Андрий Ксенич ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2009-08-26
Три формы єдного імена чловека, а думам ту о нашім родаку Русині-Лемку, назвиско котрого можеме пригадувати все з гордістю. Вродил ся будущий професор, пізніще ректор Петербурского університету в Вышні Ольшаві в 1769 роци, а помер в північні столиці Росиї в 1847. Нас акурат найбільше інтересуют рокы його перебываня там, хоц треба знати и памятати, же як бы він скоріще на Мадярах не был професором, то бы го не запросили до Росиї.
Іван Красовский в своїм довіднику Діячі науки і культури Лемківщини пробує вывести рід Балудянскіх- Балутянскіх зо села Балутянка спід Кросна, але сам зауважат, же радше могла походити тота родина з Завадкы Риманівской, бо жыли там “Балутянськи” (Baluciańskie). Є то можливе, але треба памятати, же будущий вчений вродил ся в часах, коли хлопам-кріпакам нелегко было змінити місце замешканя. Была паньшына и хлоп привязани был до свого пана. Не буду дале розважал тот момент и перейду до того, штом нашол на весну того року в Петербурзі. Нелегко было на початку, бо в катальоґах не стояло назвиско Балудянского. Подумал єм собі, же певно в працях о істориї університету будут го згадувати и так трафил єм на статтю Е.М. Косачевской М.А. Балугьянский в Петербургском университете з 1962 рока. (Очерки по истории Ленинградского университета, Изд. Ленинградского университета 1962). Не змылило ня назвиско Балугьянский, бом собі пригадал мадярску азбуку. Додатково потверджат то інчий наш родак, Еміль Балецкий з Закарпаття, мадярский славіст, професор Будапешсткого університету, якый писал по-нашому, по-мадярскы, по-росийскы и по-польскы. Балецкий стверджат: “W roku 1804 Lody, Kukolnik i Baludjanskij z Zemplińskiego komitatu wyjechali do Rosji, gdzie zajęli wybitne miejsca na wyższych uczelniach. Baludjanskij był pierwszym rektorem uniwersytetu w Petersburgu”. (Эмиль Балецкий, Литературное наследие, Nyireghaza 2007, s. 161). Маме Земпліньский комітат, Вышню Ольшаву, яку высмотріл єм на мапі Словакії, и маме аж трьох нашых родаків, котры творили підставы для розвитку наукы, літературы и культуры в Росиї.
По тых інформациях перейду до статті, яка, на мою думку, вказує вповні тоты вартости, котры внюс до росийской наукы Балудянский. Зверну увагу лем на деякы єй стороны и на то, як оцінят она вченого. Пише Косачевска, же спід його рукы “вышли видатні вчені”, же од нього принял ся в росийскі науци термін “політычна економія”. Был то час – початок XIX ст. коли в Росиї панувал, як повідают, найбільш осьвічений руский цар Александер І. Повставали першы університеты, бо істніл лем Московский. Треба было глядати науковців и найкраще такых, што хоц лем кус бесідували по-росийскы. Розуміл то добрі Іван Орлай, якый юж ся в Росиї “обжыл”, а походил з Закарпаття. Не знам ци товди тіж так думали, як пише Косачевска, же вчены з Венгєр и Галичыны “заховували языкову и культурну спільноту з росийскым народом”. В 60-х роках ХХ віку належало так повісти, а и скорше одповідало плянам царской пропаґанды.
В початках існуваня університету в Петербурзі, якому початок дал педаґоґічний інститут, вчены з “Карпатской Руси” становили головну частину його професорского складу. Авторка не забыла спомнути, же серед студентів Балудянского мусіл тіж быти сам знаменитий Александер Пушкін. Як додаме до того, же влада зарахувала вченого до “причастных” в підготовці січневого (январского) повстаня, то дійдеме до высновку, же наш родак належал до сьмілых и передовых люди епокы.
Треба бы ся застановити, што спонукало професора Юридичной академії в Надварді до того, жебы іхати до “дикого краю”, як писала донька професора. Был униятом, сыном сьващеника, а ишол до православной Росиї, де му обіцяли кус більше грошы як мал в Юридичній академії и до того мали дати ищы аристократичний титул. Не барз видно вірил в такы обіцянкы, бо плянувал побыти в Росиї лем три рокы. Не вернул в Карпати юж николи; може и зато, же не перешкаджало товди в Петербурзі, же нашы вчены землякы были униятами. Пізніще – навет не міг, бо мал заказ австрийского цисаря. За кого ся там они уважали – немож одповісти, не робит того и авторка, але зато барз хвалит професора за його наукову діяльніст. Был першым економістом в Росиї, який впровадил засады пануваня вільного капіталу. Тото, на мою думку, добрі запроцентувало в другі половині ХІХ століття. Орєнтувал ся на теорию Адама Сміта, котрого и теперішня наука узнає. То зато был тіж ворогом кріпацтва, паньщыны и писал, же чловек, який не ма нич свого, а навет “не належит сам до себе”, неє повноцінном одиницьом. Цікаве, же такы сьмілы думкы и теориї выкладал він росийскым студентам, але не опублікувал іх друком, хоц сам споминат, же мало ся вказати вісем томів його політичной економії (с. 42). То одкаль ми єй знаме? Трафил ся му добрий слухач, який вшытко законспектувал, а пізніще сам стал видатним вченым. Был то К. Арсенєв.
В часах, коли Косачевска писала о професорі, треба было найти и підкреслити такы факты, якы вказували бы, же такі чловек, як Балудянский, рішуче выступал проти феодальных порядків в Росиї, жебы го можна было вписати в ряды революцийонерів. Не нашла того ни авторка, ни інчы бадаче, а то зато, же вірил наш родак в мудріст царя и влады, якы разом допровадят до вызволіня з паньщыны. Сам ся того не дочекал, бо в Росиї такі декрет вказал ся в 1861 роци.
Балудянский ліпше ся чул, як думам, в справах праводавства. Ту мал краще приготуваня и зато был членом “Комісиї становліня права”, яка підготовляла підставы росийского праводавства. Перед комісийом, в які засідал Балудянский, здавали еґзаміны юристы, якы пізніще працювали в інчых росийскых університетах. Непоступово, консервативно мысьлячы люде допровадили до ситуациї, в які в 1821 роци ректор Балудянский подал ся до димісиї. Не хотіл, жебы за нього потерпіли інчы вчены. Дале працювал науково, але не давал поводу до атаків на передовых вченых. Нелегко было такому вченому в часах, коли держава бояла ся всякой новой мысли и вольнодумной теориї. Дотычыло то медже інчыма выкладів з німецкой фільозофії и то зато зашмаряли му “темны силы”, же пропаґує якысы “німецкы бздуры”. Шмарене товди насіня зышло парудесят років пізніще, в діянях т.зв. демократів шістдесятників. Был професор енциклопедистом, шыроко очытаном людином и зато міг лучыти такы ружны науковы заінтересуваня. Приготовил устав для нового університету, написал працю Право натуральне, якы не могли быти приняты ци друкуваны, бо были занадто “свободолюбивы”.
Треба бы ищы слів пару речы, якым был чловеком и як одберали го в Росиї. Справа не єст проста, бо за мало маме фактів, але треба повісти, же критичных уваг о нім авторка приводит лем пару. Рішуче переважают высоко позитивны оцінкы. П. Плєтнєв называт го “прикрасом” університету. Не значыт то, же не было інчых зауважень и то од якых люди… Знали го добрі сынове царя Александра – позерайте хто вчыл князя Миколая, будучого царя! То він зауважыл языковы недолікы и педантичніст учителів з Карпат. Князь записал, же язык Балудянского, то “мішанина ружных мов, спосеред якых професор порядні не знал ани єдну”. Може єст в тім дуже правди, бо преціж и він и інчы “карпаторуси” не знали росийского языка и фактычні могли барз калічыти мову Пушкіна.
Юж на конец додам ищы, же памят о Балудянскім в Петербурзі не загыбла не лем зато, же был выдатным вченым, же орґанізувал університет, але и зато, же якысий час істніла стипендія його імени, яку признавали донькы професора, а стипендистів выберали спосеред “потомків покійного”. Не нашол єм ищы місця його спочинку в північній столиці Росиї, а о стипендистах авторка нич не пише. Цікаве бы было поглядати, ци дакий Лемко з Бешкідів скорыстал з такой нагоды.
“Наше слово” №35, 30 серпня 2009 року {moscomment}
