Олександра Іванюк ■ ПОГЛЯДИ ■ №33, 2019-08-18

Кілька років тому Ярина переїхала до Варшави, де її чоловікові запропонували хорошу роботу у сфері міжнародних перевезень. «Пропозицію ми прийняли без вагань, хоча вагатися було чого – менший син мав лише 7 місяців, а старша дочка закінчила 1 клас. Я також мала непогану роботу в Україні, працювала у відділі персоналу великої мережі супермаркетів. Та ми зважились на переїзд заради майбутнього дітей. Ми вистояли помаранчеву революцію, потім революцію гідності, та коли бачиш, що всі твої надії і сподівання  лише ними і залишаються, а тобі 36 і вже двоє діток, – починаєш думати більше про перспективу для них.» Таких як Ярина багато. Навіть успішні українці, які мають хороші роботи, досягають в Україні певного успіху й навіть засновують власні фірми – нерідко вирішують почати все спочатку закордоном. Кажуть, що хочуть жити у спокійній європейській країні з прозорими правилами ведення бізнесу, хорошими дорогами, справними автобусами й привітними продавцями. Але такий переїзд у дорослому віці пов’язаний зі значними складнощами й викликами, особливо для жінок, які приїжджають за чоловіками.

Попри великий досвід й значні досягнення на батьківщині, у Польщі емігранткам доводиться долати безліч перешкод у вигляді мови, культурних відмінностей, стереотипів, проблем із документами, труднощами з визнанням дипломів тощо. Понад те, такі жінки часто залишаються на самоті зі своїми проблемами, адже – принаймні на початках – не мають достатньо знайомих, які могли б дотримати товариства, впровадити новоприбулу мігрантку в особливості «нового» життя або ж попильнувати дитину під час проходження співбесіди. Не менш важливим є те, що опинившись у чужій країні у незвичній ролі домогосподарки, навіть амбітні й успішні в минулому жінки надзвичайно швидко втрачають адекватну оцінку власних можливостей і колишній візерунок себе. Не розібравшись як слід із тим, за якими правилами функціонує польський ринок праці й які стратегії для пошуку роботи варто застосовувати в Польщі – мігрантки часто шукають роботу набагато нижче своїх компетенцій. Якщо ж жінки, які змушені були переїхати до Польщі через роботу своїх чоловіків, вирішують не працювати – їм ще важче вивчити мову й вийти з ізоляції, що, у свою чергу, збільшує їхню невпевненість у собі й психологічно-матеріальну залежність від чоловіка. Аби допомогти таким жінкам – Український клуб жінок при Українському Домі у Варшаві здійснив проект, покликаний допомогти мігранткам не відмовлятися від своїх кар’єрних амбіцій у новому середовищі.

Те, що жінки загалом набагато більш самокритичні ніж чоловіки й отримують меншу платню за ту саму роботу, виконувану чоловіками – не новина. До того ж, жінки набагато рідше зголошуються на якусь посаду, якщо не відповідають усім критеріям (які, в свою чергу, зазвичай завищені в оголошеннях про працю), тимчасом як чоловіки схильні подавати свою кандидатуру навіть, якщо не задовольняють і половини вимог. Окрім того, значні труднощі для висококваліфікованих мігранток становить брак вичерпної інформації про ринок праці у Польщі загалом й потрібну сферу зокрема. Незважаючи на те, що зараз у Польщі панує ринок саме працівника, а не роботодавця, багато мігранток шукає себе не в тій сфері, де їхні компетенції дають їм переваги і де вони мають шанс на успіх.

Не менш проблематичним для українських жінок є вміння правильно подати роботодавцеві свої сильні сторони й чітко представити свою зацікавленість у даній посаді за допомогою мотиваційного листа. «З мого досвіду виникає, що українські жінки недооцінюють значення резюме при пошуку роботи в Польщі й не присвячують достатньо часу тому, щоб написати влучний і грамотний мотиваційний лист», – говорить тренерка проекту Івона Чіхович, яка вже багато років працює з мігрантками. Інші коучі з професійного розвитку також наголошують на тому, що найбільш поширеною помилкою є бездумне надсилання того самого резюме усім роботодавцям навіть без привітання. Такі заявки найчастіше залишаються без відповіді, що, у свою чергу, знеохочує жінок, знижуючи їхню самооцінку й амбіції. Такий підхід провадить до замкненого кола, з якого дуже важко вирватись самотужки.

Саме тому тренери з професійного розвитку радять мігранткам дуже серйозно поставитись до кожного етапу процесу пошуку роботи, не оминаючи увагою дрібниць. Щоразу потрібно змінювати або й писати новий мотиваційний лист, корегувати резюме в залежності від того, який саме досвід буде важливим для конкретної посади й написати бодай кілька речень про вашу зацікавленість роботою у тілі листа. Це значно збільшить шанси на те, що надійде хоча б якась відповідь від рекрутера. Варто також пам’ятати, що пошук хорошої роботи – це тривалий процес, який вимагає терпеливості й наполегливості. «Якщо на тридцять надісланих резюме приходить одне запрошення на співбесіду – це вважається хорошим результатом і не варто впадати у відчай через невелику кількість відповідей. А нерідко буває й так, що ваше резюме буде єдиним, яке взагалі надійшло у відповідь на оголошення», – говорить рекрутер і тренерка Олена Литвиненко.

Ще однією поширеною проблемою є незнання англійської мови. Якщо йдеться про роботу в міжнародних корпораціях, то їхньою першою мовою є саме англійська, навіть не польська. Більше того, навіть у тих фірмах, де англійська мова не дуже потрібна – її все одно вимагатимуть. Саме тому дуже важливо не нехтувати цим чинником і якомога швидше підтягнути свою англійську. Для цього необов’язково оплачувати дорогі мовні курси, адже існує кілька способів вивчити іноземну мову без великих видатків. Наприклад, можна відвідувати безкоштовні розмовні зустрічі, які організовують деякі варшавські кав’ярні (зокрема Green Cafe Nero), або ж слідкувати за безкоштовними курсами для іноземців, які пропонують різноманітні благодійні фонди або неурядові організації. При Українському домі у Варшаві від жовтня минулого року діє English Speaking Club, де можна безкоштовно практикувати англійську мову. Окрім того, Відкритий університет Варшавського університету пропонує мовні курси за низькими цінами. Можна також організувати собі вивчення мови за принципом бартеру: хтось вчить вас англійської, а у відповідь ви надаєте якусь послугу: доглядаєте за дитиною, в’яжете светра або ж вчите своєї мови. Такий спосіб не лише сприяє обміну послугами, а й зближенню між людьми, що особливо важливо в чужій країні.

Якщо йдеться про польську мову для пошуку роботи, то найбільшими перешкодами є ізольованість мігранток від польськомовного середовища й небажання говорити через страх робити помилки. Попри те, що українки досить швидко починають розуміти й говорити польською, вони мають величезні комплекси через свій рівень мови й часто бояться ходити на співбесіди. Їм здається, що їх не зрозуміють, або ж глузуватимуть через акцент. Та якщо жінка сидить вдома з дитиною й не має знайомих поляків, з якими могла б практикувати польську, то вона ризикує так і не вдосконалити чи взагалі не вивчити мови. Так само як у випадку з англійською, варто шукати розмовні зустрічі, безкоштовні або не дуже дорогі курси для іноземців чи хоча б польськомовних знайомих. Та найголовніше – не боятися говорити й ходити на співбесіди. «Як виникає з практики, переважна більшість українських мігранток занижують власний рівень польської, що дуже обмежує їх у процесі пошуку роботи. Здебільшого всі вони достатньо добре можуть пояснити співрозмовцеві все, що потрібно, але при цьому мають занижену самооцінку. Насправді саме занижена самооцінка є найбільшою проблемою, а не низький рівень володіння мовою», – говорить коуч Івона Чіхович.

Співзасновниця інформаційної платформи «Ліга активних жінок» і юридична консультантка Алла Маєвська говорить про те, що не варто недооцінювати складність польської мови й думати, що вона сама вивчиться або що побутового словника вистачить для побудови амбітної кар’єри. «До мови потрібно поставитись з усією відповідальністю, адже це важлива складова успіху в Польщі. З іншого боку, вивчити мову дуже допомагає робота, тому навіть якщо у вас великі амбіції – не треба боятися на початках братися за гіршу роботу. Це принаймні дозволить вам не сидіти вдома й вийти до людей, а зв’язки й нові знайомі – це друга складова успіху. Дуже важливо якнайшвидше знайти чи збудувати нове коло спілкування. Це дозволить не лише задовольнити натуральну людську потребу в друзях, але й пришвидшить вашу кар’єрну реалізацію. Так само як в Україні, у Польщі велику роль відіграють контакти й знайомства. Безліч цікавих і хороших робіт не з’являється на сайтах пошуку роботи, а передається із уст в уста. Тож, чим більше людей знатиме про вас і про ваші здібності – тим краще. При цьому, дуже важливо виходити поза мігрантське коло спілкування й знайомитись із польками. Вони мають набагато більше спільного з українськими жінками, ніж може здатися на перший погляд. Їм також не так просто знайти себе на польському ринку праці, особливо після декретної відпустки.»

Сама Алла готувалась до переїзду заздалегідь. Попри те, що в рідній Одесі вона здобула науковий ступінь кандидата наук і була доцентом кафедри цивільного права, а чоловік займався бізнесом – вони вирішили почати усе спочатку в Польщі. «Ми хотіли, щоб наші діти отримали європейську освіту й мали більші можливості. Для цього ми ще в Одесі вивчили польську мову й мали великі плани на новий старт. «Після переїзду виявилось, що реальність не така безхмарна. Українські мігранти у Польщі спочатку мають рожеві окуляри, думають, що все піде як по маслу. Наші задуми не здійснились, а адаптація дітей у новому середовищі була набагато складнішою, ніж ми думали. Увесь перший рік ми займалися лише тим, щоб допомогти дітям адаптуватися. А вже потім почали займатися власними планами на майбутнє.» Після кількох років у Польщі подружжю вдалося відкрити кабінет біологічного оздоровлення (gabinet odnowy biologicznej). Це дало Аллі енергію на те, щоб допомагати іншим. Вона не лише надає мігрантам юридичні консультації, а й разом з подругою Ольгою Козин заснувала інформаційну платформу «Ліга активних жінок», де мігрантки обмінюються досвідом, знайомляться, зустрічаються й допомагають одна одній. На сніданки, організовані в рамках платформи для мігранток, запрошують успішних жінок, які надихають інших на звершення. «Необхідно мати послідовний і чіткий план дій» – ділиться Алла секретом власного успіху. «Не менш важливо навчитися справлятися зі стресом. У цьому питанні жінки мають суттєву перевагу над чоловіками, адже жінки легше визнають, що їм щось не вдається і шукають вирішення проблеми: записуються на курси, беруть участь в освітніх проектах, ходять на тренінги. Натомість проекти, покликані допомогти чоловікам – не можуть знайти учасників, адже чоловіки не хочуть брати у них участі. Отже, наша сила в тому, що ми більш еластичні, легко приймаємо і надаємо допомогу, готові адаптуватися й вчитися.»

Проект Українського клубу жінок показав, що найбільшою перешкодою на шляху до хорошої роботи для висококваліфікованих мігранток є невпевненість у собі, низька самооцінка, брак віри у власні сили й ізольованість. Попри те, що кожна з учасниць проекту мала за плечима неабиякі кар’єрні й особисті досягнення в Україні, у новому середовищі спрацьовують різного типу бар’єри. Окрім мовних та бюрократичних перешкод додаються й психологічні механізми, які блокують мігранток, не даючи їм навіть повірити в те, що в іншій країні можна також досягти успіху. Саме тому надзвичайно важливо працювати не лише над іноземною мовою чи мотиваційним листом, а й над впевненістю у собі й вірою у власні сили. Саме з цього починається якісна зміна.

***

Двадцятивосьмирічна власниця мережі кав’ярень у Польщі Інна Ярова переїхала до Варшави наприкінці 2015 року. Перед цим вона вісім років працювала в Києві, де досягнула значних кар’єрних успіхів, працюючи директоркою з розвитку у рекламному агентстві. До Варшави Інну притягла робота в міжнародному проекті Google Partners. «Мій переїзд до Варшави – це авантюра. Ще у Києві я познайомилась з командою Google, а невдовзі опинилась в Польщі у спільному проекті. Ще працюючи у проекті я почала підготовку власного рекламного агентства, і паралельно ми розвивали з чоловіком кав’ярню». Чоловік Інни Олег, який у Києві також працював у рекламному агентстві – поїхав до Варшави за дружиною і став її бізнес-партером. За кілька років подружжя відкрило мережу кав’ярень у трьох польських містах. «Ще у Києві ми робили все для того, щоб після переїзду до Польщі відкрити свій бізнес. У якості стартового капіталу у подружжя були відпускні з колишньої роботи, заощаджень, гроші за продаж машини, і позичені 500 євро. Найважливіше – це вірити у те, що в тебе вийде й ніколи не падати на дусі. Коли я починала кожен зі своїх бізнесів, то ніколи навіть не припускала, що в мене не вийде».

Фото авторки cтатті

Поділитися: