(пл) ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-05-21
{mosimage}
Підсумок двох місяців діяльності уряду Януковича: “Ми готові продати газову трубу”; “Немає місця для жінок у владі”; в Запоріжжі встановлено пам’ятник Сталіну; Верховна Рада України прийняла бюджет без обговорення… Далі буде?..
“Чи такі дії можна вважати презентацією наших інтересів?” – запитав на загальному зібранні українців Ростислав Крамар, один з організаторів громадської ініціативи громадян України, які закликають усіх взяти участь у загальноєвропейському вічі “За дотримання Конституції України”.
Ця ініціатива народилася знизу. На зборах, що проходили у Варшаві 15 травня в приміщенні “Політичної критики”, вирішено, що треба зосередитися на єднанні сили, яка також може вплинути на ситуацію в Україні. “Ми не ототожнюємо себе з жодною політичною партією”, – пояснює Р. Крамар. Створюється єдине середовище – не тільки у Варшаві, не тільки громадян України, але й тих українців, які народилися в цих державах, та всіх тих, хто хоче подати руку допомоги своїм друзям – поляків, португальців, іспанців та представників інших народів. Об’єднуються люди, чиї інтереси чинна українська влада не бере до уваги. Вони протестують проти того, що повертається цензура, у засобах масової інформації подається суперечлива інформація щодо дій влади, порушується Основний закон – Конституція. Виступаючи на зібранні, Р. Крамар заявив: “Ми кажемо цьому “ні!”, бо ми народ, який має хребет. Ми є! І це неправда, що тут ми не можемо нічого зробити”.
Ростислав Крамар (Тернопіль): Це спонтанна ініціатива українців, що походить “знизу”. Об’єдналися громадяни України, які перебувають у столицях держав Європейського Союзу, а також громадяни цих держав. Думаю, що це початок якогось більш організованого й скоординованого руху українців, які живуть у Європі й поза її межами. Коли зараз я спілкуюся з колеґами з різних міст, то виявляється, що виникає щось нове – окрім тих структур, які вже діють. Однак ця ініціатива виникає за їх сприяння. Те, що ініціатива йде знизу, надихає, засвідчуючи, що люди небайдужі. Щодо самого віча, то деякі заходи вже відбулися, але на локальному рівні.
Серед наших політиків є певна розгубленість, затьмареність – тому є потреба висвітлення проблеми саме 23 травня, адже це за християнським календарем день Зіслання Святого Духа. У столицях країн нашого компактного перебування відбуватимуться також богослужіння в намірі просвітлення для українського народу та влади. Віче – це одна з форм реакції на події в Україні. Коли українці побачать реальну загрозу для демократії в Україні, то, певно, кількість людей, які приєднуватимуться до акції, збільшиться. Адже ми не є таким народом, який сидів би мовчки, склавши руки. З того, що я чую з України, виявляється: для її жителів важливо, що ми тут на місцях звертаємося до суспільств, у яких живемо, говоримо, що не все так однозначно зі стабілізацією в Україні, і просимо більш адекватно реаґувати на те, що сьогодні діється в нашій державі.
Наталія Рябінська (Харків): Наша стурбованість переоформилася в акцію – і це доказ, що ми вже дозріли, що ми більш менш зрозуміли, що ми також громадяни України. Адже це дає надію, що створиться якийсь свідомий, структурований суспільний рух. З розмов із українцями, які проживають в інших столицях держав ЄС, виникає, що можна організувати захід на загальноєвропейському рівні. Цим підтверджується те, що ми виступаємо спільно (не з жодними радикальними політичними гаслами, не для повалення когось) – це ініціатива громадська, а не політична.
Юрій Таран (Суми): Протягом тижня ми зустрілися двічі чи тричі, встановили деякі плани на найближчий час, але на чергових спільних зустрічах усе уточнюватимемо. Наша мета – показати, що громадяни України (і не тільки) схвильовані тим, що відбувається в їхнії державі. Ми не маємо якоїсь офіційної організації – це просто громадська ініціатива людей, які занепокоєні останніми подіями, у тому числі діями уряду, на які будемо реаґувати різними заходами. Нас ніхто не спонукує і не закликає до дії – це наш внутрішній поклик. Виглядало б дуже оптимістично, якби таким чином ми могли вплинути на владу в Україні, але поки що нашою єдиною можливістю є демонстрація, що ми тут є і ми не згодні з тим, що відбувається. На сьогодні ми ще не координували цієї акції з жодними організаціями в Україні.
“Наше слово” №21, 23 травня 2010 року {moscomment}
