Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №8, 2018-02-25

Надія Мориквас, Винова Гора, Львів. Видавництво Старого Лева, 2017 Р. – 224 Стор.

Коли я вперше почула назву нової книжки львівської письменниці Надії Мориквас «Винова гора», одразу відбулась чисто «звукова» асоціація з романом «Зачарована гора» Томаса Манна. Згодом збагнула, що у двох текстів є значно більше спільного, аніж сама назва: їх об’єднують легкі чари філософії та вічний пошук людини себе у цьому світі.
Як і попередня книжка Н. Мориквас «Корнелія», «Винова гора» – це дуже делікатне письмо, витончене. Воно ніби походить з якоїсь іншої епохи. Сучасний читач призвичаєний до більш різкої прози, грубої, часто брутальної або навіть вульгарної. «Винова гора» – як вишукане дороге вино, з маленькими бульбашками, що пульсують на язиці, а згодом починають розігрівати нас зсередини. Тих бульбашок багато, а їх історії різні. Це, перш за все, розповідь про містечко Виногори, у якому впізнаємо Винники біля Львова. Виногори постають перед нами як окремий персонаж, що має минуле, теперішнє і майбутнє. Роман Мориквас переплетений міфами та цікавими історичними подробицями Виногор, вони органічно виринають де-не-де з-поміж розповідей про сучасне життя містечка та його мешканців.
Сюжет твору розвивається довкола трьох героїнь: Анни, Лідії (Вовчиці) та пані Лінці. У якийсь момент життя доля привела кожну з жінок у Виногори. Для них містечко символізує різні речі, але є особливим пристанищем, де героїні хочуть віднайти спокій, любов, гармонію. Сторінка за сторінкою перед нами розкриває внутрішній світ і переживання жінок. Анна дуже тонко відчуває світ довкола, вона любить живу історію, довгі прогулянки і природу, а також пише вірші. За її постаттю вгадуємо авторку – Надію Мориквас. Лідія (Вовчиця) – молода сильна жінка, що веде свій власний бізнес і старається бути жорсткою до себе, світу і навіть чоловіка, проте насправді вона хоче навчитись бути просто коханою і кохати, дозволяти собі слабкості та помилки. Пані Лінця – загадкова старша пані, у якої насичене минуле, вона любить гарну музику і речі, любить згадувати своє дитинство та юність, проведені у Франції. У пані Лінці було колись велике кохання, а тепер є колишній учень, до якого в неї також непрості почуття. Життя героїнь перегукується на різних точках перетину, іноді випадкових та незначних, іноді більш явних і суттєвих. У «Виновій горі» з’являються й інші персонажі, більш проміжні, проте також досить колоритні, як ось: вічно незадоволена шефова Анни Людмила Степанівна, типовий бандит, «новий українець» сусід Вовчиці Хрич або ж блаженний Іванко – охоронець Цісарської криниці. У романі прописаними, деталізованими й основними є жіночі персонажі. Чоловіки тут фіґурують, але нам не дуже розкриваються їхні характери і думки. Фактично єдиним чоловічим персонажем, що відіграє у тексті одну з центральних ролей, є Василь Вейс – чоловік Вовчиці та колишній учень пані Лінці. Василь іде в АТО, обидві жінки його нетерпеливо чекають. Власне, авторка всеодно не розкриває нам дуже постаті Василя, емоції та події нашаровуються і розгортаються радше довкола його постаті, зокрема його відсутності. Чекання на нього зближує Вовчицю і Лінцю та розповідає нам багато нового про жінок. «Винова гора» розкаже нам про таємниці і підводні течії жіночих сердець (чоловіки тут, безперечно, фіґурують, проте на їхніх емоціях та переживаннях увага письменниці не концентрується).
Як і в багатьох українських книжках, написаних протягом останніх декількох років, тут винесена тема війни на сході України, вона присутня у повсякденності героїв «Винової гори» так само, як вона помітна в реальній буденності. Попри свою міфічність та навіть казковість, книжка порушує проблеми маленьких українських містечок, наприклад, мова йде про свавілля місцевих політиків та бізнесменів.
«Винова гора» має дуже багато мудрих глибоких фраз, що спонукатимуть читача до роздумів над вічними темами. Авторка задумується над тим, що таке самотність, а особливо її цікавить самотність жінки. У творі знайдемо вкраплення лірики, очевидно віршів самої авторки, які подаються як творіння героїні Анни, а також українського поета Івана Златокудра. Вони додають «Виновій горі» романтичності і легкої ніжності.
У новому романі Н. Мориквас дуже багато символів, можливо, не кожний читач зможе їх відгадати і розтлумачити. «Винова гора» є багаторівневою, її можна прочитати так, як вам пасує. Це може бути просто оповідь про долі трьох жінок провінційного містечка, але це також може бути розповідь про пошуки людини свого місця в сучасному світі або твір про любов до ближнього, про те, що наша реальність є ширшою, ніж ми її уявляємо. «Міфи щезають з нашого життя, коли в них перестають вірити», – пише Н. Мориквас, і ми розуміємо, що нам хочеться вірити в леґенди, які кружляють довкола «Винової гори» та її мешканців, хочеться навчитись бачити довкола себе більше міфічного, прекрасного, загадкового.
Книжка не читається легко, вона не йде відразу назустріч, не втягує з першої сторінки. До неї треба трішки звикнути, постаратись зрозуміти мікросвіт Виногор, що насправді є міні-моделлю усього світу, в якому добро змагається зі злом.
Мінусом твору є те, що головним героям, а точніше героїням, бракує якоїсь опозиції, антиперсонажа. Зло у «Виновій горі» присутнє, але воно більш розмите, втілене в побіжних персонажах і таких загальних образах, як свавільні депутати чи війна. Через брак певного зовнішнього конфлікту романові трохи забракло інтриги, динаміки, руху. Проте «Винова гора» Надії Мориквас, імовірно, є книжкою більш про внутрішнє, а не зовнішнє, пріоритетними є не події, а роздуми та відчуття. ■

Книгу можна придбати в Україні у книгарні Старого Лева, а також за посиланням: https://starylev.com.ua/ohayni-propysy-ercgercoga-vilgelma

Поділитися: