Катерина Семчук ■ УКРАЇНА ■ №52-53, 2017-12-24_31

«Ми б хотіли, щоб історія не впливала на те, що відбувається сьогодні, і те, що відбуватиметься в майбутньому», – зазначив президент Польщі Анджей Дуда на зустрічі з президентом України Петром Порошенком. Чи змінить щось візит на рівні голів держав у теперішніх відносинах між Польщею та Україною?

Зустріч Петра Порошенка з Анджеєм Дудою 13 грудня була присвячена одразу кільком питанням, які вже протягом певного часу накопичилися в напружених відносинах між обома країнами. У розмові двох президентів мова йшла про політику безпеки й оборони держав, координацію спільних дій щодо захисту від гібридної російської аґресії, підтримку спільних ініціатив щодо запровадження миротворців на Донбасі.
Зустріч відбулася у Харкові. Українська сторона місце зустрічі вибрала невипадково, на цьому наголошував і сам Порошенко. З одного боку, Харків лежить близько кордону з Росією, це схід України, місто знаходиться ближче до військового конфлікту, ніж Київ. А з другого боку, тут є важливий для поляків меморіал – Цвинтар жертв тоталітаризму. На території меморіалу зберігається 75 могил, із яких 15 – польських, де покояться останки понад 4 300 польських жертв. Більшість з них – в’язні табору НКВС у Старобільську, серед яких – вісім генералів.
Для української сторони найважливішим у зустрічі було покращення відносин, щоб настала «відлига» між Україною та Польщею, адже останнім часом політична співпраця між країнами зайшла у глухий кут. Крім того, з 1 січня на найближчі два роки Польща стане одним із дев’яти членів Ради безпеки ООН у ролі непостійного члена. Тому для України пріоритетом було обговорити важливі питання в цьому контексті. Вже на початку наступного року в Раді безпеки обговорюватимуться пропозиції відрядження «блакитних беретів» на Донбас.
Порошенко чи то навмисне, чи ні, промовив до Дуди ті самі слова, що й Леонід Кучма 14 років тому до Александра Кваснєвського: «Залишімо історію історикам…». «Немає незалежної Польщі без незалежної України, як і немає незалежної України без незалежної Польщі», – ще цитував Петро Порошенко слова Юзефа Пілсудського.
Було зрозуміло, що польська сторона на зустріч з президентом України їхала з іншим важливим питанням, а саме – з питанням історичної пам’яті. Голова Кабінету президента Кшиштоф Щерський напередодні візиту різко заявив, що відвідини будуть «важкими»: «Розмова буде дуже щирою – такою, яка повинна усвідомити українській стороні неґативний стан сьогоднішніх польсько-українських відносин, тому що ми їх розцінюємо саме такими». І справді, конфліктів між Україною та Польщею в питанні історичної «правди» чи «справедливості» накопичилося чимало. Нищення історичних пам’яток з обох сторін, різкі заяви істориків, створювання списку персон «нон ґрата», возвеличування власних національних героїв, контроверсії довкола інститутів національної пам’яті – все це стало яблуком розбрату для українців та поляків. Як відомо, відколи до влади прийшла партія «ПіС», в українсько-польських відносинах на перший план замість міжнародної солідарної співпраці вийшло питання «історичної справедливості». Польська правляча партія прагне щосили задобрити ту частину електорату, для якої визнання УПА терористами, а Львів польським містом, є національним пріоритетом. На жаль, до 13 грудня на урядовому рівні обидві держави не зробили жодних кроків примирення, наче дані питання абсолютно не підлягали вирішенню.
На польському офіційному веб-сайті президента Польщі чітко зазначалося, що А. Дуда вимагатиме від України «якнайшвидшого скасування заборони ексгумації польських жертв злочину на Волині». У той час, коли на офіційній веб-сторінці П. Порошенка про це не згадується ні словом.
У листопаді ц.р. у Кракові відбулася зустріч між представниками Консультаційного комітету президентів обох країн, після якого Україна погодилася скасувати свою заборону на проведення розкопок. (Заборону впровадив наприкінці квітня ц.р. Український інститут національної пам’яті. Це сталося після демонтажу пам’ятника УПА у Грушовичах на Підкарпатті).
Можна стверджувати, що, даючи ґарантії голові Польщі особисто опанувати ситуацію, пов’язану з історичними пам’ятками, Порошенко подав сиґнал, що готовий дати задніх, що Україна ладна поступитися заради підтримки з боку Польщі на міжнародній арені.
Яким чином буде відновлено процес проведення ексгумацій? Завдяки комісії зі співпраці в історичних питаннях, рівень якої був би підвищений до рівня віце-прем’єр-міністрів. У цей спосіб президент України по-патерналістському взяв питання під своє крило, точніше під опіку віце-прем’єра, довіреної людини. Для уряду не так уже й важко піти на поступки, адже на відміну від істориків, політики не є такими принциповими у питаннях «історичної справедливості». У їхньому розумінні, підтримка з боку Польщі в ООН та європейських структурах куди важливіша. На політичній площині полякам буде легше порозумітися з Україною.
Зрештою, постає питання, чому взагалі голови наших держав підтримують міфічний та неіснуючий концепт «історичної справедливості»? Перш за все, українцям та полякам необхідно поставити собі саме такі питання: чи існує щось таке, як «історична правда», яка була б вигідна обом сторонам? Якщо так, то де вона лежить і як її відкопати? Чи «проведення наукових досліджень для збереження історичної пам’яті», визначення єдиної «правди» дійсно приведе до покращення українсько-польських відносин? Залишімо історикам списування історії. Адже у кожного свої герої. ■

Поділитися: