих імен. Я хотіла побачити емоції, гарну зйомку, шикарні костюми, вдалий зріз чи не найцікавішої історичної епохи. Це все у стрічці було – до того ж приправлене дрібкою магії, казки, вдалої музики. Гра головних акторів також не розчаровує. Роман Луцький у ролі Петра Сколика виглядає дуже органічно. Алеся Романова з роллю манірної і стервозної Аделі справляється цілком достойно. У головну героїню Стефу вдало і природно втілюється польська акторка Маріанна Янушевич. Так, мабуть, хотілось би більшого розкриття певних сюжетних ліній – наприклад, давньої любовної історії Стефи з отцем Йосифом (якого, до речі, всі дуже критикують за дивну бороду – може, і слушно, але я маю кількох знайомих з такою бородою в реальному житті і якось ніхто з них не насміхається). Власне, такі другорядні персонажі – отець, його дружина Іванка, продавець риби Велвеле – справді видаються доволі поверхневими, наче змальованими похапцем. Проте фільм не може і не мусить давати відповіді на всі запитання. Особливо – екранізація такого непростого та багатошарового роману як «Фелікс Австрія».

У кожного є свої критерії оцінки стрічок. Мій найважливіший такий: чи захочу я передивлятися це кіно? «Віддану», багату на деталі та підтексти, – безперечно, так.

«Віддана» – український повнометражний фільм за мотивами роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія». Режисерка: Христина Сиволап. Сценарій: Аліна Семерякова, Софія Андрухович. У головних ролях: Маріанна Янушевич, Алеся Романова, Роман Луцький. Прем’єра в Україні: 16 січня 2020. Тривалість: 110 хв. Виробник: Кінокомпанія Film.UA

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*