Кася Комар-Мацинська ■ ПОГЛЯДИ ■ №15, 2019-04-14

Рефлексія над результатами першого туру президентських виборів в Україні

Хто з нас – тих, що «думають», – не мав надії, що передвиборчі рейтинги брешуть? Що не відповідають дійсності, погано проведені, проплачені або явно маніпульовані? Що наш народ нарешті стане спокійним, врівноваженим, відповідальним, здатним до самозахисту… та вибере не по приколу. Зараз запізно роздумувати, чи вчорашні рейтинги створили перевагу Зе над чинним президентом, чи лише попереджували про ймовірність такого результату. Хоча нині вже не так важливо, що було перше – яйце чи курка, рейтинг чи Зеленський. Сьогодні бачимо, як на долоні, що втілюється в життя ще раз той самий сценарій, який знаємо під назвою «Трамп» чи «Брексіт», перевірений на дозрілих демократіях, але тим разом в українському варіанті.

Отже, наївно було б сподіватися, що молода українська демократія буде здатна чинити опір популізмові, коли весь західний (себто освічений та цивілізований) світ не знає, як його побороти.

Ситуація між першим і другим туром є надзвичайно динамічною. Пишу ці слова в той день, коли у своєму бездоганному стилі «Слуги народу», використовуючи короткий відеоролик та соцмережі, Володимир Зеленський викликає Петра Порошенка на Олімпійський стадіон провести публічні президентські дебати, у яких зможуть взяти участь представники всіх медіа та «майже» всі громадяни держави. Розмаху шоуменові вистачає. Не можна також не помітити його акторських умінь виступати перед публікою (з вивченим текстом) та будувати свій позитивний імідж. Випромінює він свіжість, молодість, енергію…


Обличчя Зеленського ще не спаплюжене політикою, тому в очах частини виборців йому вдається приховувати, хто справді за ним стоїть.

Щоб вийти з єдино правильної інформаційної бульбашки, я вирішила не те що дізнатися більше про Зе, але уважно перечитати свіжо оприлюднену виборчу програму фаворита. Зверніть увагу: «свіжо оприлюднену» означає, що досі, попри те, що перший тур уже минув, – якоїсь цілісної програми не було! І парадоксально, що цей факт найкраще промовляв до електорату цього кандидата, мовляв, у нього немає порожніх обіцянок, хоча насправді це означає, що немає нічого.

Нова програма Зе з технічної точки зору є зразковою. Написана елегантно, динамічною мовою. Є в ній «усе, що треба», починаючи від державної оборони, через економію, екологію, сортування сміття, «не боротьби з корупцією – а перемоги» і до реформи системи охорони здоров’я, судів та зняття недоторканості з президента України та всіх державних службовців. Кмітливе око помітить напрямок на децентралізацію та збільшення впливу влади в регіонах, а також цілковиту відсутність мовного питання. Сподіваюся – цієї проблеми у свідомості російськомовного коміка просто не існує. Зате все інше – дуже зручно застосовані популістські слогани.

Питаємо себе навзаєм – чому українці так численно підтримують Зеленського? Невже немає в них усвідомлення складності міжнародної позиції, затягнутого збройного конфлікту чи ціни жертв російської агресії? Зрештою, чи усвідомлюють, які можуть бути наслідки цього «приколу»?


Саме відкидання думок про наслідки вибору, а зосередження над легким меседжем, який транслюється Зеленським, може бути одним із методів маскувати суспільну травму, якою є війна, або хоча б відстрочити її у своїй свідомості.

Так, важко жити в постійному відчутті загрози, страху та болю після втрати, які є невід’ємними складовими боротьби за незалежність, що зараз триває в Україні. Тому так хочеться безтурботно проголосувати за молодого чоловіка, який смішить народ, а у виборчому штабі у вільну хвилину грає в настільний теніс. На превеликий жаль – сміх не розв’яже реальних проблем держави, чого виборці Зе з усіх сил намагаються не помічати.


Мене навіть особливо не дивує те, що люди хочуть змін, тому вибирають нераціонально й емоційно. Натомість особливо страшно, що немає якісних суспільних дебатів, трансферу знань і досвіду між мешканцями ментального «заходу», «центру» та «сходу» України, а якщо є, то проводиться він надто повільно, без відповідного натиску, взаємної поваги та вразливості. Погляди українців так важко зрушити з місця і трансформувати. Посилюється поляризація середовищ, обурених одне на одне, а головна проблема в тому, що кожне з них все знає найкраще. До речі, те саме спостерігаємо – можливо, навіть більш виразно, хоча менш яскраво, – в політичному житті Польщі. А найбільше тривожить (не тільки в Польщі та в Україні) відсутність пристойного та ефективного знаряддя боротьби з популізмом. Усюдисущі політичні побрехеньки та велика брехня обманюють велику частину суспільства, яка не рефлексує, не шукає відповіді, а просто концентрується на найшвидшому та найлегшому заспокоєнні своїх потреб. У свою чергу ті, хто розуміє, що популістські обіцянки – дурниця, не вміють і дуже часто не хочуть пояснювати це тим, хто зловився на гачок.

Чекають нас дуже емоційні тижні. Розбіжність кількості голосів за кандидатів, схоже, важко буде подолати. Проте світ знає інші сценарії, а гра йде за найвищою ставкою – тож сподіватися можна всього. Як кажуть, надія помирає останньою.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*